світитися 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив світи́тися, світи́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   світі́мося, світі́мось, світі́мся
2 особа світи́ся, світи́сь світі́ться
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа світи́тимуся, світи́тимусь світи́тимемося, світи́тимемось, світи́тимемся
2 особа світи́тимешся світи́тиметеся, світи́тиметесь
3 особа світи́тиметься світи́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа свічу́ся, свічу́сь сві́тимося, сві́тимось, сві́тимося
2 особа сві́тишся сві́титеся, сві́титесь
3 особа сві́титься сві́тяться
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
сві́тячись*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. світи́вся, світи́всь світи́лися, світи́лись
жін. р. світи́лася, світи́лась
сер. р. світи́лося, світи́лось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
світи́вшись

Словник синонімів

БЛИЩА́ТИчим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИрідко,БЛИЩА́ТИСЯбез додатка, рідко,СВІТИ́ТИСЯпідсил.,СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил.,СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил.,ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил.,ЗОРІ́ТИпідсил. поет.,ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). - Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (про очі, погляд - світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИрідко,ГОРІ́ТИпідсил.,ПАЛА́ТИпідсил.,ПАЛАХКОТІ́ТИ[ПАЛАХКОТА́ТИ]підсил.; СВІТИ́ТИСЯпідсил., СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил., СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ІСКРИ́ТИСЯпідсил.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил., ЗОРІ́ТИпідсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИбез додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).
ВИДНІ́ТИСЯ (бути видним, приступним зорові), ВИДНІ́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ[УБАЧА́ТИСЯ]розм.; ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯрідше, ВИРИСО́ВУВАТИСЯ, ВИКАРБО́ВУВАТИСЯ, КРАСУВА́ТИСЯ (бути виразно видним); МРІ́ТИ, МРІ́ТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МАЙОРІ́ТИ, МА́ЯТИ, МЕРЕХТІ́ТИ, БОВВАНІ́ТИ, ДАЛЕНІ́ТИ, МАНЯ́ЧИТИрозм. рідко,МАНЯЧІ́ТИрозм. рідко, МРЯЧИ́ТИдіал. (бути видним здалеку, невиразно); ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЗИРА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ВИКА́ЗУВАТИСЯрозм. рідко (бути видним з-за чогось, з-під чогось, із-поміж чогось); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОГЛЯДА́ТИСЯрідше, ПРОЗИРА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯрідше,ПРОДИВЛЯ́ТИСЯрідше,ВИСКА́ЛЮВАТИСЯрозм., СКА́ЛИТИСЯрозм. рідко (крізь щось); ВИСТУПА́ТИз чого,ПРОСТУПА́ТИз чого, крізь що,ВИТИКА́ТИСЯз чого, з-під чого (трохи, частково бути, ставати видним); ПОЛИ́СКУВАТИ (виділяючись блиском);СВІТИ́ТИ, СВІТИ́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (бути видним крізь що-небудь, між чим-небудь і т. ін.). - Док.: позна́читися, ви́малюватися, ви́рисуватися, ви́карбуватися, помая́чи́ти, поманячі́ти, помаячі́ти, ви́глянути, ви́зирнути, показа́тися, прогля́нути, прозирну́ти, прорі́затися, ви́скалитися, ви́ступити, проступи́ти, ви́ткнутися. За вигоном, край села, виднілось друге село (М. Коцюбинський); У траві ледь-ледь виднів залишений колесами слід (Ю. Мушкетик); Вже поблизу в пітьмі позначається берег Цірцеї (М. Зеров); На цвинтарі росли високі дерева, .. крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко (Марко Вовчок); Попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників (Григорій Тютюнник); З туману, справді, вже вирисовувався Переяслав (О. Іваненко); На місячну дорогу виплив човен, серед мінливого срібного мерехтіння викарбувався силует рибалки (І. Волошин); На зеленій.. хатині.. яскраво красувалася вивіска (П. Козланюк); Он на кінці виднокруга мріє село (Олена Пчілка); [Філемон:] Море синьою стягою ледве мріється здаля (переклад М. Лукаша); У темряві невиразно маячили силуети хат (Ю. Збанацький); Гостроверхі шапки маячіли здалека.. Це були татари (Б. Грінченко); Над лісом, що майорів півколом, небо здавалося бліднішим (Ірина Вільде); Ліворуч мерехтів на вершку могили мурований стовп (Юліан Опільський); Безлюдний пляж. І лише дві постаті бовваніють удалині (А. Головко); Даленіє місто на осіннім фоні (В. Сосюра); На горбку манячили чорні силуети вітряків (О. Десняк); На долині манячіли.. намети (І. Нечуй-Левицький); Назустріч мені поспішали з базу жінки.., з їх кошиків виглядали барвінок і первоцвіт (М. Коцюбинський); Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски (Б. Грінченко); На тлі.. лісу показується біла мурована брама (М. Коцюбинський); А з долини церква виказувалась в садку (А. Свидницький); З ранкового туману подекуди проглядали густі віти дерев, кручі (І. Ле); Дорога проглядалась у бінокль верстов на п’ять (П. Панч); Між верхівками дерев сірими плямами прозирало небо (П. Кучера); Враз темніє, і, до цвяшків подібні, Прорізуються зорі мовчазні В осіннім небі (Л. Первомайський); А над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко); - А наші черевики, - вигукнув Михайло, - черевики з продертими підошвами, крізь які скаляться панські пальці! (П. Загребельний); Вдалині вже неясно виступало з імли підніжжя могутнього гірського кряжа (З. Тулуб); Вдалині.. виднілися довжанські ліси, а ближче з густих чагарів проступало білими хатами село Ступки (Григорій Тютюнник); Ліворуч, з-за далеких горбів, витикається високий.. димар цукроварні (В. Козаченко); Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко); Вже крізь віти світяться вогні (В. Сосюра); Будівля.. просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич); Руїни просвічувалися крізь густе плетиво обгорілих садів (В. Кучер). - Пор. 1. ви́дний.
СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИ поет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів’я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.
СВІТИ́ТИСЯ (про обличчя, зовнішній вигляд людини - виражати якесь сильне почуття, перев. радість, щастя, захоплення), СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПАЛА́ТИ, СЯ́ТИзаст.Його зустріла Люба. Вона вся світилася радістю (В. Собко); Смагляве личко сяяло від щастя (М. Рильський); Щастям і радістю сяло її лице, коли вона дивилася на нього, свого Дмитрика (Г. Хоткевич).

Словник фразеологізмів

[аж] ре́бра сві́тяться в кого. 1. Хто-небудь дуже худий. При батькові і при матері є що їсти й пити, а ребра в дитини світяться проти сонця (З газети). аж ре́бра зна́ти на кому. — Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знати, а тепер от ситі, трохи не луснете? — питає кішечка в собаки (І. Нечуй-Левицький).

2. зі сл. худи́й. Дуже, у великій мірі. Худий, аж ребра світяться (М. Номис).

3. зі сл. го́лий. Абсолютно, зовсім. Голий, аж ребра світяться (Укр.. присл..).

аж сві́титься, зі сл. дурни́й. Надзвичайно, дуже. — І дурний же ти, Іване, ох дурний, аж світишся,— став він [староста] перед Щасним у позу (Ю. Збанацький).

о́чі [так і] сві́тяться у кого, чиї. Чийсь погляд, вигляд передає радість, задоволення тощо; хтось веселий, радісний, збуджений і т. ін. Вона [Параска] підвелась, усміхнулася і прикро-прикро подивилась на Власова, у котрого очі так і світились (Панас Мирний).

о́чі [так і] сві́тяться у кого, чиї. Чийсь погляд, вигляд передає радість, задоволення тощо; хтось веселий, радісний, збуджений і т. ін. Вона [Параска] підвелась, усміхнулася і прикро-прикро подивилась на Власова, у котрого очі так і світились (Панас Мирний).

[аж] ре́бра сві́тяться в кого. 1. Хто-небудь дуже худий. При батькові і при матері є що їсти й пити, а ребра в дитини світяться проти сонця (З газети). аж ре́бра зна́ти на кому. — Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знати, а тепер от ситі, трохи не луснете? — питає кішечка в собаки (І. Нечуй-Левицький).

2. зі сл. худи́й. Дуже, у великій мірі. Худий, аж ребра світяться (М. Номис).

3. зі сл. го́лий. Абсолютно, зовсім. Голий, аж ребра світяться (Укр.. присл..).