I. ЛЮТУВА́ТИ (бути в стані крайнього роздратування, гніву; дуже сердитися); ЛЮТИ́ТИСЯ, ЛЮТУВА́ТИСЯ, РОЗЛЮТО́ВУВАТИСЯ, РОЗЛЮ́ЧУВАТИСЯ, РОЗ’Я́ТРЮВАТИСЯ, БІСНУВА́ТИСЯ, ЗВІРІ́ТИ, СКАЖЕНІ́ТИ, ШАЛЕНІ́ТИ, ШАЛІ́ТИ, РОЗ’ЯРЯ́ТИСЯ, НАВІЖЕНІ́ТИ, НАВІСНІ́ТИ, САТАНІ́ТИрозм.,ЯРИ́ТИСЯрозм.,ЯРІ́ТИрозм.,ЯРУВА́ТИрозм.,РЕШЕТИ́ТИСЯрозм.,БІСИ́ТИСЯрозм. рідше,МОРДУВА́ТИСЯрозм. рідше,ПАСІЮВА́ТИдіал. - Док.: розлютува́тися, розлюти́тися, роз’я́три́тися, озвірі́ти, розходи́тися, оскажені́ти, ошалені́ти, ошалі́ти, роз’яри́тися, осатані́ти, посатані́ти. Шовкун лютував, він не міг спокійно зносити того, що говорилося сьогодні з трибуни про Максюту (Д. Бедзик); Він лютився та трохи не бив сам себе, а при тім і директорові чимало прокльонів дісталось (Лесь Мартович); Я лютувавсь не менш за негоду, і хоч сьогодні втихомирилось надворі, навіть одлига, а в серці мому таки лишився жаль - за втраченим часом (М. Коцюбинський); Такий був [Данило] яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок); - Я теж біснувався з його зухвальства. Ми мало не зчепилися (Я. Баш); Павло знімає зі спини [Хоми] чувал, .. половину відсипає. - Що ти, Павле, навіщо? - метушиться Хома. - Неси, кажу, - раптом звіріє Павло (Григорій Тютюнник); - Ти відчинила [кватирку]? - раптом озвіріла матушка Раїса (О. Донченко); Свекруха розсердилася, розходилася, нагримала на Якова, що жінці потурає (К. Гордієнко); Він [комендант міста Первомайська] лютував, скаженів, розстрілюючи і вішаючи особливо люто і нещадно (В. Козаченко); Коли справа доходить до колгоспів, тут угорець упинається, як віл. Тоді Хома шаленіє (О. Гончар); Він спалахує гнівом, шаліє (К. Гордієнко); Роз’ярився [Турн] і без пощади всіх косив (І. Котляревський); Олександра сатаніла. Її дратувало мовчання Настине (М. Коцюбинський); - Пригадуєте, як він посатанів, коли побачив вас? - розсміявся Суботін (Я. Баш); Простесенько к Палланту мчиться [Турн], Зубами скреготить, яриться (І. Котляревський); Оце тобі, враже, остання хвилина! Хотів нас загарбать? Не дуже ярій (П. Тичина); Потім ярує [Турн] од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс (І. Котляревський); Довго Яким решетився, кричав аж охрип (С. Ковалів); Дівчата мовби веселіли з того, як бісився Нестір (К. Гордієнко); Мордується, мов скажена пані (прислів’я); Колгоспники й трактористи насідають на Журяка, а Проць просто аж пасіює (В. Бабляк). - Пор. I. се́рдитися.

СЕ́РДИТИСЯ (виявляти почуття гніву), ГНІ́ВАТИСЯ, ПРОГНІВЛЯ́ТИСЯ, ЗЛИ́ТИСЯ, ОЗЛО́БЛЮВАТИСЯпідсил., ОЗЛОБЛЯ́ТИСЯпідсил., ЗЛОСТИ́ТИСЯрідше, ГНІВИ́ТИСЯрідше, ЗЛОСТУВА́ТИрідше, ЗЛОБУВА́ТИрідше, ҐЗИ́ТИСЯдіал.; ОБУ́РЮВАТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯфам., ФИ́РКАТИрозм. (виражаючи гнів, ображаючись на кого-, що-небудь); ДРАТУВА́ТИСЯ, ДРОЧИ́ТИСЯрозм., ІРИТУВА́ТИСЯзаст. (бути в стані роздратування); СПАЛА́ХУВАТИ, СПАХА́ТИ, СПА́ХУВАТИ (раптово впадати в гнів); САТАНІ́ТИ, ПІ́НИТИСЯ (доходити до крайньої межі в гніві). - Док.: розсе́рдитися, осе́рдитисярідшерозгні́ватися, розгніви́тися, нагні́витисярозм.угні́ватися[вгні́ватися]рідшеугніви́тися[вгніви́тися]рідшепрогні́ватися, прогніви́тися, розізли́тися, обізли́тися, озли́тися, узли́тисярозм.озлоби́тися, обу́ритися, розпри́ндитися, роздратува́тися, роздрочи́тися, спалахну́ти, спахну́ти. Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився (Григорій Тютюнник); - Може, це секрет? Тоді не гнівайтесь за мою цікавість (Ю. Смолич); - На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Її знали за строгу жінку, що злостилась задля кожної дрібниці і голосно сварилася (О. Кобилянська); Відскочив засув, двері відчинились, - я чую - милая моя гнівиться (Леся Українка); [Євгеній:] Перепрошаю вас, дідусю, за свого неґречного гостя! Не прогнівайтесь! (І. Франко); - Хто нас губить, Орфею нещасний, Хто прогнівився на нас? (М. Зеров); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко); Уляна неприязно мовчала, приндилася (К. Гордієнко). - Пор. I. 1. лютува́ти.