ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИрідше,ОКРИКА́ТИрідше,НАКЛИ́КУВАТИдіал. - Док.: ви́гукнути, гукну́ти, гукону́типідсил.ви́крикнути, покли́кнути, скли́кнутирідшеокри́кнутирідше.Громада не розходилась цілий день: вигукувала та викрикувала аж до самого вечора (Панас Мирний); - Перемога! - гукали запорожці, заграли в сурми і викинули переможну корогву (О. Довженко); Раптом [Старков] викрикнув: - Бери коня! Рятуйсь! (О. Гончар); - Боржій, боржій, жінко! - покрикує на неї Гвинтовка. - Давай нам якої-небудь настойки чи запіканки (П. Куліш); "Ой, зоре, зоре!" - покликнула я журливо, але вже без розпачу (Леся Українка); В середині [військкомату] хтось голосно викликав прізвища (Б. Антоненко-Давидович); - Бач, куди вони забралися на прохолоду! - окрикнув Книш, виходячи до їх на рундук (Панас Мирний). - Пор. 2. крича́ти.