ТЯГТИ́[ТЯГНУ́ТИ] (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́[ВОЛІКТИ́розм.], ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИдіал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИрозм., ПЕ́РТИфам., ТЕРЕБИ́ТИдіал. (перев. понад силу). - Док.: потягти́[потягну́ти], поволочи́ти, поволокти́, поцу́пити, попе́рти, потереби́ти. Хлопчик по землі тягне кулемета (В. Сосюра); Юра що є сили волочив товаришів по гальці, весь час надсильно гукаючи: - Ваню! Земля вже, земля! (І. Ле); Листоношу водили [кайзерівці] селом, як злидарське горе, його толочили по дорозі й нівечили чобітьми (Ю. Яновський); В хату вбігає задиханий і переляканий Петро. Поперед себе він тарганить за поперек Степанка (С. Васильченко); Одно - творити язиком, а друге - перти плуга (приказка).