БИ́ТИкого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИрозм. рідше,МІ́РЯТИкого, перев. чим, розм.,ПИСА́ТИперев. у що, по чому, розм.,ПО́ШТУВАТИкого, перев. чим, розм.,ПРИГОЩА́ТИ[ПРИГО́ЩУВАТИ]кого, перев. чим, розм.,ЧАСТУВА́ТИкого, перев. чим, розм.,ТЯ́ТИ[ТНУ́ТИ]рідше,ТРІ́СКАТИкого, перев. по чому або у що, чим, розм.,ГАМСЕ́ЛИТИпідсил. розм.,ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ГЕ́ПАТИпідсил. розм.,ГИЛИ́ТИпідсил. розм.,ГОЛО́МШИТИпідсил. розм.,ГРІ́ТИ підсил. розм.,ДАВА́ТИкому, перев. у що, по чому, підсил. розм.,ДУБА́СИТИпідсил. розм.,ДУ́ТИпідсил. розм.,ДУХОПЕ́ЛИТИпідсил. розм.,КОЛОШМА́ТИТИпідсил. розм.,КРЕСА́ТИпідсил. розм.,КРОПИ́ТИпідсил. розм.,ЛОКШИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПЦЮВА́ТИпідсил. розм.,ЛУШПА́РИТИпідсил. розм.,ЛУЩИ́ТИпідсил. розм.,МАНІ́ЖИТИпідсил. розм.,МІСИ́ТИпідсил. розм.,МОЛОТИ́ТИпідсил. розм.,МОСТИ́ТИпідсил. розм.,МОТЛОШИ́ТИпідсил. розм.,НАКЛАДА́ТИкому, підсил.розм.,ПЕРІ́ЩИТИпідсил. розм.,ПОЛОСКА́ТИперев. чим, підсил. розм.,ПОТЯГА́ТИ[ПОТЯ́ГУВАТИ]перев. чим, підсил. розм.,ПРА́ТИперев. чим. підсил. розм.,РЕПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́ЖИТИ підсил. розм.,рідше,САДИ́ТИперев. чим, підсил. розм.,СТРИ́ГТИкого, перев. чим, по чому, підсил. розм.,ТІ́ПАТИпідсил. розм.,ТЛУМИ́ТИпідсил. розм.,ТОВКМА́ЧИТИпідсил. розм.,ТОВКТИ́підсил. розм.,ТОЛОЧИ́ТИпідсил. розм.,ТРОЩИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИперев. чим, підсил. розм.,ЧОВПТИ́підсил. розм.,ЧУ́ХРАТИпідсил. розм.,ШКВА́РИТИперев. чим, підсил. розм.,ШМАТУВА́ТИпідсил. розм.,ШПА́РИТИперев. чим,підсил. розм.,МО́РСКАТИпідсил. розм.,рідко, БА́НИТИпідсил. діал.,ВАЛИ́ТИпідсил.діал., МОЛОСУВА́ТИпідсил. діал.,ПРАСУВА́ТИпідсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИрозм., ОКЛАДА́ТИрозм. (кого, перев. чим - бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИкому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИчим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИкому, що або чим, розм.,ЗАТО́ПЛЮВАТИкому, в що, підсил. вульг.,ОГРІВА́ТИкого, перев. чим, підсил. розм.,ОПЕРІ́ЗУВАТИкого, перев. чим, підсил. розм.,ОПЕРІ́ЩУВАТИкого, перев. чим, підсил., розм.,ЗАЦІ́ДЖУВАТИкому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИрозм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИрозм., ТАСУВА́ТИрозм., ТУ́ЗАТИ[ТУСА́ТИ]розм. (бити, штовхаючи чим-небудь - звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИрозм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ[ВИТЯ́ГУВАТИ]розм. (чим - протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИрозм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИрозм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИпо кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить [ісправник], біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); - Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); - Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... - Гамселити, - підказав Покиван. - Товкмачити, - підказали з юрби. - Дубасити! - Гріти! Періщити! - Гатити! Молотити! Дубцювати! - Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! - Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! - Трощити! - Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); - Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); - Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. - скрикнув Довбня (Панас Мирний); [Андрій:] То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і - стій і дивися - кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); - Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони [борці] попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); [Гаврило:] Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх [панів]! Ой, по тім’ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися [вилізши] на Сука, толочив [Лемко] його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони [півні] злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає [вартовий] його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); - А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); - Серце б’ється, живий, - відповів перший. - Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); - Жерти так умієте? - і шпурляла [мачуха] якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); - Ми Галю від того шибеника [Василя] одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). - Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.

ВИПРОМІ́НЮВАТИ (виділяти променями теплоту, електромагнітну та іншу енергію), СИ́ПАТИ, ПРОЛИВА́ТИрідше,ВИЛУЧА́ТИрідко. - Док.: ви́променити, проли́ти, пролля́ти, ви́лучити. Більш нагріте тіло випромінює жовте світло (з підручника); Зверху сонце так і сипле промінням у темну гущавину (Марко Вовчок); Трава.. навіть ополудні, коли шаленіюче сонце проливає найбільше тепла, вона все ж зберігає свою незайману свіжість (А. Дімаров); А купці вже несли на руках і поклали перед самим престолом імператора .. прикрашені емалями й камінням, що вилучали проміння, меч, шолом, золотий щит (С. Скляренко).

ІТИ́[ЙТИ] (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИрозм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИрозм. (про дощ - безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм.,ДРОБИ́ТИрідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИрозм. (про великий, густий сніг). - Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); - Може б ми взагалі рушили звідси, - сказав Нестор, - дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

ЛИ́ТИ (сильно, безперервно текти - про дощ), ЛЛЯ́ТИрідше,СИ́ПАТИ, ЦІДИ́ТИ, ПЕРІ́ЩИТИпідсил.,ХЛЯ́ПАТИрозм.,ХЛЯПОТІ́ТИпідсил. розм.,ПРА́ТИпідсил. розм.,РЕПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ТЮ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́РИТИ підсил. розм.,ПОРО́ТИпідсил. розм.,ХЛЮЩА́ТИпідсил. розм.Осінь була дощова: від другої пречистої як почалися дощі, та день у день лили (Панас Мирний); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); І поїзд помчав повз Муравський, а назустріч сипав густий дощ (П. Автомонов); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); Іван.. дивився у вікно, слухав довколишню метушню і шум зливи, що періщила дощовими батогами (П. Колесник); Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко); Теплий рясний дощ хляпотів усю ніч, наче це була весна, а не середина грудня (Л. Первомайський); Ще хоч би не путь така! А то цілу ніч дощ прав, ще й тепер присипає (Панас Мирний); Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер); Надворі тюжить дощ (С. Васильченко); Чи чуєш, як порошить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? (І. Нечуй-Левицький); А той [вітер] як погнав хмару, як почав пірить дощ (П. Чубинський); Дощ так і поре (Словник Б. Грінченка); Хай хоч ще й дощі холодні хлющатимуть.., все одно швидко настануть чудові теплі дні (Ю. Збанацький). - Пор. 3. іти́, 1. лину́ти.

НАЛИ́ТИщо і чого (залити якусь рідину в що-небудь; ллючи, наповнити що-небудь; ллючи, утворити калюжу); НАБУ́РИТИрозм. (у великій кількості); ВЛИ́ТИ[УЛИ́ТИ], ВВІЛЛЯ́ТИ[УВІЛЛЯ́ТИ] (залити в що-небудь); ЛИНУ́ТИ, БУРХНУ́ТИрозм., БУ́ХНУТИрозм. (налити в що-небудь відразу й у великій кількості); НАСИ́ПАТИ (налити в посудину рідкої страви, який-небудь напій тощо). - Недок.: налива́ти, ли́ти, влива́ти[улива́ти], насипа́ти, си́пати. Налити води в чайник; Налити склянку води; Налити цілу калюжу; Замислившись, цідила [Одарка] молоко в глечик і не помітила, як пролила додолу... - Та що ж бо ти робиш?.. Глянь-но, яку калюжу набурила! - озвався батько з призьби (С. Воскрекасенко); Бугров улив у себе кухоль смердючої картоплянки (І. Микитенко); Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан [склянку] (І. Нечуй-Левицький); - Води з цебер бухнула в муку і перевела мені увесь запас (М. Стельмах); Насипати борщу; Брати! Вина! Вина мені насипте! (М. Бажан); [Митродора:] От і ще що; ти в чистий горщик воду насипала? (В. Самійленко). - Пор. 1. ли́ти, націди́ти.

ОБСИПА́ТИ[ОСИПА́ТИ] (покривати всю поверхню, з усіх боків, трусячи, сиплючи чимось або сиплючись), ОБТРУ́ШУВАТИ, ОБСИ́ПУВАТИрідше, ОБМІТА́ТИчим, без додатка, розм.; ЗАПОРО́ШУВАТИ, ПРИПОРО́ШУВАТИ (тонким шаром). - Док.: обси́пати[оси́пати], обтруси́ти, обмести́, запороши́ти, припороши́ти. Давид крутив віялку.. Рвав вітер, осипав половою, порошив очі (А. Головко); Ось лапата рука зачепила його за голову й зразу обтрусило всього снігом (Панас Мирний); Старий рудий кафтан білівся [в Мортка] від муки; мука обліпила також бік криси заломленого капелюха і легко обсипувала довгі пейси (Н. Кобринська); На крилечках, вітрику, полети, Колосочки золотом обмети (О. Олесь); Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать (Леся Українка); Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Ю. Федькович). - Пор. 1. си́пати.

СИ́ПАТИчим і без додатка (кидати щось сипке, дрібне кудись, на когось, щось), ТРУСИ́ТИ, СІ́ЯТИ, ПОСИПА́ТИ (зерном при деяких народних обрядах); ОБСІВА́ТИ, ОБСІ́ЮВАТИ (молодих та гостей на весіллі сумішшю вівса, пряників, горіхів і т. ін.). - Док.: обси́пати, оси́пати, потруси́ти, поси́пати, обсі́яти. Вітер вив і сипав холодним дощем і не менш холодними солоними бризками (З. Тулуб); Дум’ячиха.., забираючи пригорщами овес, обсіяла ним насамперед обоє молодих (І. Франко).

ТОРОХТІ́ТИрозм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТРІЩА́ТИрозм.,ТРІСКОТАТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ] розм.,ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]розм.,ТАРАБА́НИТИрозм., ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]розм., ДРІБОТА́ТИ[ДРІБОТІ́ТИ]розм., СИ́ПАТИрозм., СТРОЧИ́ТИрозм.,СТРЕКОТА́ТИ[СТРЕКОТІ́ТИ]розм., СОКОТА́ТИ[СОКОТІТИ] розм.,СКРЕКОТАТИ[СКРЕКОТІТИ]розм.,СКРЕГОТАТИ[СКРЕГОТІ́ТИ]розм., СОКОРИ́ТИрозм.;ДЖЕРҐОТА́ТИ[ДЖЕРҐОТІ́ТИ]розм., ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ШВАРҐОТА́ТИ[ШВАРҐОТІ́ТИ]розм., ШВАРКОТА́ТИ[ШВАРКОТІ́ТИ]розм., ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИрозм., ПОРОЩИ́ТИрозм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИрозм.,ЦВІРІ́НЬКАТИрозм.,ЦВІРІНЧА́ТИрозм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИрозм.,ЛЯСКОТА́ТИ[ЛЯСКОТІ́ТИ]підсил. розм. (дуже голосно). - А Пріська вже не мовчала й торохтіла: - Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами - так і потягне (Б. Грінченко); - І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. - Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); - Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! - тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: - Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); - Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, - тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); [Людмила:] Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); - Кажу тобі, - витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, - дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); [Явдоха:] Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п’яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); - Заспокойся, Прокошо, не гарячись, - сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали [паничі] та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); - Чи думаєте - медицина така складна річ? - джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); - Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Чуєш? - шепнув Шаров, - німці цвенькають (В. Минко); Увійшов [Нечипір] у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ’яненко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить, - Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє - інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). - Пор. 1. базі́кати.