[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

би́́ти себе́́ [кулако́́м] в гру́́ди. Твердити щось, наполегливо запевняти, переконувати кого-небудь у чомусь. Давид .. поволеньки пнувся в керівники, був добре письменний, частенько бив себе в груди й присягався (С. Добровольський); — Хто вас сюди запрошував? Яка ваша професія? — Ділок бив себе в груди, доводячи, що йому тут належить керівна посада (М. Ю. Тарновський); Микита Чугай бив себе кулаком у груди, гув, як мідний дзвін: — Брехня! Трактори весняної оранки не затягували (Григорій Тютюнник).

би́́ти себе́́ [кулако́́м] в гру́́ди. Твердити щось, наполегливо запевняти, переконувати кого-небудь у чомусь. Давид .. поволеньки пнувся в керівники, був добре письменний, частенько бив себе в груди й присягався (С. Добровольський); — Хто вас сюди запрошував? Яка ваша професія? — Ділок бив себе в груди, доводячи, що йому тут належить керівна посада (М. Ю. Тарновський); Микита Чугай бив себе кулаком у груди, гув, як мідний дзвін: — Брехня! Трактори весняної оранки не затягували (Григорій Тютюнник).

би́́тися (би́́ти [се́́бе]) об по́́ли [рука́́ми]. Перебувати в стані розпачу, збентеження, обурення, здивування і т. ін. Як вони розгуляються, .. ми тут панночку хап, та до брички, та навтікача до шлюбу… Нехай собі, будучи, об поли руками б’ються, а завтра нічого робити, самі зап’ють весілля (Г. Квітка-Основ’яненко); [Христя (до Олени):] Батько об поли руками б’ються та бідкаються, мати плачуть (М. Кропивницький); Переляканий батько метушився, безтямно бив себе об поли й бурмотів: — От лихо, от лихо! (М. Лазорський).

би́́тися (би́́ти [се́́бе]) об по́́ли [рука́́ми]. Перебувати в стані розпачу, збентеження, обурення, здивування і т. ін. Як вони розгуляються, .. ми тут панночку хап, та до брички, та навтікача до шлюбу… Нехай собі, будучи, об поли руками б’ються, а завтра нічого робити, самі зап’ють весілля (Г. Квітка-Основ’яненко); [Христя (до Олени):] Батько об поли руками б’ються та бідкаються, мати плачуть (М. Кропивницький); Переляканий батько метушився, безтямно бив себе об поли й бурмотів: — От лихо, от лихо! (М. Лазорський).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе. 1. що. Зобов’язуватися, погоджуватися, вирішувати і т. ін. здійснити, зробити що-небудь самому, самостійно. Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович); — Дивлюся на вас і думаю: така ви молода і згодились піти на чужих дітей: взяти на себе клопоти з найтруднішими… (О. Гончар). бра́́ти на свою́́ ду́́шу. Бери це на свою душу (Нар.. присл..). // Робити що-небудь, переважно замість когось вирішувати чиїсь проблеми. — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру,— розщедрився Плачинда. (М. Стельмах); — З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Саунський — каву беру на себе! (А. Крижанівський).

2. кого. Опікати кого-небудь, займатися кимсь, чимсь. — А ніяких особливих обіцянок від нас ніхто не вимагає .. Взагалі, дозвольте мені словаків узяти на себе (І. Головченко і О. Мусієнко).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе бага́́то (забага́́то). Діяти, поводити себе не відповідно до власних можливостей, повноважень, прав тощо. Дмитро забагато бере на себе. Перші вдалі запровадження в механічному цеху запаморочили йому голову, і він гадає, що тепер йому море по коліна (П. Автомонов); — Слюсар-наладчик, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору (А. Крижанівський).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе бага́́то (забага́́то). Діяти, поводити себе не відповідно до власних можливостей, повноважень, прав тощо. Дмитро забагато бере на себе. Перші вдалі запровадження в механічному цеху запаморочили йому голову, і він гадає, що тепер йому море по коліна (П. Автомонов); — Слюсар-наладчик, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору (А. Крижанівський).

бра́́ти / взя́́ти себе́́ в ру́́ки. 1. Ставати іншим — зібраним, цілеспрямованим, діяльним, змінюватися на краще. — Вітру у тебе в голові багато,— казала Ганна Сильвестрівна.— Я буду брати себе в руки,— обіцяв Рубін, і це була чесна обіцянка, і він дотримувався її до… наступного разу (І. Сенченко); Я взяла себе в руки, роздумалась і прийшла до можливості писати більш-менш по-людськи (Леся Українка).

2. Оволодівати своїми почуттями, заспокоюватися. Із останніх сил, як наполоханого коня, беру себе в руки, щоб перед самим собою не осоромитися (З газети); Я не можу не послухати тебе: тому-то обіцяю взяти себе в руки і не киснути, терпіти, не нарікати (М. Коцюбинський).

всмо́ктувати (всиса́ти) / всмокта́ти (ввісса́ти) з молоко́м ма́тері що. Засвоювати щось з дитинства. Більшість їх [дівчат] вийшла з родин убогих, із таких, де кожне ще з молоком матері всисає потребу праці для шматка хліба (М. Коцюбинський); Цілком природно звучать пісні сина коваля [І. Франка], який зріс серед сільської бідноти і з молоком матері всмоктав красу народного слова, народної мелодії (М. Рильський). вбира́ти в се́бе (всо́тувати) з молоко́м ма́тері. Вірність Батьківщині. Її ми всотуємо, вбираємо в себе з молоком матері. Змалечку дихаємо цим високим словом “вірність” (З газети).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

[аж] вбира́ти / бра́ти [в се́бе] о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони [хусточки] красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе. 1. що. Зобов’язуватися, погоджуватися, вирішувати і т. ін. здійснити, зробити що-небудь самому, самостійно. Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович); — Дивлюся на вас і думаю: така ви молода і згодились піти на чужих дітей: взяти на себе клопоти з найтруднішими… (О. Гончар). бра́́ти на свою́́ ду́́шу. Бери це на свою душу (Нар.. присл..). // Робити що-небудь, переважно замість когось вирішувати чиїсь проблеми. — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру,— розщедрився Плачинда. (М. Стельмах); — З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Саунський — каву беру на себе! (А. Крижанівський).

2. кого. Опікати кого-небудь, займатися кимсь, чимсь. — А ніяких особливих обіцянок від нас ніхто не вимагає .. Взагалі, дозвольте мені словаків узяти на себе (І. Головченко і О. Мусієнко).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе бага́́то (забага́́то). Діяти, поводити себе не відповідно до власних можливостей, повноважень, прав тощо. Дмитро забагато бере на себе. Перші вдалі запровадження в механічному цеху запаморочили йому голову, і він гадає, що тепер йому море по коліна (П. Автомонов); — Слюсар-наладчик, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору (А. Крижанівський).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе бага́́то (забага́́то). Діяти, поводити себе не відповідно до власних можливостей, повноважень, прав тощо. Дмитро забагато бере на себе. Перші вдалі запровадження в механічному цеху запаморочили йому голову, і він гадає, що тепер йому море по коліна (П. Автомонов); — Слюсар-наладчик, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору (А. Крижанівський).

бра́́ти / взя́́ти себе́́ в ру́́ки. 1. Ставати іншим — зібраним, цілеспрямованим, діяльним, змінюватися на краще. — Вітру у тебе в голові багато,— казала Ганна Сильвестрівна.— Я буду брати себе в руки,— обіцяв Рубін, і це була чесна обіцянка, і він дотримувався її до… наступного разу (І. Сенченко); Я взяла себе в руки, роздумалась і прийшла до можливості писати більш-менш по-людськи (Леся Українка).

2. Оволодівати своїми почуттями, заспокоюватися. Із останніх сил, як наполоханого коня, беру себе в руки, щоб перед самим собою не осоромитися (З газети); Я не можу не послухати тебе: тому-то обіцяю взяти себе в руки і не киснути, терпіти, не нарікати (М. Коцюбинський).

виво́дити / ви́вести з се́бе кого. Своєю поведінкою змушувати кого-небудь нервувати, викликаючи почуття злості, гніву, роздратування і т. ін. Мені було сумно вдома, я шукав якогось виходу. Мене пригнічувала домашня обстановка, виводила з себе буденними розмовами дружина (Ю. Збанацький); — По-перше, хай встане,— різко сказала Оля Боніфатьєва. Її різкий тон зовсім вивів із себе Сашка Христолобенка (Є. Гуцало). ви́вести з терпцю́. Патер Гаудентій знов усміхнувся іронічно, немов почував вдоволеннє [вдоволення] із-за того, що так швидко вивів з терпцю старого пріора (І. Франко).

виво́дити / ви́вести з се́бе кого. Своєю поведінкою змушувати кого-небудь нервувати, викликаючи почуття злості, гніву, роздратування і т. ін. Мені було сумно вдома, я шукав якогось виходу. Мене пригнічувала домашня обстановка, виводила з себе буденними розмовами дружина (Ю. Збанацький); — По-перше, хай встане,— різко сказала Оля Боніфатьєва. Її різкий тон зовсім вивів із себе Сашка Христолобенка (Є. Гуцало). ви́вести з терпцю́. Патер Гаудентій знов усміхнувся іронічно, немов почував вдоволеннє [вдоволення] із-за того, що так швидко вивів з терпцю старого пріора (І. Франко).

видава́ти / ви́дати себе́. Власними діями, вчинками, словами і т. ін. мимоволі виявляти свою причетність до чого-небудь або свою таємницю. Раптом Марина ніби оце тільки згадала: — Да [так], але це так, між іншим,— і одразу ж самим оцим вступом уже видала себе з головою.— Ви ж таки і не спитали тоді мене. Про якусь... ізюмську дівчину (А. Головко).

вида́влювати / ви́давити з се́бе. Неохоче або через силу говорити що-небудь. — В ліс, кажеш? — видавив з себе [Сидорчук] одним подихом так, начебто в тому короткому слові таїлись для нього всі сто смертей.— А за селом, гадаєш, дозорів немає? (Ю. Бедзик).

вида́влювати / ви́давити з се́бе. Неохоче або через силу говорити що-небудь. — В ліс, кажеш? — видавив з себе [Сидорчук] одним подихом так, начебто в тому короткому слові таїлись для нього всі сто смертей.— А за селом, гадаєш, дозорів немає? (Ю. Бедзик).

видава́ти / ви́дати себе́. Власними діями, вчинками, словами і т. ін. мимоволі виявляти свою причетність до чого-небудь або свою таємницю. Раптом Марина ніби оце тільки згадала: — Да [так], але це так, між іншим,— і одразу ж самим оцим вступом уже видала себе з головою.— Ви ж таки і не спитали тоді мене. Про якусь... ізюмську дівчину (А. Головко).

вихо́дити / ви́йти з рівнова́ги (з се́бе). Перебувати в стані сильного роздратування, нервового збудження; втрачати спокій, самовладання, терпіння. — Кидати роботу треба! — виходили вони з рівноваги.— Роботу знайти де завгодно можна (Іван Ле); Я розумію Галю, що вона було завжди металась і виходила з себе в такі часи [весною] (Леся Українка).

виклика́ти / ви́кликати вого́нь на се́бе. Свідомо, навмисне брати на себе всю складність, чиюсь вину або відповідальність за щось. — Може, й справді ми бездарний колектив, а я його безталанний керівник?..— Навіщо така сувора й нищівна самокритика? Колись це звалося “викликати вогонь на себе”. Зараз не воєнний час, такі надзвичайні заходи не потрібні (В. Собко); Спаський [шахіст] сміливо викликає вогонь на себе, хоча це іноді ставить його в скрутне становище (З газети).

виклика́ти / ви́кликати вого́нь на се́бе. Свідомо, навмисне брати на себе всю складність, чиюсь вину або відповідальність за щось. — Може, й справді ми бездарний колектив, а я його безталанний керівник?..— Навіщо така сувора й нищівна самокритика? Колись це звалося “викликати вогонь на себе”. Зараз не воєнний час, такі надзвичайні заходи не потрібні (В. Собко); Спаський [шахіст] сміливо викликає вогонь на себе, хоча це іноді ставить його в скрутне становище (З газети).

вихо́дити / ви́йти з рівнова́ги (з се́бе). Перебувати в стані сильного роздратування, нервового збудження; втрачати спокій, самовладання, терпіння. — Кидати роботу треба! — виходили вони з рівноваги.— Роботу знайти де завгодно можна (Іван Ле); Я розумію Галю, що вона було завжди металась і виходила з себе в такі часи [весною] (Леся Українка).

віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

віддава́ти / відда́ти [всього́] себе́. Максимально напружувати свої сили в чомусь. Ось уже ряд років Михайло Єгорович знову ковалює. І де б не трудився, він завжди віддає всього себе роботі (З журналу); // Присвячувати весь свій час, сили і т. ін. чомусь. Мені дев’ятнадцать літ.. В таку пору думається, що .. кожному любо віддати себе за страждання ображених (В. Винниченко); Неможливо жити без любові до чогось або ж до когось,— жити, не віддаючи чи не всього себе цій любові... (Ю. Шовкопляс).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

віднайти́ себе́. Правильно визначити, виявити свої здібності, уподобання, своє покликання. Піди між люди, моє гарне, ніжне дитя, помір твої сили й розумові здатності на других — і ти віднайдеш себе (О. Кобилянська); В Ірини рано виявилися здібності зовсім в інших сферах — у музиці, живописі, у балеті. Але вона сама обрала спорт. І, що називається, віднайшла себе (З газети).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

володі́ти (оволодіва́ти) / оволоді́ти собо́ю. Триматися врівноважено та спокійно; уміти стримуватися. І якщо слова його звучали немовби байдуже, то погляд цей показав їм, що він зовсім не спокійний, що він лише добре володіє собою (Ю. Шовкопляс); Джен ледве помітно здригається, але зразу ж оволодіває собою (В. Собко); — Куди ведеш полоненого? — намагаючись оволодіти собою, але все ще блідий, промовив офіцер (Ю. Бедзик).

гово́рить сам за се́бе. Не потребує доказів, пояснень. — Вільному воля,— знизав плечима агент.— Я своїм товаром не набиваюсь — він сам за себе говорить (М. Стельмах); Те, що кращі стрічки останніх років — це екранізації творів М. Коцюбинського, В. Стефаника та інших класиків красного письменства,— факт, який говорить сам за себе (З журналу).

гребти́ під (до) се́бе [обома́ рука́ми (обіру́ч)] що і без додатка, зневажл. Бути зажерливим, збагачуватися, перев. нечесним шляхом. І в чому ж він помилився сам? ..Чому ж такий нещасливий? І вдома, й на роботі. Не гріб під себе, не чіплявся в чужі горлянки (Ю. Мушкетик); Є такі, що обома руками гребуть до себе, і хоч би що. Ще й на інших спогорда поглядають (В. Дрозд).

гребти́ під (до) се́бе [обома́ рука́ми (обіру́ч)] що і без додатка, зневажл. Бути зажерливим, збагачуватися, перев. нечесним шляхом. І в чому ж він помилився сам? ..Чому ж такий нещасливий? І вдома, й на роботі. Не гріб під себе, не чіплявся в чужі горлянки (Ю. Мушкетик); Є такі, що обома руками гребуть до себе, і хоч би що. Ще й на інших спогорда поглядають (В. Дрозд).

гребти́ під (до) се́бе [обома́ рука́ми (обіру́ч)] що і без додатка, зневажл. Бути зажерливим, збагачуватися, перев. нечесним шляхом. І в чому ж він помилився сам? ..Чому ж такий нещасливий? І вдома, й на роботі. Не гріб під себе, не чіплявся в чужі горлянки (Ю. Мушкетик); Є такі, що обома руками гребуть до себе, і хоч би що. Ще й на інших спогорда поглядають (В. Дрозд).

гребти́ під (до) се́бе [обома́ рука́ми (обіру́ч)] що і без додатка, зневажл. Бути зажерливим, збагачуватися, перев. нечесним шляхом. І в чому ж він помилився сам? ..Чому ж такий нещасливий? І вдома, й на роботі. Не гріб під себе, не чіплявся в чужі горлянки (Ю. Мушкетик); Є такі, що обома руками гребуть до себе, і хоч би що. Ще й на інших спогорда поглядають (В. Дрозд).

гребти́ під (до) се́бе [обома́ рука́ми (обіру́ч)] що і без додатка, зневажл. Бути зажерливим, збагачуватися, перев. нечесним шляхом. І в чому ж він помилився сам? ..Чому ж такий нещасливий? І вдома, й на роботі. Не гріб під себе, не чіплявся в чужі горлянки (Ю. Мушкетик); Є такі, що обома руками гребуть до себе, і хоч би що. Ще й на інших спогорда поглядають (В. Дрозд).

гребти́ під (до) се́бе [обома́ рука́ми (обіру́ч)] що і без додатка, зневажл. Бути зажерливим, збагачуватися, перев. нечесним шляхом. І в чому ж він помилився сам? ..Чому ж такий нещасливий? І вдома, й на роботі. Не гріб під себе, не чіплявся в чужі горлянки (Ю. Мушкетик); Є такі, що обома руками гребуть до себе, і хоч би що. Ще й на інших спогорда поглядають (В. Дрозд).

дава́ти / да́ти себе́ зна́ти (взнаки́). 1. Бути помітним, відчутним, нагадувати чимсь про себе; відчуватися. Біля штабу Козаков зустрів своїх розвідників. Їх любив увесь полк, і це з часом давало себе знати в незалежній упевненості поведінки (О. Гончар); Чи дівоцькі очі, чи ясні зорі зворушили його душу.., а чи, може, дев’ятнадцята весна дає себе узнаки (Л. Яновська).

2. Неприємно виявлятися в чомусь; дошкуляти. Їм давали трудніші диктанти, більш заплутані арифметичні задачі; їх мучили й мордували довше, ніж інших,— одне слово, сердечна опіка давала себе знати на кожному кроці (Г. Хоткевич); Максим лежав, підпливши водою, і помалу його огортав відчай, тупий відчай .. Також давала себе знати пропасниця (І. Багряний); Лихо не спало і чатувало на них [селян] і спідтиха та, як прийшла пора, дало себе взнаки, як і слід, тому лихові (І. Франко).

дава́ти / да́ти себе́ зна́ти (взнаки́). 1. Бути помітним, відчутним, нагадувати чимсь про себе; відчуватися. Біля штабу Козаков зустрів своїх розвідників. Їх любив увесь полк, і це з часом давало себе знати в незалежній упевненості поведінки (О. Гончар); Чи дівоцькі очі, чи ясні зорі зворушили його душу.., а чи, може, дев’ятнадцята весна дає себе узнаки (Л. Яновська).

2. Неприємно виявлятися в чомусь; дошкуляти. Їм давали трудніші диктанти, більш заплутані арифметичні задачі; їх мучили й мордували довше, ніж інших,— одне слово, сердечна опіка давала себе знати на кожному кроці (Г. Хоткевич); Максим лежав, підпливши водою, і помалу його огортав відчай, тупий відчай .. Також давала себе знати пропасниця (І. Багряний); Лихо не спало і чатувало на них [селян] і спідтиха та, як прийшла пора, дало себе взнаки, як і слід, тому лихові (І. Франко).

дава́ти / да́ти себе́ зна́ти (взнаки́). 1. Бути помітним, відчутним, нагадувати чимсь про себе; відчуватися. Біля штабу Козаков зустрів своїх розвідників. Їх любив увесь полк, і це з часом давало себе знати в незалежній упевненості поведінки (О. Гончар); Чи дівоцькі очі, чи ясні зорі зворушили його душу.., а чи, може, дев’ятнадцята весна дає себе узнаки (Л. Яновська).

2. Неприємно виявлятися в чомусь; дошкуляти. Їм давали трудніші диктанти, більш заплутані арифметичні задачі; їх мучили й мордували довше, ніж інших,— одне слово, сердечна опіка давала себе знати на кожному кроці (Г. Хоткевич); Максим лежав, підпливши водою, і помалу його огортав відчай, тупий відчай .. Також давала себе знати пропасниця (І. Багряний); Лихо не спало і чатувало на них [селян] і спідтиха та, як прийшла пора, дало себе взнаки, як і слід, тому лихові (І. Франко).

дава́ти / да́ти себе́ зна́ти (взнаки́). 1. Бути помітним, відчутним, нагадувати чимсь про себе; відчуватися. Біля штабу Козаков зустрів своїх розвідників. Їх любив увесь полк, і це з часом давало себе знати в незалежній упевненості поведінки (О. Гончар); Чи дівоцькі очі, чи ясні зорі зворушили його душу.., а чи, може, дев’ятнадцята весна дає себе узнаки (Л. Яновська).

2. Неприємно виявлятися в чомусь; дошкуляти. Їм давали трудніші диктанти, більш заплутані арифметичні задачі; їх мучили й мордували довше, ніж інших,— одне слово, сердечна опіка давала себе знати на кожному кроці (Г. Хоткевич); Максим лежав, підпливши водою, і помалу його огортав відчай, тупий відчай .. Також давала себе знати пропасниця (І. Багряний); Лихо не спало і чатувало на них [селян] і спідтиха та, як прийшла пора, дало себе взнаки, як і слід, тому лихові (І. Франко).

де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́, зі сл. не зна́ти. Як уникнути нудьги, бездіяльності, відчуття тривоги, біди і т. ін. Не знаючи, де себе подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями (В. Кучер); Не знаючи… куди себе подіти, Раїса бігла до своєї матушки (М. Коцюбинський).

де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́, зі сл. не зна́ти. Як уникнути нудьги, бездіяльності, відчуття тривоги, біди і т. ін. Не знаючи, де себе подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями (В. Кучер); Не знаючи… куди себе подіти, Раїса бігла до своєї матушки (М. Коцюбинський).

де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́, зі сл. не зна́ти. Як уникнути нудьги, бездіяльності, відчуття тривоги, біди і т. ін. Не знаючи, де себе подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями (В. Кучер); Не знаючи… куди себе подіти, Раїса бігла до своєї матушки (М. Коцюбинський).

трима́ти (держа́ти) себе́. 1. Поводитися певним чином. Гріхів у тебе я не бачу. Ти не могла інакше себе тримати (Ю. Яновський); Критикували в ньому все: і його [Костика] розгойдану ходу, і його довгі, як у бузька, ноги, .. і його манеру тримати себе (Ірина Вільде); Юрій тримав себе так, ніби був знайомий з Дорном вже багато років (В. Собко); Їй [Галі] шкода й Гриця, той хоч і одсторонь держить себе, та все ж ніколи не зробив їй злого (Панас Мирний).

2. Мати усталені звички, манери, постійно керуватися в своїй поведінці певними принципами. Вона [Кайдашиха] любила чепуритись і держала себе дуже чисто (І. Нечуй-Левицький).

трима́ти (держа́ти) себе́ в рука́х (в шо́рах). Стримувати свої почуття, намагатися бути спокійним; володіти собою в незвичайній, складній ситуації. — От з ними [ледарями] й воюєш мало не щодня .. Кипиш увесь, тамуєш у собі лютий вогонь і боїшся, щоб не зірватися, не розійтись, і дуже дорогою ціною тримаєш себе в руках (В. Кучер); — Прошу не клопотатися: все піде найкраще,— запевнив Первоцвіт, який хоч і хвилювався, але умів тримати себе в руках (М. Ю. Тарновський); Не визнання провини й не ніяковість, а бажання приховати від батька, як важко тримати себе в шорах, зігнуло синові шию (Ю. Шовкопляс); Пиши мені хоч по кілька слів щодня, а то я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну (М. Коцюбинський). трима́ти не́рви в рука́х. Учитель повинен пам’ятати, що в спілкуванні з дітьми важливо тримати нерви в руках (З газети).

трима́ти (держа́ти) себе́ в рука́х (в шо́рах). Стримувати свої почуття, намагатися бути спокійним; володіти собою в незвичайній, складній ситуації. — От з ними [ледарями] й воюєш мало не щодня .. Кипиш увесь, тамуєш у собі лютий вогонь і боїшся, щоб не зірватися, не розійтись, і дуже дорогою ціною тримаєш себе в руках (В. Кучер); — Прошу не клопотатися: все піде найкраще,— запевнив Первоцвіт, який хоч і хвилювався, але умів тримати себе в руках (М. Ю. Тарновський); Не визнання провини й не ніяковість, а бажання приховати від батька, як важко тримати себе в шорах, зігнуло синові шию (Ю. Шовкопляс); Пиши мені хоч по кілька слів щодня, а то я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну (М. Коцюбинський). трима́ти не́рви в рука́х. Учитель повинен пам’ятати, що в спілкуванні з дітьми важливо тримати нерви в руках (З газети).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

[живце́м] відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона [Яресьчиха] розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував [Василь], як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) [за собо́ю] слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О. Гончар); // Запам’ятовуватися якимись вчинками, справами. Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки… Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) [за собо́ю] слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О. Гончар); // Запам’ятовуватися якимись вчинками, справами. Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки… Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

зжива́ти / зжи́ти себе́. Вичерпуватися, ставати непотрібним. В новій обстановці і керівники держав почали розуміти, що “холодна війна” зжила себе, що потрібна нова, більш розумна і реалістична політика (З газети).

зжива́ти / зжи́ти себе́. Вичерпуватися, ставати непотрібним. В новій обстановці і керівники держав почали розуміти, що “холодна війна” зжила себе, що потрібна нова, більш розумна і реалістична політика (З газети).

лови́ти / злови́ти себе́ на чому. Пересвідчуватися в чому-небудь, усвідомлювати щось. Я часто ловив себе на тому, що мені до всього байдуже (Ю. Яновський); Він .. частіше ловив себе на тому, що думає про неї (Д. Ткач); На одному лише ловив себе, що вже постарів (А. Хорунжий); Він все ж таки ловив себе на тому, що такий-то розділ знає гірше, ніж інший (Григорій Тютюнник); Я зловила себе на тому, що зовсім не слухаю [перекладача] (Ю. Яновський); Рогов зловив себе на тому, що радий за похвалу (І. Волошин).

лови́ти / злови́ти (рідше упійма́ти, пійма́ти і под.) себе́ на ду́мці якій. Усвідомлювати, розуміти щось. Ловила себе на думці, що пишається сином. Але на те вона й мати (І. Цюпа); Дивні діла! То він [Бачура] поспішає в Білоцерківку, то ловить себе на думці, що весь час думає про Бабаї (М. Чабанівський); І Степан, .. чи не вперше, сидячи з Юлькою, зловив себе на думці, що і йому вже пора обзавестися сім’єю і дітьми (М. Стельмах); // Робити несподіваний висновок щодо чого-небудь. Не раз ловиш себе на думці, що вік Миколи Миколайовича виявився закоротким для повного вивершення справи (З газети); “Ой, щось занадто мені усе красиве!” — зловила себе на думці Надія (Я. Баш); Він упіймав себе на цій думці — світла! Щоб кожну рису, кожний злом і лінію його твору було освітлено (О. Донченко).

знайти́ себе́. Визначити своє покликання, проявити себе в чому-небудь. І. Драч весь час прагне знайти себе у мистецтві: свою тематику, образи, поетику, стиль (З журналу); Творча доля художника [І. П. Похитонова] була складною і не зовсім звичайною. Довго він не міг знайти себе, свого справжнього покликання (З журналу).

ко́рчити [з се́бе] ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.). Робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш. Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” — гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко); — Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов).

ко́рчити [з се́бе] ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.). Робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш. Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” — гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко); — Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов).

ко́рчити [з се́бе] ду́рня (ду́рника, бла́зня і т. ін.). Робити вигляд, що нічого не розумієш, не знаєш. Хлопчина дивиться в небо, усміхається й не поспішає... “Та що ти дурника з себе корчиш? До сховища!” — гукає йому під саме вухо редактор (Т. Масенко); — Це тип хитрий і підступний .. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив (П. Автомонов).

де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́, зі сл. не зна́ти. Як уникнути нудьги, бездіяльності, відчуття тривоги, біди і т. ін. Не знаючи, де себе подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями (В. Кучер); Не знаючи… куди себе подіти, Раїса бігла до своєї матушки (М. Коцюбинський).

де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́, зі сл. не зна́ти. Як уникнути нудьги, бездіяльності, відчуття тривоги, біди і т. ін. Не знаючи, де себе подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями (В. Кучер); Не знаючи… куди себе подіти, Раїса бігла до своєї матушки (М. Коцюбинський).

де (куди́) діва́ти / ді́ти (поді́ти) себе́, зі сл. не зна́ти. Як уникнути нудьги, бездіяльності, відчуття тривоги, біди і т. ін. Не знаючи, де себе подіти, Вихор брів навмання гамірними вулицями (В. Кучер); Не знаючи… куди себе подіти, Раїса бігла до своєї матушки (М. Коцюбинський).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

лиша́ти / лиши́ти [за собо́ю] ни́точку. Давати можливість продовжити щось, налагодити зв’язок з чимсь, розібратися в чомусь і т. ін. Ясне діло, хтось із янковичан пристав до них [партизанів], повинен був пристати. Ну, а значить, і ниточку за собою лишити (І. Головченко і О. Мусієнко). не лиша́ти бода́й найто́ншої ни́точки. Він так і пішов, не зрозумівши нічого. ..Що ж, це, може, й краще. Рвати так рвати одразу, не лишаючи бодай найтоншої ниточки (А. Дімаров).

лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) [за собо́ю] слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О. Гончар); // Запам’ятовуватися якимись вчинками, справами. Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки… Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

лиша́ти / лиши́ти [за собо́ю] ни́точку. Давати можливість продовжити щось, налагодити зв’язок з чимсь, розібратися в чомусь і т. ін. Ясне діло, хтось із янковичан пристав до них [партизанів], повинен був пристати. Ну, а значить, і ниточку за собою лишити (І. Головченко і О. Мусієнко). не лиша́ти бода́й найто́ншої ни́точки. Він так і пішов, не зрозумівши нічого. ..Що ж, це, може, й краще. Рвати так рвати одразу, не лишаючи бодай найтоншої ниточки (А. Дімаров).

лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) [за собо́ю] слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О. Гончар); // Запам’ятовуватися якимись вчинками, справами. Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки… Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський).

залиша́ти (лиша́ти) / залиши́ти (лиши́ти) поза́ду (за собо́ю, поза́д се́бе) кого. Випереджати, перевершувати кого-небудь у досягненні чогось. Поет [Т. Шевченко], який вийшов з кріпаків, яскравістю свого таланту, ніжністю ліричних почуттів залишив позаду багатьох видатних майстрів європейської лірики (З журналу); Іноді здавалося, що учень лишає за собою вчителя (З газети).

лови́ти / злови́ти себе́ на чому. Пересвідчуватися в чому-небудь, усвідомлювати щось. Я часто ловив себе на тому, що мені до всього байдуже (Ю. Яновський); Він .. частіше ловив себе на тому, що думає про неї (Д. Ткач); На одному лише ловив себе, що вже постарів (А. Хорунжий); Він все ж таки ловив себе на тому, що такий-то розділ знає гірше, ніж інший (Григорій Тютюнник); Я зловила себе на тому, що зовсім не слухаю [перекладача] (Ю. Яновський); Рогов зловив себе на тому, що радий за похвалу (І. Волошин).

лови́ти / злови́ти (рідше упійма́ти, пійма́ти і под.) себе́ на ду́мці якій. Усвідомлювати, розуміти щось. Ловила себе на думці, що пишається сином. Але на те вона й мати (І. Цюпа); Дивні діла! То він [Бачура] поспішає в Білоцерківку, то ловить себе на думці, що весь час думає про Бабаї (М. Чабанівський); І Степан, .. чи не вперше, сидячи з Юлькою, зловив себе на думці, що і йому вже пора обзавестися сім’єю і дітьми (М. Стельмах); // Робити несподіваний висновок щодо чого-небудь. Не раз ловиш себе на думці, що вік Миколи Миколайовича виявився закоротким для повного вивершення справи (З газети); “Ой, щось занадто мені усе красиве!” — зловила себе на думці Надія (Я. Баш); Він упіймав себе на цій думці — світла! Щоб кожну рису, кожний злом і лінію його твору було освітлено (О. Донченко).

мани́ти [до се́бе] о́чі чиї, кого, чим і без додатка. 1. Приваблювати своїм виглядом, красою, свіжістю і т. ін. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (І. Нечуй-Левицький).

2. Викликати інтерес; цікавити. А поета манить не лише минуле .. Його очі манить світлий завтрашній день (З журналу).

ма́ти під собо́ю ґрунт. Бути зумовленим, виправданим чим-небудь; пояснюватися чимсь. Задерикуватість та зухвалість багатомаєтних галицьких бояр мали під собою ґрунт (А. Хижняк); [Джаліл:] Якщо скосити люцерну, то сарана сяде на бавовник… Розпорядження директора не має під собою ґрунту (Л. Первомайський).

ма́тися (ма́ти се́бе) гара́зд. Добре себе почувати, бути здоровим і щасливим. — Майтеся гаразд, дітки. Майтеся гаразд, люди добрі (М. Стельмах).

ма́ти себе́ (ма́тися) на ба́чності (на оба́чності, на обере́жності і т. ін.). Бути обачним, насторожі; остерігатися, пильнувати. Воно [нещастя] приходить і відходить, а коли не маєш себе на бачності.., то відтак приходять другі і кажуть тобі, що ти є.., і ти є пропащий (О. Кобилянська); Максим шепнув .. деяким із своїх товаришів, щоб малися на бачності (І. Франко); Зрадлива дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї. Та Йон мавсь на обережності (М. Коцюбинський).

ма́ти себе́ (ма́тися) на ба́чності (на оба́чності, на обере́жності і т. ін.). Бути обачним, насторожі; остерігатися, пильнувати. Воно [нещастя] приходить і відходить, а коли не маєш себе на бачності.., то відтак приходять другі і кажуть тобі, що ти є.., і ти є пропащий (О. Кобилянська); Максим шепнув .. деяким із своїх товаришів, щоб малися на бачності (І. Франко); Зрадлива дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї. Та Йон мавсь на обережності (М. Коцюбинський).

ма́ти себе́ (ма́тися) на ба́чності (на оба́чності, на обере́жності і т. ін.). Бути обачним, насторожі; остерігатися, пильнувати. Воно [нещастя] приходить і відходить, а коли не маєш себе на бачності.., то відтак приходять другі і кажуть тобі, що ти є.., і ти є пропащий (О. Кобилянська); Максим шепнув .. деяким із своїх товаришів, щоб малися на бачності (І. Франко); Зрадлива дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї. Та Йон мавсь на обережності (М. Коцюбинський).

мо́рщити із се́бе сироту́, зневажл. Видавати себе за бідного, нещасного; прибіднятися. Особливо ж смішна була величезна, могуча [могутня] стать Вовкуна, коли він кулився, і кривився, і морщив із себе сироту (І. Франко).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) на се́бе ру́ки. Заподіювати собі смерть. [Антон:] Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати (М. Кропивницький); Не накладати ж на себе руки, не лягати ж заживо в землю (І. Цюпа); А другого дня вся камера піднялася на ноги: отой чоловік наклав на себе руки (А. Дімаров); — Від різок, діду, і в печі не сховаєшся! Вже коли їх присуджено, так і доведеться або прийняти, або руки на себе наложити (О. Кониський).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) на се́бе ру́ки. Заподіювати собі смерть. [Антон:] Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати (М. Кропивницький); Не накладати ж на себе руки, не лягати ж заживо в землю (І. Цюпа); А другого дня вся камера піднялася на ноги: отой чоловік наклав на себе руки (А. Дімаров); — Від різок, діду, і в печі не сховаєшся! Вже коли їх присуджено, так і доведеться або прийняти, або руки на себе наложити (О. Кониський).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] кому і без додатка. 1. Ставити когось у залежність, підкоряти своїй владі; поневолювати. Чув він, яке ярмо накладає йому Ґава на шию, але не бачив змоги обминути його і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Ґава (І. Франко); — А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес їм накидати петлю? (М. Стельмах); Люди дурні. Дали на себе ярмо накинути, а скинути нема кебети (Панас Мирний); Життя наложило ярмо на карк і казало орати (Б. Лепкий).

2. Братися за важку роботу, за виконання обтяжливих обов’язків і т. ін. Горпина з молодих літ була не гуляка, не хотілось їй і тепер сорому: одне те, що чоловіка боялась,.. а друге те, що не хотілось і ярма на свою шию накладати (Грицько Григоренко); Куди ж іти? В попи? Накласти на себе вічне ярмо, що його ні скинути, ні послабити? (Г. Хоткевич); — Чом же мені не вийти заміж? — сказала Маруся.— І не думай. Надінеш ярмо на шию, то й будеш каятись цілий вік (І. Нечуй-Левицький).

наклада́ти / накла́сти (наложи́ти) на се́бе ру́ки. Заподіювати собі смерть. [Антон:] Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати (М. Кропивницький); Не накладати ж на себе руки, не лягати ж заживо в землю (І. Цюпа); А другого дня вся камера піднялася на ноги: отой чоловік наклав на себе руки (А. Дімаров); — Від різок, діду, і в печі не сховаєшся! Вже коли їх присуджено, так і доведеться або прийняти, або руки на себе наложити (О. Кониський).

не чу́ти (не відчува́ти) землі́ [під собо́ю (під нога́ми)]. 1. Бути у надзвичайно піднесеному стані. Ходить мій братик на танець, ходжу і я, та гуляємо, як ті соколи межи соколами, землі під собою не чуємо (Ю. Федькович); — Як він живе з Соломією? — Душа в душу. Соломія тепер землі не чує під собою (М. Стельмах); Михасеву статтю прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали він не чув під ногами землі! (С. Чорнобривець).

2. з дієсл. руху.Уживається для підкреслення швидкого, енергійного бігу або ходи; дуже, надзвичайно швидко. Вона біжить, не чуючи під ногами землі (В. Речмедін); Ілько ступав за батьком, не відчуваючи під собою землі (П. Панч); Не чуючи під собою землі,.. хутко-хутко пішла, потім побігла на сільський майдан (О. Довженко); Він [Архип] біг день, біг ніч, не чуючи землі під ногами! Аж поки сили не вичерпались. А потім впав ниць на плаю... (Легенди..).

3. Переживати сильний страх. А годі .. начальник розпорядився кинути мене в погріб, щоб розстріляти вночі. А під тим домом був погріб. Він і тепер є. Буває, інший раз як проходжу повз нього та як згадаю, то й землі під собою не чую (Нар. опов.).

не чу́ти (не відчува́ти) ніг [під собо́ю]. 1. з дієсл. руху. Уживається для підкреслення швидкого, енергійного бігу або ходи; дуже, надзвичайно швидко. Назад вертались неохочі, всі бігли, аж не чули ніг (І. Котляревський); Данило пішов не чуючи ніг, в очах зосталася довга біла Шведова шабля і двір, повний квітів (Ю. Яновський); Відпустив Степку. Побігла не чуючи під собою ніг (Ю. Бедзик).

2. Відчувати сильну втому від надмірного, швидкого бігання, ходіння і т. ін. Так намориться Терень, що не чує під собою ніг (А. Шиян); — Вже ось ніг не чую, так бігав по всіх артілях і майстернях (В. Кучер); Штукаренко йшов, але ніг під собою не відчував (С. Голованівський). аж не чу́ти підошо́в. Швиденько поспішала [Сивилла], Еней не чув аж підошов, Хватаючися за ягою (І. Котляревський).

3. Бути надзвичайно енергійним, піднесеним. А Палажка, там хвастуха така, не чує вже ніг під собою (А. Тесленко); Миня теж носив книги, не чуючи під собою ніг від гордості (В. Канівець).

за плечи́ма (за спи́ною) не носи́ти чого, що і без додатка. Згодиться в житті, не буде зайвим. — Що знати, те за плечима не носити,— казав старий [батько] (Панас Мирний); — Де ви це слово [бізнес] перейняли? — Воно давно при мені… Науку за плечима не носити… Тільки й досі не дуже второпаю, що воно має визначати? (О. Гончар); — Механізація — то знання, а його, як відомо, за спиною не носять (З газети). не за собо́ю носи́ти. Ремесло не за собою носити (М. Номис).

не чу́ти (не відчува́ти) землі́ [під собо́ю (під нога́ми)]. 1. Бути у надзвичайно піднесеному стані. Ходить мій братик на танець, ходжу і я, та гуляємо, як ті соколи межи соколами, землі під собою не чуємо (Ю. Федькович); — Як він живе з Соломією? — Душа в душу. Соломія тепер землі не чує під собою (М. Стельмах); Михасеву статтю прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали він не чув під ногами землі! (С. Чорнобривець).

2. з дієсл. руху.Уживається для підкреслення швидкого, енергійного бігу або ходи; дуже, надзвичайно швидко. Вона біжить, не чуючи під ногами землі (В. Речмедін); Ілько ступав за батьком, не відчуваючи під собою землі (П. Панч); Не чуючи під собою землі,.. хутко-хутко пішла, потім побігла на сільський майдан (О. Довженко); Він [Архип] біг день, біг ніч, не чуючи землі під ногами! Аж поки сили не вичерпались. А потім впав ниць на плаю... (Легенди..).

3. Переживати сильний страх. А годі .. начальник розпорядився кинути мене в погріб, щоб розстріляти вночі. А під тим домом був погріб. Він і тепер є. Буває, інший раз як проходжу повз нього та як згадаю, то й землі під собою не чую (Нар. опов.).

не чу́ти (не відчува́ти) ніг [під собо́ю]. 1. з дієсл. руху. Уживається для підкреслення швидкого, енергійного бігу або ходи; дуже, надзвичайно швидко. Назад вертались неохочі, всі бігли, аж не чули ніг (І. Котляревський); Данило пішов не чуючи ніг, в очах зосталася довга біла Шведова шабля і двір, повний квітів (Ю. Яновський); Відпустив Степку. Побігла не чуючи під собою ніг (Ю. Бедзик).

2. Відчувати сильну втому від надмірного, швидкого бігання, ходіння і т. ін. Так намориться Терень, що не чує під собою ніг (А. Шиян); — Вже ось ніг не чую, так бігав по всіх артілях і майстернях (В. Кучер); Штукаренко йшов, але ніг під собою не відчував (С. Голованівський). аж не чу́ти підошо́в. Швиденько поспішала [Сивилла], Еней не чув аж підошов, Хватаючися за ягою (І. Котляревський).

3. Бути надзвичайно енергійним, піднесеним. А Палажка, там хвастуха така, не чує вже ніг під собою (А. Тесленко); Миня теж носив книги, не чуючи під собою ніг від гордості (В. Канівець).

не чу́ти себе́. 1. Бути у надзвичайно піднесеному стані. — Так, Галочко, так,— сказав Семен Іванович, не чуючи себе з радості (Г. Квітка-Основ’яненко).

2. Бути схвильованим, стурбованим. Ілонка стояла, не чуючи себе, приголомшена незвичайним виглядом сержанта (О. Гончар).

ніс під се́бе. Засоромитися, злякатися. Наче й чоловік щирий, а як прийдеться до діла, то й ніс під себе (Сл. Б. Грінченка).

володі́ти (оволодіва́ти) / оволоді́ти собо́ю. Триматися врівноважено та спокійно; уміти стримуватися. І якщо слова його звучали немовби байдуже, то погляд цей показав їм, що він зовсім не спокійний, що він лише добре володіє собою (Ю. Шовкопляс); Джен ледве помітно здригається, але зразу ж оволодіває собою (В. Собко); — Куди ведеш полоненого? — намагаючись оволодіти собою, але все ще блідий, промовив офіцер (Ю. Бедзик).

володі́ти (оволодіва́ти) / оволоді́ти собо́ю. Триматися врівноважено та спокійно; уміти стримуватися. І якщо слова його звучали немовби байдуже, то погляд цей показав їм, що він зовсім не спокійний, що він лише добре володіє собою (Ю. Шовкопляс); Джен ледве помітно здригається, але зразу ж оволодіває собою (В. Собко); — Куди ведеш полоненого? — намагаючись оволодіти собою, але все ще блідий, промовив офіцер (Ю. Бедзик).

опано́вувати / опанува́ти себе́ (рідко собо́ю). Долати вияв почуттів, емоційне піднесення, переживання і т. ін.; заспокоюватися. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка); — Так сидіти і не тікати…— Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце (І. Багряний); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (С. Журахович).

опано́вувати / опанува́ти себе́ (рідко собо́ю). Долати вияв почуттів, емоційне піднесення, переживання і т. ін.; заспокоюватися. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка); — Так сидіти і не тікати…— Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце (І. Багряний); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (С. Журахович).

опано́вувати / опанува́ти себе́ (рідко собо́ю). Долати вияв почуттів, емоційне піднесення, переживання і т. ін.; заспокоюватися. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка); — Так сидіти і не тікати…— Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце (І. Багряний); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (С. Журахович).

опано́вувати / опанува́ти себе́ (рідко собо́ю). Долати вияв почуттів, емоційне піднесення, переживання і т. ін.; заспокоюватися. [Евфрозіна:] Та що ти кажеш?! (На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою) (Леся Українка); — Так сидіти і не тікати…— Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце (І. Багряний); Катерина повагом сіла, сердита на саму себе, що відразу не опанувала себе (С. Журахович).

переве́ршив сам себе́. Зробив що-небудь краще, ніж раніше; відзначився більше, ніж можна було чекати. Стефан Потоцький часто влаштовував урочисті бенкети, .. але на цей раз він перевершив сам себе (З. Тулуб).

пережи́ти себе́ (свій вік). 1. Зберегти своє значення після смерті. Хто цілком на послугу народу Віддає своє життя слабе В боротьбі за щастя, за свободу — Тільки той переживе себе! (М. Старицький).

2. Втратити своє значення; ставати непотрібним, зайвим, застарілим. Багато чого у промисловості трималося на традиціях, які давно пережили себе, а не на здоровому глузді (З газети); [Криштоф:] Упадають останки середньовіччини [середньовіччя], дрібна продукція пережила свій вік — капітал концентрується (І. Франко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перела́мувати (перело́млювати) / перелама́ти (переломи́ти) [само́го] себе́. Виявляти стійкість, непохитність всупереч своїм бажанням, прагненням, звичкам і т. ін. Коли вже Євген не може переламати себе, коли це для нього “перша й остання”… Коли й вона його щиро серцем обрала… То тут потрібен інший підхід (О. Гончар); І все-таки він дуже змінився за ці роки. Адже вистачило в нього витримки не потрапляти на очі Любі, переламати себе (В. Собко).

перемага́ти / перемогти́ себе́ (своє́ се́рце). Тамувати в собі які-небудь почуття, емоції і т. ін., боротися з якимсь станом. Борис, перемагаючи себе, дивлячись не на друга, а на вулицю, на тіні, на одиноких перехожих, сказав: — Ти пам’ятаєш, я тобі колись говорив, що збираюсь одружитися (В. Собко); Вона перемогла себе й почала казати далі: — Я… сама підпалила хату (Б. Грінченко); Став шинкар свою жінку зневажати.., а Чайченко не переміг свого серця, уступився [заступився] (Марко Вовчок).

перемага́ти / перемогти́ себе́ (своє́ се́рце). Тамувати в собі які-небудь почуття, емоції і т. ін., боротися з якимсь станом. Борис, перемагаючи себе, дивлячись не на друга, а на вулицю, на тіні, на одиноких перехожих, сказав: — Ти пам’ятаєш, я тобі колись говорив, що збираюсь одружитися (В. Собко); Вона перемогла себе й почала казати далі: — Я… сама підпалила хату (Б. Грінченко); Став шинкар свою жінку зневажати.., а Чайченко не переміг свого серця, уступився [заступився] (Марко Вовчок).

перехитри́ти само́го себе́. Хитруючи, виявити свої наміри або помилитися в розрахунках. — Так, тату! Ти дуже хитрий, такий хитрий, що аж самого себе перехитрив (І. Франко).

підставля́ти / підста́вити го́лову (лоб, ло́ба і т. ін.) під ку́лю. Ставити себе під загрозу, ризикувати бути вбитим; наражатися на небезпеку. Ніколи й голови за віру й батьківщину Під кулю ти не підставляв (Я. Щоголів); Та і навіщо тобі лоба під кулю підставляти? Краще проберись до наших і передай (І. Головченко і О. Мусієнко). підставля́ти себе́ під соки́ру. Запекло пробивалися рицарі, вони .. підставляли себе під сокири (А. Хижняк).

лови́ти / злови́ти (рідше упійма́ти, пійма́ти і под.) себе́ на ду́мці якій. Усвідомлювати, розуміти щось. Ловила себе на думці, що пишається сином. Але на те вона й мати (І. Цюпа); Дивні діла! То він [Бачура] поспішає в Білоцерківку, то ловить себе на думці, що весь час думає про Бабаї (М. Чабанівський); І Степан, .. чи не вперше, сидячи з Юлькою, зловив себе на думці, що і йому вже пора обзавестися сім’єю і дітьми (М. Стельмах); // Робити несподіваний висновок щодо чого-небудь. Не раз ловиш себе на думці, що вік Миколи Миколайовича виявився закоротким для повного вивершення справи (З газети); “Ой, щось занадто мені усе красиве!” — зловила себе на думці Надія (Я. Баш); Він упіймав себе на цій думці — світла! Щоб кожну рису, кожний злом і лінію його твору було освітлено (О. Донченко).

поді́яти з собо́ю що-не́будь. Покінчити життя самогубством. — Василю .. Одумайся лиш краще. Пожалій і себе, і її [Мотрю]. Вона всю ніч тілько про тебе і балакала. Тебе візьмуть — вона з собою що-небудь подіє (Панас Мирний).

показа́ти себе́. 1. Виявити свої здібності, можливості, позитивні якості і т. ін. —Григорію Петровичу, будемо говорити прямо. Ви наробили багато дурниць — і на роботі, і в особистому житті .. Тепер вам дають змогу показати себе (Д. Ткач); — Не знаєш Юрка? Він же в нас ні се, ні те… Вайлуватий, нерішучий!.. Не вміє показати себе… (І. Рябокляч).

2. Видати себе за людину з високими якостями моралі, працездатності. Не жили старші в миру й між собою: кожному бажалося вискочити перед начальством, показати себе за найкращого (Панас Мирний); Мені хочеться.. показати себе веселим і цікавим, і… красивим (Ю. Яновський); Кожна полонянка старається показати себе здоровою, ні на що не скаржиться (А. Хижняк).

показа́ти / пока́зувати себе́ на ді́лі. Виявити діяльністю свої здібності, можливості, позитивні якості і т. ін. [Галя:] Ні! Ти спочатку вивчи та покажи себе на ділі, а тоді вже й давай декламацію (І. Микитенко); З нальоту кожен, сто чортів, до праці взявсь завзято, бо кожен сам себе хотів на ділі показати (П. Дорошко).

показа́ти / пока́зувати себе́ на ді́лі. Виявити діяльністю свої здібності, можливості, позитивні якості і т. ін. [Галя:] Ні! Ти спочатку вивчи та покажи себе на ділі, а тоді вже й давай декламацію (І. Микитенко); З нальоту кожен, сто чортів, до праці взявсь завзято, бо кожен сам себе хотів на ділі показати (П. Дорошко).

покі́нчити з собо́ю. Позбавити себе життя, вчинити самогубство. І саме тому, що — на випадок катастрофи — у нього було тепер чим покінчити з собою, він почував себе майже в цілковитій безпеці (О. Гончар).

лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) [за собо́ю] слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О. Гончар); // Запам’ятовуватися якимись вчинками, справами. Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки… Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський).

лиша́ти (залиша́ти, полиша́ти і т. ін.) / лиши́ти (залиши́ти, полиши́ти і т. ін.) [за собо́ю] слід. Робити значний внесок у якусь справу. — Як по-вашому? Що залишає слід?.. — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор (О. Гончар); // Запам’ятовуватися якимись вчинками, справами. Там, де .. кипіло життя та радість, там буде гола, дика пустеля без тіні, без билинки… Чи не такий слід лишав за собою Аттіла? (М. Коцюбинський).

ста́вити / поста́вити себе́ на мі́сце чиє, кого. Уявляти себе в тих обставинах, ситуації, в яких перебуває хто-небудь інший. Балабушиха зачиталася і в думці все ставила себе на місце героїні романа [роману] (І. Нечуй-Левицький).

почува́ти себе́ бо́гом. Бути впевненим у своїх діях, маючи добру підготовку, міцні знання тощо. — Хоч ти, Єгипто, й механізатор широкого профілю, на всіх машинах богом почуваєш себе, але шануйся: ще один лівак — і вилетиш аж за космос! (О. Гончар).

прибра́ти себе́ до рук. Зусиллям волі заспокоїтися, повернутися до стану нормального сприйняття навколишнього світу. Відсутність рівноваги захопила його на одну мить: Марченко вже знову встиг прибрати себе до рук (М. Хвильовий); Нічого не чув [Андрій], що говорила сестра, так гуділа йому голова. Але він прибрав себе до рук (І. Багряний).

прийма́ти / прийня́ти на се́бе що. 1. Зазнавати якогось впливу, перев. чого-небудь неприємного. Весь шквал обурення за простій приймає на себе виконроб товариш Красуля (О. Гончар); Завили й загавкали спущені з цепу собаки. Їхню злобну навалу прийняв на себе парубок, який відступав останнім… (О. Донченко).

2. Розділяти чиїсь переживання, переймаючись його болями, бідами і т. ін. Часто згадую ті легенди, де одна людина приймає на себе чужу біду і слабість, і жаль мені, що се можливо тільки в казці! (Леся Українка); Сам нахилявся над крихітним тільцем, що змагалося за життя, і мовчки приймав на себе той біль, той крик, той вибираючий душу доньчин плач (О. Гончар).

3. Вважати щось таким, що стосується особисто когось. Моя байка — Ні бійка, ні лайка: Нехай ніхто на себе не приймає, А всяк на вус собі мотає (Л. Боровиковський).

прийма́ти / прийня́ти на се́бе що. 1. Зазнавати якогось впливу, перев. чого-небудь неприємного. Весь шквал обурення за простій приймає на себе виконроб товариш Красуля (О. Гончар); Завили й загавкали спущені з цепу собаки. Їхню злобну навалу прийняв на себе парубок, який відступав останнім… (О. Донченко).

2. Розділяти чиїсь переживання, переймаючись його болями, бідами і т. ін. Часто згадую ті легенди, де одна людина приймає на себе чужу біду і слабість, і жаль мені, що се можливо тільки в казці! (Леся Українка); Сам нахилявся над крихітним тільцем, що змагалося за життя, і мовчки приймав на себе той біль, той крик, той вибираючий душу доньчин плач (О. Гончар).

3. Вважати щось таким, що стосується особисто когось. Моя байка — Ні бійка, ні лайка: Нехай ніхто на себе не приймає, А всяк на вус собі мотає (Л. Боровиковський).

прийня́ти [на се́бе] уда́р (рідше вого́нь). Прикрити, уберегти кого-небудь від небезпеки, неприємностей, ганьби і т. ін.; заступитися за когось. [Богушова:] Певно, Марійка прийняла на себе удар, який мав упасти на Ганю (В. Собко); Артем залишився один, прийнявши на себе вогонь, щоб дати можливість Миколі вислизнути з пастки і донести до своїх карту (М. Ю. Тарновський); Довелося йому прийняти на себе вогонь критики (З газети).

прийня́ти [на се́бе] уда́р (рідше вого́нь). Прикрити, уберегти кого-небудь від небезпеки, неприємностей, ганьби і т. ін.; заступитися за когось. [Богушова:] Певно, Марійка прийняла на себе удар, який мав упасти на Ганю (В. Собко); Артем залишився один, прийнявши на себе вогонь, щоб дати можливість Миколі вислизнути з пастки і донести до своїх карту (М. Ю. Тарновський); Довелося йому прийняти на себе вогонь критики (З газети).

прийти́ / прихо́дити в се́бе. 1. Повернутися до свідомості після непритомності, наркозу і т. ін. Останнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів (Леся Українка); Після операції хвора прийшла в себе через кілька годин (З журналу).

2. Опам’ятатися, заспокоїтися, отямитися (після страху, хвилювання і т. ін.). Усі кинулись, поторопіли. Поки прийшли в себе, до їх [до них] убігає Пріська (Панас Мирний); // Повернутися до звичайного, спокійного життя. прихо́дити до се́бе. — Від тої ночі я почав приходити до себе (І. Франко).

прико́вувати / прикува́ти [до се́бе] о́чі (зір) чиї (чий). Привертати чиюсь увагу, приваблюючи своїм виглядом. Простягся кучерявий гай вербовий і стоїть на сторожі поміж річкою та шпичастими горами, що блакитними тінями лягли на блакитному небі і приковують до себе очі (М. Коцюбинський); Дивився [Пасюга], як вона йде поміж високих старих осокорів. Щось було в її поставі таке, що подобалось, що приваблювало, що приковувало його зір… (Є. Гуцало).

прико́вувати / прикува́ти [до се́бе] о́чі (зір) чиї (чий). Привертати чиюсь увагу, приваблюючи своїм виглядом. Простягся кучерявий гай вербовий і стоїть на сторожі поміж річкою та шпичастими горами, що блакитними тінями лягли на блакитному небі і приковують до себе очі (М. Коцюбинський); Дивився [Пасюга], як вона йде поміж високих старих осокорів. Щось було в її поставі таке, що подобалось, що приваблювало, що приковувало його зір… (Є. Гуцало).

прико́вувати / прикува́ти [до се́бе] о́чі (зір) чиї (чий). Привертати чиюсь увагу, приваблюючи своїм виглядом. Простягся кучерявий гай вербовий і стоїть на сторожі поміж річкою та шпичастими горами, що блакитними тінями лягли на блакитному небі і приковують до себе очі (М. Коцюбинський); Дивився [Пасюга], як вона йде поміж високих старих осокорів. Щось було в її поставі таке, що подобалось, що приваблювало, що приковувало його зір… (Є. Гуцало).

прико́вувати / прикува́ти [до се́бе] о́чі (зір) чиї (чий). Привертати чиюсь увагу, приваблюючи своїм виглядом. Простягся кучерявий гай вербовий і стоїть на сторожі поміж річкою та шпичастими горами, що блакитними тінями лягли на блакитному небі і приковують до себе очі (М. Коцюбинський); Дивився [Пасюга], як вона йде поміж високих старих осокорів. Щось було в її поставі таке, що подобалось, що приваблювало, що приковувало його зір… (Є. Гуцало).

приткну́ти го́лову (себе́). 1. де. Знайти якийсь притулок, пристановище; зупинитися десь. — Я бажаю собі гніздо звести, щоб було, де голову приткнути (Панас Мирний); Хіба мало таких, як я? Хіба трохи тиняється по світу, де б свою голову прихилити, де б себе приткнути?!.. (Панас Мирний).

2. перев. куди. Використати здібності, знання, нахили і т. ін. у певній галузі діяльності. Вона [старша] стільки ж знає, як і всі — куди їх везуть, де сплять їхні доіл, куди приткнуть дівочі голови (Іван Ле).

притяга́ти (притя́гувати) [до се́бе] о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) чиї (чий), які (який), кого і без додатка. Привертати чиюсь увагу, вабити. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (К. Гордієнко); Любов Прохорівна притягала до себе заздрі погляди (Іван Ле); Ненароком зелене вікно притягає зір (Н. Рибак).

притяга́ти (притя́гувати) [до се́бе] о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) чиї (чий), які (який), кого і без додатка. Привертати чиюсь увагу, вабити. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (К. Гордієнко); Любов Прохорівна притягала до себе заздрі погляди (Іван Ле); Ненароком зелене вікно притягає зір (Н. Рибак).

притяга́ти (притя́гувати) [до се́бе] о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) чиї (чий), які (який), кого і без додатка. Привертати чиюсь увагу, вабити. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (К. Гордієнко); Любов Прохорівна притягала до себе заздрі погляди (Іван Ле); Ненароком зелене вікно притягає зір (Н. Рибак).

притяга́ти (притя́гувати) [до се́бе] о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) чиї (чий), які (який), кого і без додатка. Привертати чиюсь увагу, вабити. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (К. Гордієнко); Любов Прохорівна притягала до себе заздрі погляди (Іван Ле); Ненароком зелене вікно притягає зір (Н. Рибак).

притяга́ти (притя́гувати) [до се́бе] о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) чиї (чий), які (який), кого і без додатка. Привертати чиюсь увагу, вабити. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (К. Гордієнко); Любов Прохорівна притягала до себе заздрі погляди (Іван Ле); Ненароком зелене вікно притягає зір (Н. Рибак).

притяга́ти (притя́гувати) [до се́бе] о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) чиї (чий), які (який), кого і без додатка. Привертати чиюсь увагу, вабити. Оселедець, бринза притягували голодні очі косарів (К. Гордієнко); Любов Прохорівна притягала до себе заздрі погляди (Іван Ле); Ненароком зелене вікно притягає зір (Н. Рибак).

прихиля́ти / прихили́ти до се́бе се́рце (серця́) чиє (чиї), кого і без додатка. Викликати до себе чиюсь приязнь, чиїсь симпатії. Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко); Там, на чужині, вони зуміли прихилить до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (З журналу).

прихиля́ти / прихили́ти до се́бе се́рце (серця́) чиє (чиї), кого і без додатка. Викликати до себе чиюсь приязнь, чиїсь симпатії. Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко); Там, на чужині, вони зуміли прихилить до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (З журналу).

прихиля́ти / прихили́ти до се́бе се́рце (серця́) чиє (чиї), кого і без додатка. Викликати до себе чиюсь приязнь, чиїсь симпатії. Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко); Там, на чужині, вони зуміли прихилить до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (З журналу).

прихиля́ти / прихили́ти до се́бе се́рце (серця́) чиє (чиї), кого і без додатка. Викликати до себе чиюсь приязнь, чиїсь симпатії. Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко); Там, на чужині, вони зуміли прихилить до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (З журналу).

прийти́ / прихо́дити в се́бе. 1. Повернутися до свідомості після непритомності, наркозу і т. ін. Останнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів (Леся Українка); Після операції хвора прийшла в себе через кілька годин (З журналу).

2. Опам’ятатися, заспокоїтися, отямитися (після страху, хвилювання і т. ін.). Усі кинулись, поторопіли. Поки прийшли в себе, до їх [до них] убігає Пріська (Панас Мирний); // Повернутися до звичайного, спокійного життя. прихо́дити до се́бе. — Від тої ночі я почав приходити до себе (І. Франко).

прийти́ / прихо́дити в се́бе. 1. Повернутися до свідомості після непритомності, наркозу і т. ін. Останнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів (Леся Українка); Після операції хвора прийшла в себе через кілька годин (З журналу).

2. Опам’ятатися, заспокоїтися, отямитися (після страху, хвилювання і т. ін.). Усі кинулись, поторопіли. Поки прийшли в себе, до їх [до них] убігає Пріська (Панас Мирний); // Повернутися до звичайного, спокійного життя. прихо́дити до се́бе. — Від тої ночі я почав приходити до себе (І. Франко).

про́бувати [свої́] си́ли (рідше себе́) в чому. Починати займатися чимсь, перевіряти свої здібності, можливості, талант у чомусь. Зовсім самостійною моєю роботою, де я пробував свої сили як сценарист, режисер і актор одночасно, був фільм “За стіною” (А. Бучма); Наші молоді прозаїки пробують свої сили і в надзвичайно важливому жанрі — в літературі для дітей (Ю. Смолич); Під впливом свого приятеля Федькович і сам почав пробувати сили в літературі (Леся Українка); Крім поезій ліричних і гумористичних пробував себе [поет] й у драматичному роді (В. Самійленко).

про се́бе. 1. зі сл. говори́ти, співа́ти і т. ін. Ледь чутно, пошепки. Раб іде, мимрячи щось тихо про себе (Леся Українка); Був [Ярошенко] веселий і намугикував про себе… (В. Речмедін).

2. зі сл. ду́мати, чита́ти. Не вимовляючи вголос. [В’язні] ніби зважують у темряві кожний про себе: мене вб’ють чи когось іншого? (Ю. Збанацький); Мусив відзначити про себе Функе: новин багато буде на Україні. Недарма шість років вів .. баталії з польською шляхтою Хмельницький (Н. Рибак). сам про се́бе. Більше любив [Роман] читати .. любив читати сам про себе, щоб ніхто не перебаранчав йому (І. Нечуй-Левицький).

роби́ти з се́бе ду́рня (ду́рника). Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. Не робіть із себе дурня, Йойно! Адже при вас учора Нута возив кип’ячку [нафту] — свою, не вашу. Ще якраз під парканом одна бочка трісла. Ви самі бачили, самі сміялися! (І. Франко).

роби́ти з се́бе ду́рня (ду́рника). Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. Не робіть із себе дурня, Йойно! Адже при вас учора Нута возив кип’ячку [нафту] — свою, не вашу. Ще якраз під парканом одна бочка трісла. Ви самі бачили, самі сміялися! (І. Франко).

розкрива́ти / розкри́ти себе́. Виявляти, реалізувати свої здібності, можливості у чому-небудь. М. Рильський розкриває себе як майстер філологічного аналізу творів Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Гоголя та ін. (З газети).

розкрива́ти / розкри́ти себе́. Виявляти, реалізувати свої здібності, можливості у чому-небудь. М. Рильський розкриває себе як майстер філологічного аналізу творів Т. Шевченка, О. Пушкіна, М. Гоголя та ін. (З газети).

руба́ти гі́лку, на які́й сидимо́ (під собо́ю). Підривати основи власного життя, добробуту, престижу тощо. Невже у тих, хто псує нашу землю, немає дітей, онуків?.. Нехай приїдуть у Ковель, подивляться на водосховище .. з гнилою водою, на поля.., де нічого не родить. .. Досить рубати гілку, на якій сидимо (З журналу); По суті, однією рукою даємо селянинові, а другою забираємо. .. Отже, і далі рубаємо гілку під собою. Бо де бідне село, там і бідна країна (З газети). руба́ти сучка́, на яко́му сидимо́. Рубати сучка, на якому сидимо, ми вже вміємо з такою ретельністю, що аж нечиста сила нам заздрить (І. Драч).

[сам (сама́)] себе́ не тя́мить (не пам’ята́є). Перебуває в стані дуже сильного збудження, хвилювання; діє несвідомо. Ходить [Денис], перебіга з-під одного дерева під друге, руки ломить, сам себе не тямить (Г. Квітка-Основ’яненко); [Орест:] Тоді було таке щастя, воно зрушило тебе, нерви не витримали, я сам теж не тямив себе тоді (Леся Українка); Олександра дико скрикнула. Той крик ще більше розлютив Гната. Не тямлячи себе, кинувся він на Олександру (М. Коцюбинський); — Жінка є в мене .. Чуєш, дівчино? Знатимеш…— Стенулась од його бігти, сама себе не пам’ятаючи (Марко Вовчок).

сам за се́бе. Тільки що-небудь одне. В борщі була сама за себе бутвина [ботвина] та квас (І. Нечуй-Левицький).

само́ собо́ю. Звичайно, безсумнівно. Князь оповістив..: — Хто хоче добровольно [добровільно] переходити в моє підданство, нехай викине на воротях віху з сіна або соломи.— Ну, само собою, усі повикидали (Г. Хоткевич).

про се́бе. 1. зі сл. говори́ти, співа́ти і т. ін. Ледь чутно, пошепки. Раб іде, мимрячи щось тихо про себе (Леся Українка); Був [Ярошенко] веселий і намугикував про себе… (В. Речмедін).

2. зі сл. ду́мати, чита́ти. Не вимовляючи вголос. [В’язні] ніби зважують у темряві кожний про себе: мене вб’ють чи когось іншого? (Ю. Збанацький); Мусив відзначити про себе Функе: новин багато буде на Україні. Недарма шість років вів .. баталії з польською шляхтою Хмельницький (Н. Рибак). сам про се́бе. Більше любив [Роман] читати .. любив читати сам про себе, щоб ніхто не перебаранчав йому (І. Нечуй-Левицький).

[сам (сама́)] себе́ не тя́мить (не пам’ята́є). Перебуває в стані дуже сильного збудження, хвилювання; діє несвідомо. Ходить [Денис], перебіга з-під одного дерева під друге, руки ломить, сам себе не тямить (Г. Квітка-Основ’яненко); [Орест:] Тоді було таке щастя, воно зрушило тебе, нерви не витримали, я сам теж не тямив себе тоді (Леся Українка); Олександра дико скрикнула. Той крик ще більше розлютив Гната. Не тямлячи себе, кинувся він на Олександру (М. Коцюбинський); — Жінка є в мене .. Чуєш, дівчино? Знатимеш…— Стенулась од його бігти, сама себе не пам’ятаючи (Марко Вовчок).

сам собо́ю. 1. Мимоволі; підсвідомо. Очі самі собою упали на графин і залюбувалися тими непримітними голочками, якими грала біла горілка (Панас Мирний).

2. Без стороннього втручання, спонукання, заохочування. Полюбив [Гордій] хлопця, як рідного сина, навіть дозволив себе називати татусем .. Власне, .. так воно якось само собою вийшло (Д. Бедзик).

[сам (сама́)] себе́ не тя́мить (не пам’ята́є). Перебуває в стані дуже сильного збудження, хвилювання; діє несвідомо. Ходить [Денис], перебіга з-під одного дерева під друге, руки ломить, сам себе не тямить (Г. Квітка-Основ’яненко); [Орест:] Тоді було таке щастя, воно зрушило тебе, нерви не витримали, я сам теж не тямив себе тоді (Леся Українка); Олександра дико скрикнула. Той крик ще більше розлютив Гната. Не тямлячи себе, кинувся він на Олександру (М. Коцюбинський); — Жінка є в мене .. Чуєш, дівчино? Знатимеш…— Стенулась од його бігти, сама себе не пам’ятаючи (Марко Вовчок).

скида́ти / ски́нути [з се́бе] ма́ску. Показувати, виявляти свою справжню сутність; переставати прикидатися ким-небудь або яким-небудь. Обставини примусили його скинути з себе маску, і всі побачили його справжнє обличчя, яке він приховував довгі роки, прикидаючися добрим і благородним (З газети).

скида́ти / ски́нути ярмо́ (пу́та) [з се́бе (з ши́ї, з пліч)]. Визволятися від залежності, здобувати волю. Народи встають, скидають ярмо капіталу (В. Сосюра); Утомлені своїм довічним рабством, вони [раби] гадають розірвать пута і скинути ярмо з своєї шиї (Леся Українка); Далеко десь од станцій, З зірками на чолі, Живуть в горах повстанці, — й до них зібрався Лі, Щоб відплатить за тата, за себе і за всіх, Хто ще ярмо прокляте не скинув з пліч своїх (В. Сосюра).

скида́ти / ски́нути ярмо́ (пу́та) [з се́бе (з ши́ї, з пліч)]. Визволятися від залежності, здобувати волю. Народи встають, скидають ярмо капіталу (В. Сосюра); Утомлені своїм довічним рабством, вони [раби] гадають розірвать пута і скинути ярмо з своєї шиї (Леся Українка); Далеко десь од станцій, З зірками на чолі, Живуть в горах повстанці, — й до них зібрався Лі, Щоб відплатить за тата, за себе і за всіх, Хто ще ярмо прокляте не скинув з пліч своїх (В. Сосюра).

скида́ти / ски́нути [з се́бе] ма́ску. Показувати, виявляти свою справжню сутність; переставати прикидатися ким-небудь або яким-небудь. Обставини примусили його скинути з себе маску, і всі побачили його справжнє обличчя, яке він приховував довгі роки, прикидаючися добрим і благородним (З газети).

скида́ти / ски́нути ярмо́ (пу́та) [з се́бе (з ши́ї, з пліч)]. Визволятися від залежності, здобувати волю. Народи встають, скидають ярмо капіталу (В. Сосюра); Утомлені своїм довічним рабством, вони [раби] гадають розірвать пута і скинути ярмо з своєї шиї (Леся Українка); Далеко десь од станцій, З зірками на чолі, Живуть в горах повстанці, — й до них зібрався Лі, Щоб відплатить за тата, за себе і за всіх, Хто ще ярмо прокляте не скинув з пліч своїх (В. Сосюра).

скида́ти / ски́нути ярмо́ (пу́та) [з се́бе (з ши́ї, з пліч)]. Визволятися від залежності, здобувати волю. Народи встають, скидають ярмо капіталу (В. Сосюра); Утомлені своїм довічним рабством, вони [раби] гадають розірвать пута і скинути ярмо з своєї шиї (Леся Українка); Далеко десь од станцій, З зірками на чолі, Живуть в горах повстанці, — й до них зібрався Лі, Щоб відплатить за тата, за себе і за всіх, Хто ще ярмо прокляте не скинув з пліч своїх (В. Сосюра).

спали́ти [за собо́ю] мости́. Рішуче порвати з ким-, чим-небудь; зробити неможливим повернення до когось—чогось. Уявивши себе між студентів, Денис скривився. Ні, назад не було вороття. Він сам спалив мости і не шкодує (М. Ю. Тарновський); А проте й у роки реакції Винниченко, як мовиться, не спалив за собою мости (В. Винниченко). спали́ти місто́к за собо́ю. Тварина — і та свою матір чує, а моя [дочка] як пішла з хати, то й місток за собою спалила,— журилася Одарка (Григорій Тютюнник).

спали́ти [за собо́ю] мости́. Рішуче порвати з ким-, чим-небудь; зробити неможливим повернення до когось—чогось. Уявивши себе між студентів, Денис скривився. Ні, назад не було вороття. Він сам спалив мости і не шкодує (М. Ю. Тарновський); А проте й у роки реакції Винниченко, як мовиться, не спалив за собою мости (В. Винниченко). спали́ти місто́к за собо́ю. Тварина — і та свою матір чує, а моя [дочка] як пішла з хати, то й місток за собою спалила,— журилася Одарка (Григорій Тютюнник).

ста́вити / поста́вити себе́ на мі́сце чиє, кого. Уявляти себе в тих обставинах, ситуації, в яких перебуває хто-небудь інший. Балабушиха зачиталася і в думці все ставила себе на місце героїні романа [роману] (І. Нечуй-Левицький).

стро́їти з се́бе кого. Удавати кого-небудь, створювати якийсь образ, видавати себе за когось. Це кара Божа — не сестра. Там училася в гімназії — баришню строїла з себе: прибратись і духами напахатись (А. Головко); Їм було вигідно строїти з себе революціонерів (Ю. Яновський).

ті́шити себе́ наді́єю (ду́мкою, мрі́єю і т. ін.). Заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось. І нехай інші тішать себе надією, що десь на старість стягнуться хоча б на “Запорожця”, а йому це потрібно зараз, у тридцять, ба, навіть неповних тридцять (З газети); Він [пан] тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі (І. Нечуй-Левицький). ті́шитися наді́єю. Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (П. Панч).

ті́шити себе́ наді́єю (ду́мкою, мрі́єю і т. ін.). Заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось. І нехай інші тішать себе надією, що десь на старість стягнуться хоча б на “Запорожця”, а йому це потрібно зараз, у тридцять, ба, навіть неповних тридцять (З газети); Він [пан] тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі (І. Нечуй-Левицький). ті́шитися наді́єю. Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (П. Панч).

ті́шити себе́ наді́єю (ду́мкою, мрі́єю і т. ін.). Заспокоювати себе чим-небудь, сподіватися на щось. І нехай інші тішать себе надією, що десь на старість стягнуться хоча б на “Запорожця”, а йому це потрібно зараз, у тридцять, ба, навіть неповних тридцять (З газети); Він [пан] тільки тішив себе тією думкою, що дасть Миколі кілька сотень різок, помститься над ним і оддасть його в москалі (І. Нечуй-Левицький). ті́шитися наді́єю. Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (П. Панч).

трима́ти (держа́ти) себе́. 1. Поводитися певним чином. Гріхів у тебе я не бачу. Ти не могла інакше себе тримати (Ю. Яновський); Критикували в ньому все: і його [Костика] розгойдану ходу, і його довгі, як у бузька, ноги, .. і його манеру тримати себе (Ірина Вільде); Юрій тримав себе так, ніби був знайомий з Дорном вже багато років (В. Собко); Їй [Галі] шкода й Гриця, той хоч і одсторонь держить себе, та все ж ніколи не зробив їй злого (Панас Мирний).

2. Мати усталені звички, манери, постійно керуватися в своїй поведінці певними принципами. Вона [Кайдашиха] любила чепуритись і держала себе дуже чисто (І. Нечуй-Левицький).

трима́ти (держа́ти) себе́ в рука́х (в шо́рах). Стримувати свої почуття, намагатися бути спокійним; володіти собою в незвичайній, складній ситуації. — От з ними [ледарями] й воюєш мало не щодня .. Кипиш увесь, тамуєш у собі лютий вогонь і боїшся, щоб не зірватися, не розійтись, і дуже дорогою ціною тримаєш себе в руках (В. Кучер); — Прошу не клопотатися: все піде найкраще,— запевнив Первоцвіт, який хоч і хвилювався, але умів тримати себе в руках (М. Ю. Тарновський); Не визнання провини й не ніяковість, а бажання приховати від батька, як важко тримати себе в шорах, зігнуло синові шию (Ю. Шовкопляс); Пиши мені хоч по кілька слів щодня, а то я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну (М. Коцюбинський). трима́ти не́рви в рука́х. Учитель повинен пам’ятати, що в спілкуванні з дітьми важливо тримати нерви в руках (З газети).

трима́ти (держа́ти) себе́ в рука́х (в шо́рах). Стримувати свої почуття, намагатися бути спокійним; володіти собою в незвичайній, складній ситуації. — От з ними [ледарями] й воюєш мало не щодня .. Кипиш увесь, тамуєш у собі лютий вогонь і боїшся, щоб не зірватися, не розійтись, і дуже дорогою ціною тримаєш себе в руках (В. Кучер); — Прошу не клопотатися: все піде найкраще,— запевнив Первоцвіт, який хоч і хвилювався, але умів тримати себе в руках (М. Ю. Тарновський); Не визнання провини й не ніяковість, а бажання приховати від батька, як важко тримати себе в шорах, зігнуло синові шию (Ю. Шовкопляс); Пиши мені хоч по кілька слів щодня, а то я забуду свою обіцянку держати себе в руках і зовсім скисну (М. Коцюбинський). трима́ти не́рви в рука́х. Учитель повинен пам’ятати, що в спілкуванні з дітьми важливо тримати нерви в руках (З газети).

трима́ти себе́ короле́м. Поводитися гордовито, поважно. На вулицю виходив [Васько] завжди в новому вбранні — в сардаці з тонкого сукна, сивій шапці, чоботях-лаківцях,.. серед парубоцтва тримав себе королем, хоч був іще малим (А. Хорунжий). трима́тися го́голем. Тримався [Вадим] гоголем, бо завважив, з якою цікавістю на їхній гурт оглядаються: кільканадцять дівчат і він один поміж ними (Н. Кащук).

тягти́ (тягну́ти) ко́вдру на се́бе. Діяти на догоду власним інтересам; думати лише про себе, бути корисливим. У боротьбі за владу кожна партія, зрозуміла річ, намагається тягнути ковдру на себе (З газети).

тягти́ (тягну́ти) ко́вдру на се́бе. Діяти на догоду власним інтересам; думати лише про себе, бути корисливим. У боротьбі за владу кожна партія, зрозуміла річ, намагається тягнути ковдру на себе (З газети).

лови́ти / злови́ти (рідше упійма́ти, пійма́ти і под.) себе́ на ду́мці якій. Усвідомлювати, розуміти щось. Ловила себе на думці, що пишається сином. Але на те вона й мати (І. Цюпа); Дивні діла! То він [Бачура] поспішає в Білоцерківку, то ловить себе на думці, що весь час думає про Бабаї (М. Чабанівський); І Степан, .. чи не вперше, сидячи з Юлькою, зловив себе на думці, що і йому вже пора обзавестися сім’єю і дітьми (М. Стельмах); // Робити несподіваний висновок щодо чого-небудь. Не раз ловиш себе на думці, що вік Миколи Миколайовича виявився закоротким для повного вивершення справи (З газети); “Ой, щось занадто мені усе красиве!” — зловила себе на думці Надія (Я. Баш); Він упіймав себе на цій думці — світла! Щоб кожну рису, кожний злом і лінію його твору було освітлено (О. Донченко).

шука́ти себе́. Виявляти, визначати власне покликання. Вже приїхавши з Берліна, де він учивсь в художній школі, Довженко почав шукати себе (Ю. Яновський).

як (мов, на́че і т. ін.) за се́бе ки́дати / ки́нути, зі сл. ї́сти. Жадібно, з апетитом, дуже швидко й енергійно. Ще ніколи не бачила мати Мишка таким збудженим і щасливим. Він їв так, наче кидав за себе (Ю. Збанацький).

як (мов, на́че і т. ін.) за се́бе ки́дати / ки́нути, зі сл. ї́сти. Жадібно, з апетитом, дуже швидко й енергійно. Ще ніколи не бачила мати Мишка таким збудженим і щасливим. Він їв так, наче кидав за себе (Ю. Збанацький).

як (мов, ні́би і т. ін.) не в се́бе, зі сл. ї́сти, пи́ти і т. ін. Дуже багато. Гості пили і їли як не в себе. Особливо старався панок. Він допався до курятини, до ковбас (В. Большак); Єдине, що вмів Санько робити з успіхом, — це їсти. Їв він мов не в себе (З усн. мови).

як (мов, на́че і т. ін.) пуд ваги́ ски́нути [з се́бе]. Відчути велике полегшення. Побанишся, попаришся, то наче пуд ваги з себе скинеш, наче на десять років помолодшаєш (І. Багмут).

як (мов, на́че і т. ін.) [у се́бе] до́ма. 1. зі сл. жи́ти, пово́дитися, почува́ти се́бе і т. ін. Добре, безтурботно, безпечно. Зажила вона [Христя] в Перепелихи як у себе дома (Панас Мирний); // Впевнено. Не сподобалося Рубінові те, що біля горна він [Лукійченко] поводився як дома, все знав і вмів, а Рубін ще нічого не знав і нічого не вмів (І. Сенченко); Горбань хазяйновито наче в себе дома подався до хлівця.., а невдовзі з’явився, перегнувшись під вагою стовпця (Є. Гуцало).

2. зі сл. бу́ти. Почувати себе невимушено, вільно, нескуто. Сапіга підходив до кожного, діловито потискуючи руки.— Роздягайся,— сказав Льоня ..— Будь як дома (О. Гончар); — Та чого ж ви стоїте? Сідайте в коло, дорогі наші браття, і будьте як дома (Григорій Тютюнник).

3. Безцеремонно, нахабно. Небезпеки були близько, під боком. Про них щоразу нагадували стрекотання ворожих гідропланів, що ходили по небу над Хорлами як дома (О. Гончар).