НАХМУ́РИТИСЯ (стати похмурим, незадоволеним, сердитим), ПОХМУ́РИТИСЯ, НАСУ́ПИТИСЯ, СПОХМУРНІ́ТИ, ПОХМУРНІ́ТИ, ПОСУ́ПИТИСЯ, СХМУРНІ́ТИрідше,НАСУ́МРИТИСЯ[НАСУ́РМИТИСЯ]розм.,ПОТЕМНІ́ТИпідсил.,НАСУРМА́ЧИТИСЯпідсил. розм.,НАХМА́РИТИСЯпідсил. поет.,ПОХМАРНІ́ТИпідсил. поет.,СХМАРНІ́ТИпідсил. поет.,ПОХМА́РИТИСЯпідсил. рідше;ПОХМУРНІ́ШАТИ, ПОТЕМНІ́ШАТИпідсил. (стати похмурим або похмурішим); НАДУ́ТИСЯрозм.,НАБУРМО́СИТИСЯрозм.,НАГОГО́ШИТИСЯрозм.,НАЇЖА́ЧИТИСЯрозм.,НАЇ́ЖИТИСЯрозм. рідше,НАПИНДЮ́ЧИТИСЯрозм.,НАСТОВБУ́РЧИТИСЯ[НАСТОБУ́РЧИТИСЯ]розм.,НАЖА́БИТИСЯзневажл.,НАМУРМО́СИТИСЯрозм. (з відтінком незадоволення, гніву). - Недок.: нахму́рюватися, хму́ритися, насу́плюватися, су́питися, хмурні́ти, похмурні́ти, темні́ти, насурма́чуватися, хма́ритися, хмарні́ти, похмурні́шати, хмурні́шати, темні́шати, наґоґо́шуватися, наїжа́чуватися, наї́жуватися, настовбу́рчуватися[настобу́рчуватися], нажа́блюватися. Нахмуривсь, задумався Порфир, і матері болісно тенькнуло в серці: "Щось таки накоїв!" (О. Гончар); Хлопець зразу ж насуплюється.. - Ти чого набурмосився! (М. Стельмах); Скибине обличчя раптом спохмурніло (А. Головко); Посупившись, вернулась наньмичка [наймичка] у кімнату та й сіла у куток (Г. Квітка-Основ’яненко); Заробітчани притихли, насумрилися, придавлені вісткою (К. Гордієнко); Інший би підняв крик, ..а Микола нічого. Тільки насурмився, чмихнув злостиво (Ю. Збанацький); Вид Мотрин, йбез того хмурий, ще дужче потемнів... (Панас Мирний); - Яка ватага? - насурмачився Бовдюг. - Що ми, по-твоєму, - банда? (Григорій Тютюнник); Старий враз насупився, похмарнів. - А в Японії, я чув, дітей тридцять тисяч калічками народилось (О. Гончар); Робітники обернулись на регіт. Побачивши надто веселого головного інженера, вони похмурнішали (Ю. Шовкопляс); Айше надулась і довго стояла в куточку, здивована й ображена (М. Коцюбинський); - Тітко Докіє, чого це Дмитро як сич наґоґошився? (М. Стельмах); Він примітив, що його не слухають, розсердився, напиндючився (І. Нечуй-Левицький); Настовбурчився весь, у погляді ненависть, кулачата стиснулись (О. Гончар); Тільки ще більше спохмурнів [цар], насупився й нажабився (О. Ільченко); Дмитро намурмосився, що із Сашком так панькаються, відвернувся (Б. Харчук).

ТЕМНІ́ТИ (ставати темним, темнішим), ЗАТЕ́МНЮВАТИСЯ, ЗАТЕМНЯ́ТИСЯ, ТЬМА́РИТИСЯ, ТЬМИ́ТИСЯзаст.; ТЕМНІ́ШАТИ (ставати темнішим); МЕ́РКНУТИ[МЕ́РКТИ] (поступово втрачати яскравість); ПРИТЕ́МНЮВАТИСЯ, ПРИТЕМНЯ́ТИСЯ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯрозм. (трохи). - Док.: стемні́ти, потемні́ти, затемні́ти, затемни́тися, потемні́шати, поме́ркнути[поме́ркти], притемни́тися, притьма́ритися. Південні ночі майже без вечорів, тільки захід одпалав - уже темніє раптово (О. Гончар); Тьмарилось синє небо (С. Васильченко); Тінь від очеретів спадала на воду, дедалі темнішала (О. Досвітній); Близько грудня се творилось, Кругом пітьмою все крилось; Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Обличчя його за ці роки підсохло, притемнилось (М. Стельмах); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський).