РОЗГУБИ́ТИСЯ (втратити спокій, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому тощо), СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯрозм.,СТЕРЯ́ТИСЯрозм., ЗВО́МПИТИдіал.;ОТОРОПІ́ТИрозм., СТОРОПІ́ТИрозм.,ОТЕТЕРІ́ТИрозм.,СТОРОПИ́ТИСЯдіал.,СТЕТЕРІ́ТИдіал.,ОТЕТЕНІ́ТИдіал.,ОБАРАНІ́ТИдіал. - Недок.: розгу́блюватися, губи́тися, пантели́читися, теря́тися, во́мпити[вонпити], торопі́ти, тетері́ти. Той, хто в горах не розгубиться, не розгубиться ніде! (Ю. Шовкопляс); [Роман:] Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!.. (М. Кропивницький); Пригнічені стерялися, обараніли (К. Гордієнко); Йон звомпив під поглядом жінки, якої він боявся (М. Коцюбинський); Побачивши Давида, дівчина оторопіла (М. Стельмах); Двері відчинила Аспазія. Глянула на струнку даму, одягнуту ніби й просто, але й до смаку, і сторопіла (П. Панч); У першу хвилину, коли тільки мигнула страшна догадка, що трапилося, - Юхим отетерів (І. Ле); Миня зробив страшні очі, кинув уперед руку з вистромленим, як револьвер, вказівним пальцем і сказав: - Пу! - Дем’ян стетерів (Л. Первомайський); А тут біжить Марійка. Побачила возик, а на ньому Лаврика, півника, торбинку, клуночки - й отетеніла (І. Вирган). - Пор. збенте́житися, соро́митися.