-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив скавулі́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   скавулі́мо, скавулі́м
2 особа скавули́ скавулі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа скавулі́тиму скавулі́тимемо, скавулі́тимем
2 особа скавулі́тимеш скавулі́тимете
3 особа скавулі́тиме скавулі́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа скавулю́ скавулимо́, скавули́м
2 особа скавули́ш скавулите́
3 особа скавули́ть скавуля́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
скавулячи́*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. скавулі́в скавулі́ли
жін. р. скавулі́ла
сер. р. скавулі́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
скавулі́вши

Словник синонімів

I. ВИ́ТИ (перев. про собак, вовків - видавати протяжні, високі та жалібні звуки), ЗАВИВА́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, СКАВУЧА́ТИ, СКАВЧА́ТИ, СКАВУЛІ́ТИ (повискуючи, стиха). Чути,.. як десь далеко-далеко виє собака (М. Чабанівський); Ані півня, ні собаки: Тілько із-за гаю Десь далеко сіроманці Вовки завивають (Т. Шевченко); За нею тріск, гук,.. заводять сови, крякають ворони (Н. Кобринська); Молодиця.. почала гукати на собаку. Собака одбіг на вгород та скавучав (Панас Мирний); Собака скавуліла коло хати голодним, жалісним голосом (О. Кобилянська).
ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИрозм.,РЮ́МСАТИрозм.,СЛИ́НИТИзневажл.,НЮ́НИТИзневажл.,НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл.,СКВИ́РИТИдіал.,СКВИ́РИТИСЯдіал.;РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИрозм.,РЕВТИ́розм.,ВИ́ТИрозм.,РОЗЛИВА́ТИСЯрозм.,ЖЕЛІПА́ТИдіал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИрозм.,СКІ́МЛИТИрозм.,СКАВУЧА́ТИрозм.,СКАВУЛІ́ТИрозм.,СКИ́ГЛИТИрозм.,КВИ́СНУТИдіал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИрозм.,ВІДХЛИ́ПУВАТИрозм. (з хлипанням);КУВА́КАТИрозм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); - Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... - То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); - Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш - жіночі сльози! (Ю. Збанацький); - Нюниш, - ніби радісно констатував дідок, - за мамою скучив (Н. Рибак); [Галька (крізь сльози):] Я не хочужити у панів! (Плаче). [Савка:] Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); - А мені? - сквирив Петрик. - Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить [дитина], як лазить, а як на руки, - і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, - хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, - ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало [немовля], а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла [Фатьма] в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); - Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози - схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп’ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). - Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.