ПО́ТАЙ (так, щоб ніхто не знав, не дізнався; таємно від когось, від усіх), ПОТАЄ́МНО[ПОТАЄ́МНЕрідше], ТАЄ́МНО, ТАЄМНИ́ЧО[ТАЄМНИ́ЧЕ], СТИ́ХА, НИ́ШКОМ, КРАДЬКОМА́, НА́ЗИРЦІ, НА́ЗИРЦЕМ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКОМУ, ПО-ЗМО́ВНИЦЬКИ, ТИХЕ́НЬКОрозм.,ТАЙКО́Мрозм.,ТАЙКОМА́розм.,ПОТАЙКО́Мрозм., ПО́ТАЙКИрозм., ПО́ТАЙЦІрозм.,ПОТАЄ́МКИрозм.,ПОТАЄ́МЦІрозм.,СПО́ТАЙНА[СПО́ТАЙНЯ][СПО́ТАННЯ]розм.,ТИХЦЕ́Мрозм.,ТИ́ШКОМрозм.,ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ[НИ́ШКОМ-ТИШКОМ]розм.,СПІДТИ́ХА-ТИ́ХАрозм.,ПО́КРАДЬКИрозм.,КРА́ДЬКИрозм.,КРА́ДЬКОМрозм.,ПОТАЄ́НЦІрозм.,ПО́ТАЙНОрозм.,КРИТКОМА́діал.,НА́ЗИРКОМдіал.,ПО́ЗИ́РЦІдіал., СПО́ТИНЬГАдіал.;ІНКО́ГНІТО (не відкриваючи свого імені). Життя Лазареве круто змінилось ще з тої ночі, як його потай од усіх забрали з тюрми і посадили в вагон (М. Коцюбинський); Відчуття таке, ніби хтось тут є, хтось дихає потаємно в цій напівтемряві, за одними з дверей (Ю. Андрухович); Таємно від Франки собі в зяті вона мітила багацького сина Юрка Хомаху (С. Чорнобривець); Огей одриває погляд від Аксель, яка про щось таємниче шепотілася з Суворим (О. Досвітній); Нехай брешуть, нехай брешуть, добрешуться лиха, а ми двоє, серце моє, любімося стиха (пісня); Якось-то мати нишком од батька продали мішок борошна (Грицько Григоренко); - Сиджу я під вербою, стережу рушники та крадькома од хазяйки вишиваю хмелем собі сорочку (І. Нечуй-Левицький); Він пішов за Іссою назирці, не хотів, щоб вона його помітила (П. Загребельний); Мандрівник поклав свого клунка, вечеряє, а сам назирцем все дивиться на господиню (Ф. Малицький); Він про щось по-змовницьки пошептався з Хаєцьким, переморгнувся, потім обидва шугнули кудись (О. Гончар); - Чоловік у нужді знав, що ніхто йому нічого не дасть, він тихенько і взяв... (Г. Квітка-Основ’яненко); Помолився [Максим] заходовому сонцю так, як молилися його діди й прадіди, як молився тайком і його батько (І. Франко); Так старенький із старою День у день сварився, А козак із їх дочкою Тайкома любився (П. Куліш); Прийшов козак до дівчини вечорком Та й проситься у дівчини потайком (пісня); - Наші товариші, потайки від фашистів, харчі збирають, то на кухні вкрадуть, то на складі, то випросять і потім таємно розносять хворим, виснаженим (А. Хижняк); [Мартіан:] На тії кошти, що мав би я потратити, щоб двір сей тобі вже не пустинею здавався, я помагаю потаємки вбогим (Леся Українка); Думала [Одарка] десь у бур’яні спотайна у якого-небудь маленького дівчатка навчитися [вишивати] (Л. Яновська); Мати йому давала [гроші] та й брав тихцем від батька (Лесь Мартович); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Ю. Шовкопляс); Ковалишину хату, кузню і кусень городу купив тишком-нишком Микита (П. Козланюк); Ні, я не буду спочивати, Бо й ти приснишся. І в малий Райочок мій спідтиха-тиха Підкрадешся, наробиш лиха... (Т. Шевченко); Не захотів [Валерій], щоб вона прийшла до полустанку, виїхав покрадьки (Ю. Мушкетик); Хоч і не гарно крадьки [втікати], але що ж, як інакше не можна (Г. Хоткевич); І про любовні муки з юнаком Він розмовляти розпочав крадьком (переклад М. Бажана); Не довго думавши, вони забрали все своє добро і перевезлися потаєнці з Мессіни до Неаполя (переклад М. Лукаша); [Лавро:] Поганий час настав!Завод, мов павутиною павук, Кати потайно оточили скрізь (Є. Кротевич); - Не чуже ж я візьму, а своє. Коли не дають самі, треба криткома брати (Б. Грінченко); Пішов [Гриць]; а я за ним назирком (Марко Вовчок); Тим часом, як Митрофан щось прогугукає, саме там, із жита, спотиньга й вирине двоє сумних призабутих слів - туман дрижить (В. Швець); Ніхто не знав, ніхто не чув, І нагло в місті дзвін загув, Міністр інкогніто прибув (О. Олесь).