БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯрозм.,ПЛЕ́НТАТИСЯрозм., ПЛЕ́НТАТИрозм.рідше,ПХА́ТИСЯрозм., ТЕЛЕ́ПАТИрозм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯрозм.,ТЕЛІПА́ТИСЯрозм., ТЯГТИ́[ТЯГНУ́ТИ]розм.,ТЬО́ПАТИрозм., ТЬО́ПАТИСЯрозм., ТЮ́ПАТИрозм. рідше,ТЮПА́ЧИТИ[ТЮПА́ШИТИ]розм. рідше, ЧОВПТИ́розм., ЧА́ПАТИрозм., ВОЛОКТИ́СЯ[ВОЛІКТИ́СЯ]підсил. розм.,ВОЛОЧИ́ТИСЯпідсил. розм.,ПОВЗТИ́підсил. розм.,ЛІ́ЗТИпідсил. розм.,КЛИ́ГАТИрозм. рідко,СОВМА́НИТИСЯрозм. рідко,ПЛУГА́НИТИдіал.,ПЛУГА́НИТИСЯдіал.,ТАРГА́НИТИСЯдіал.; ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ] (про групу людей, що йдуть низкою, колоною і т. ін.); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ПОСУВА́ТИрозм. (поволі йти); ЧВАЛА́ТИрозм., ЧАЛА́ПАТИрозм., ЧАЛА́ПКАТИрозм., ЧО́ВГАТИрозм., ТАЛА́ПАТИрозм. (іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум). Здалека на шляху він побачив стару Чайчиху. З порожньою торбою за плечима вона поволі брела непротряхлою колією (М. Стельмах); Із скарбом домашнім плетуться воли, - Вертаються люди туди, де жили, - Додому! (І. Нехода); Всю ніч без перепочинку пленталися змучені люди і тварини безкрайньою сухою пустелею (З. Тулуб); Чоловіки в юрмі потроху перемішалися, й скоро Гаврило Якимаха, що плентав іззаду, опинився посередині (Є. Гуцало); Телеграфіст Середа, упрілий і сердитий, пхався по вулиці (П. Панч); І не телепають тут козлоногі лісовики, трави притопчуючи, а лиш ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п’ють з похилених квіток (Г. Хоткевич); - Ступай вищою дорогою ...Нема чого селом теліпатися (І. Микитенко); Тягли [хлопці] улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш); - А в нас раз чи два одвезли [на поле] та й бувайте здорові, тьопайте пішком... Значить, коней і машин жалієте більше, ніж людей? (В. Кучер); - Та йди вже, тьопаєшся! - гукав Федір.. - Встигнемо!.. (І. Ле); Отак.. рипала вона з хати у двір і, загрібаючи ногами торішнє сміття, човпла до хвіртки (Григір Тютюнник); Ми втомлено та дуже повільно чапаємо, як говорить Савка, по наїждженому шляху до нашого милого біленького Кам’янця (Т. Масенко); Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, - За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі - Раби (І. Франко); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник); Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок); Суне захеканий їжак - несе кудись в’язку сухого листя (П. Козланюк); Коні брели-посувалися ступінь за ступенем (А. Кримський); Чорні, мов земля, пастухи.. чвалають за товаром (В. Кучер); Плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко). - Пор. 1. іти́.

ІТИ́[ЙТИ] (роблячи кроки, пересуватися в просторі),ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИрозм.,ТО́ПАТИрозм.,ТУПЦЮВА́ТИрозм.,ТУ́ПЦЯТИрозм.,ТУ́ПАТИрозм.,ГРЯСТИ́уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯрозм.,ПОСТУПА́ТИзаст.; КРОКУВА́ТИ, МАРШИРУВА́ТИ[МАРШУВА́ТИ]розм. (перев. широким, розміреним кроком); ВИСТУПА́ТИ (поважно, з гідністю); ПЛИВТИ́[ПЛИ́СТИ], ПЛИ́НУТИ (плавно або суцільною масою); БРА́ТИСЯрозм. (перев. через силу); МАХА́ТИрозм.,ШУРУВА́ТИрозм. (перев. у наказ. способі - швидко, енергійно); ЧИМЧИКУВА́ТИрозм. (часто ступаючи); РУБА́ТИрозм. (енергійно, ступаючи твердо, чітко); ТЕЛІПА́ТИСЯрозм.,ТЕЛЮ́ЩИТИСЯрозм.,ТАСКА́ТИСЯрозм. (далеко або неохоче); ПЕ́РТИфам.,ПЕ́РТИСЯфам.,ТАРАБА́НИТИСЯфам. (на велику відстань). Вона йшла день, ішла два і не бачила ні одного села, ні одного хутора (І. Нечуй-Левицький); Простували [люди] дорогою, потім звернули в занесений і неходжений степ (В. Барка); Дівчата купками прямували вулицею (М. Коцюбинський); Поруч коня ступав босий хлопчак (П. Козланюк); Сахно з якимсь моторошним почуттяммандрувала через анфіладу порожніх покоїв (Ю. Смолич); - Хто йде?.. А - ти? Утік? Ну, топай же в яр. Наші там (А. Головко); Голова ставить прапор біля хвіртки і по-качачому тупцює до хати (В. Яворівський); Батько бадьоро тупав по сходах (Л. Смілянський); Мезентій наперед Тирренський Пред страшним воїнством гряде (І. Котляревський); Окине [Пилип] оком через плече - поступаються слідом ще чотирнадцять косарів (з газети); За возиком поступав, пхаючи його наперед себе, молодий парубчак (І. Франко); Надя швидко крокує попереду (І. Рябокляч); Я живу на околиці міста і до центру люблю марширувати пішки (О. Ковінька); Йдуть ковалівці на роботув поле. Одні виступають поважно і не швидкуються, інші поспішають (В. Кучер); Юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); Не йде [Андрій] уже, а плине - Згорда стрельне з-під брови (Д. Білоус); Чорно-рябі каченята, крякаючи, у двір слідком беруться (Марко Вовчок); Василино, а ти що дома? Ти не знаєш, що в мене робота? Махай на лан (Лесь Мартович); Не встиг скинути комбінезон, як його покликали: - Студент, шуруй до механіка! (М. Зарудний); Ясь тим часомчимчикувавтолокою, поки не сховався у сутінках (Р. Іванчук); - Питаю, чи не хочеш ти отак пішака рубати до самого Києва? (В. Кучер); - Піти б до Петра та до Якима, - подумав він. - Так же не близький світ: треба аж на Побиванку теліпатись... (Панас Мирний); Або з чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку і телющитися за сотні верст від одного житла до другого, щоб описати життя.. тубільців (М. Стельмах); А козаки роздирають його на шматки своїми скаргами й примушують таскатися в погоду й непогоду чортзна-де (З. Тулуб); [Христина:] А звідки ти, хлопчику? [Хлопчик:] Я з Головчинців. [Христина:] Бідне - такий світ перло проти ночі (С. Васильченко); - Чого тобі тарабанитись до тієї розхристаної оселі аж на край села? (М. Стельмах). - Пор. 1. брести́, 1. дріботі́ти, 1. перехо́дити.