КОХА́НА (та, кого кохають), МИ́ЛА, ЛЮ́БА, ЛЮБИ́МА, ЛЮБО́В, ПО́ДРУГА, КОХА́НКАрідше, КОХА́ННЯрозм., ЛЮ́БКАрозм., ЛЮ́БОНЬКАпестл., ЛЮ́БОЧКАпестл., СИМПА́ТІЯрозм., ПА́СІЯзаст., МИЛОДА́НКАзаст., СЕРДЕНЯ́фольк., СЕ́РДЕНЬКОфольк., СЕ́РДЕ́ЧКОфольк., СОЛОДЯ́ТКОфольк.,ЛА́ДАфольк.Це тільки в юності думається, що твоя кохана залишиться однаковою на все життя (М. Стельмах); Грай, дуда моя кленова, як не грала ти давно, щоб для любої розмови мила глянула в вікно (В. Сосюра); Ти спиш, моя люба, далеко, далеко... (К. Герасименко); Як жить на світі хороше, у парі йти з любимою! (І. Гончаренко); З колодниками гнали його по етапу, а за ним пішла і його любов - його дівчина (М. Стельмах); Земля назустріч йому кидала фіміамом туманів своїх і ніжно дихала, як засоромлена коханка (В. Винниченко); [Василь:] Он-он де те віконечко, ..там моє вірне кохання сидить, мене дожидає (Панас Мирний); - Кинув я наймитування. Домовилися з моєю любкою - засилаю сватів (Ю. Збанацький); Ми кохались не так, Як кохається всяк, - Я та любонька Аннабель-Ді (П. Грабовський); Стежив за нею тільки Микита, але він уже, здається, знайшов собі нову пасію (Ф. Бурлака); - Возьми, сину, нагайку-дротянку, Провчи, сину, свою милоданку (П. Чубинський); Вийди, дівчино, Вийди, рибчино, Вийди, серденя, Утіхо ж моя (П. Чубинський); Коли б мені новий човник Та новеє ще й веселечко - Сів би поїхав на той бережечок, Де дівчина, моє сердечко (пісня); - Введи у дім дружину собі, ладу (Л. Костенко).

КОХА́НИЙім. (чоловік, якого кохають), МИ́ЛИЙ, ЛЮ́БИЙ, ЛЮБИ́МИЙ, КОХА́НЕЦЬрідше, КОХА́ННЯрозм., ЛЮБКО́розм., ЛЮ́БЧИКрозм., СИМПА́ТІЯрозм., ПА́СІЯзаст., МИЛОДА́Нзаст., СЕРДЕНЯ́фольк.,СЕ́РДЕНЬКОфольк., СЕ́РДЕ́ЧКОфольк., СОЛОДЯ́ТКОфольк., ЛА́ДОфольк.Вона покаже вам, що й зараз люди вміють кохати і з вірністю ждати коханих! (О. Гончар); Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати (Т. Шевченко); - Не любий він мені, - кажу їм.. - Що ж вони? - Годі, кажуть, усе любого та милого дожидати (Панас Мирний); Нічогоне відповіла йому Зінька.. і пішла стежкою одна, пригнічена, ображена в кращих своїх почуттях, покинута любимим (А. Шиян); На вигоні прощалася Горпина зі своїм любком (І. Франко); То була її любов, то був її любчик Павлусь (І. Нечуй-Левицький); Коли б я зозуленька, То б я крильця мала. Сіла б полетіла на чужую сторонку Шукать свого милодана (коломийка); - Повій, вітре, повій, буйний, Повій з того краю, Де живе моє серденько - Де милий витає (Л. Боровиковський); - А я би ся не здрімала, хоч би засвітало, Коби прийшло солодятко Та й защебетало (коломийка); - Не бійся, ладо моє, Нікуди я від тебе не піду (Д. Міщенко).

ПРИХИ́ЛЬНІСТЬ (почуття і вияв доброзичливості до когось, чогось), ПРИ́ЯЗНЬ, СИМПА́ТІЯ, ЛЮБ’Я́ЗНІСТЬ, ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ, ПРИЗНА́ННЯрідше, ПРИЄ́МНІСТЬрідше, ПРИВІТНІСТЬ, ПРИВІТрозм., ПРИВ’ЯЗА́ННЯдіал.; ФАВО́Ркнижн., заст. (прихильність якоїсь знатної, впливової особи). Хоч як старався Матвій доказати Семенові свою щирість та прихильність до нього, все-таки Семен не повеселів (Мирослав Ірчан); Шануючи вашу приязнь до літератури, до живого слова, вважаю за свій обов’язок увести вас до нашого Олімпу (Я. Качура); - Прямо скажем, трудний хлопець, але є в ньому й таке, що хоч-не-хоч викликає симпатію... (О. Гончар); Люб’язність на обличчі Русевича стала не такою виразною (Ю. Шовкопляс); Всі докази кохання і прив’язаності з її боку Василюшка сприймав з байдужим парубоцьким засоромленням й очевидною неохотою (Ірина Вільде); Коли б хоч іскорку співчуття, хоч крапелиночку любові, признання і тепла мав він до неї (І. Франко); Його обійняла тепла приємність до цього чоловіка (О. Досвітній); В очах Бориса було стільки привітності, він увесь наче іскрився від щастя (А. Хорунжий); І виросте воно [дитя], як те стебло край дороги, одно одним, не бачивши привіту людського (Панас Мирний); Вони були пізніше на утриманні в простого селянина з Вільки, якого й тепер ще оточували своєю вдячністю, обдаровували майже синівським прив’язанням (І. Франко); Особливо у фаворі в нього був малий Маковей. Йому лейтенант дарував різні пільги (О. Гончар).