-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив світи́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   світі́мо, світі́м
2 особа світи́ світі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа світи́тиму світи́тимемо, світи́тимем
2 особа світи́тимеш світи́тимете
3 особа світи́тиме світи́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа свічу́ світимо́, світи́м
2 особа світи́ш світите́
3 особа світи́ть світя́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
світячи́*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. світи́в світи́ли
жін. р. світи́ла
сер. р. світи́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
світи́вши

Словник синонімів

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, - раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИдіал., ВИБЛИ́СКУВАТИпідсил.,БЛИСКОТІ́ТИ[БЛИСКОТА́ТИ]підсил.,РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,РОЗБЛИ́СКУВАТИпідсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ[МИГОТА́ТИ]підсил.,МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИпідсил.,БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі - сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИпідсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла - спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). - Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.
БЛИ́СКАТИ (чим і без додатка - уривчасто, з перервами світити; посилати короткі світлові сигнали), БЛИ́МАТИ, МИГА́ТИ, МОРГА́ТИрозм.То поїзд лине з гуркотом і свистом, Червоним оком блискає на сніг... (М. Рильський); Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер); - Значить, коли щось трапиться, - сказав пілот дівчинці, - мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (І. Цюпа). - Пор. 2. бли́снути, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИрідко,БЛИЩА́ТИСЯбез додатка, рідко,СВІТИ́ТИСЯпідсил.,СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил.,СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил.,ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил.,ЗОРІ́ТИпідсил. поет.,ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). - Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (про очі, погляд - світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИрідко,ГОРІ́ТИпідсил.,ПАЛА́ТИпідсил.,ПАЛАХКОТІ́ТИ[ПАЛАХКОТА́ТИ]підсил.; СВІТИ́ТИСЯпідсил., СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил., СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ІСКРИ́ТИСЯпідсил.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил., ЗОРІ́ТИпідсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИбез додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).
ВИДНІ́ТИСЯ (бути видним, приступним зорові), ВИДНІ́ТИ, ПОЗНАЧА́ТИСЯ, ВБАЧА́ТИСЯ[УБАЧА́ТИСЯ]розм.; ВИМАЛЬО́ВУВАТИСЯ, МАЛЮВА́ТИСЯрідше, ВИРИСО́ВУВАТИСЯ, ВИКАРБО́ВУВАТИСЯ, КРАСУВА́ТИСЯ (бути виразно видним); МРІ́ТИ, МРІ́ТИСЯ, МАЯ́ЧИ́ТИ, МАЯЧІ́ТИ, МАЙОРІ́ТИ, МА́ЯТИ, МЕРЕХТІ́ТИ, БОВВАНІ́ТИ, ДАЛЕНІ́ТИ, МАНЯ́ЧИТИрозм. рідко,МАНЯЧІ́ТИрозм. рідко, МРЯЧИ́ТИдіал. (бути видним здалеку, невиразно); ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЗИРА́ТИ, ПОКА́ЗУВАТИСЯ, ВИКА́ЗУВАТИСЯрозм. рідко (бути видним з-за чогось, з-під чогось, із-поміж чогось); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПРОГЛЯДА́ТИСЯрідше, ПРОЗИРА́ТИ, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ, ПРОРІЗА́ТИСЯрідше,ПРОДИВЛЯ́ТИСЯрідше,ВИСКА́ЛЮВАТИСЯрозм., СКА́ЛИТИСЯрозм. рідко (крізь щось); ВИСТУПА́ТИз чого,ПРОСТУПА́ТИз чого, крізь що,ВИТИКА́ТИСЯз чого, з-під чого (трохи, частково бути, ставати видним); ПОЛИ́СКУВАТИ (виділяючись блиском);СВІТИ́ТИ, СВІТИ́ТИСЯ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (бути видним крізь що-небудь, між чим-небудь і т. ін.). - Док.: позна́читися, ви́малюватися, ви́рисуватися, ви́карбуватися, помая́чи́ти, поманячі́ти, помаячі́ти, ви́глянути, ви́зирнути, показа́тися, прогля́нути, прозирну́ти, прорі́затися, ви́скалитися, ви́ступити, проступи́ти, ви́ткнутися. За вигоном, край села, виднілось друге село (М. Коцюбинський); У траві ледь-ледь виднів залишений колесами слід (Ю. Мушкетик); Вже поблизу в пітьмі позначається берег Цірцеї (М. Зеров); На цвинтарі росли високі дерева, .. крізь сухі віти вбачалося церковне віконечко (Марко Вовчок); Попереду ясно вимальовувалися чорні фігури вершників (Григорій Тютюнник); З туману, справді, вже вирисовувався Переяслав (О. Іваненко); На місячну дорогу виплив човен, серед мінливого срібного мерехтіння викарбувався силует рибалки (І. Волошин); На зеленій.. хатині.. яскраво красувалася вивіска (П. Козланюк); Он на кінці виднокруга мріє село (Олена Пчілка); [Філемон:] Море синьою стягою ледве мріється здаля (переклад М. Лукаша); У темряві невиразно маячили силуети хат (Ю. Збанацький); Гостроверхі шапки маячіли здалека.. Це були татари (Б. Грінченко); Над лісом, що майорів півколом, небо здавалося бліднішим (Ірина Вільде); Ліворуч мерехтів на вершку могили мурований стовп (Юліан Опільський); Безлюдний пляж. І лише дві постаті бовваніють удалині (А. Головко); Даленіє місто на осіннім фоні (В. Сосюра); На горбку манячили чорні силуети вітряків (О. Десняк); На долині манячіли.. намети (І. Нечуй-Левицький); Назустріч мені поспішали з базу жінки.., з їх кошиків виглядали барвінок і первоцвіт (М. Коцюбинський); Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски (Б. Грінченко); На тлі.. лісу показується біла мурована брама (М. Коцюбинський); А з долини церква виказувалась в садку (А. Свидницький); З ранкового туману подекуди проглядали густі віти дерев, кручі (І. Ле); Дорога проглядалась у бінокль верстов на п’ять (П. Панч); Між верхівками дерев сірими плямами прозирало небо (П. Кучера); Враз темніє, і, до цвяшків подібні, Прорізуються зорі мовчазні В осіннім небі (Л. Первомайський); А над селом вискалюється з зелені червоний двір (І. Франко); - А наші черевики, - вигукнув Михайло, - черевики з продертими підошвами, крізь які скаляться панські пальці! (П. Загребельний); Вдалині вже неясно виступало з імли підніжжя могутнього гірського кряжа (З. Тулуб); Вдалині.. виднілися довжанські ліси, а ближче з густих чагарів проступало білими хатами село Ступки (Григорій Тютюнник); Ліворуч, з-за далеких горбів, витикається високий.. димар цукроварні (В. Козаченко); Молода береза соромливо світила крізь ліщинник білим тілом (О. Донченко); Вже крізь віти світяться вогні (В. Сосюра); Будівля.. просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Ю. Смолич); Руїни просвічувалися крізь густе плетиво обгорілих садів (В. Кучер). - Пор. 1. ви́дний.
ЗАСВІ́ЧУВАТИ (запалювати що-небудь, щоб викликати світіння), СВІТИ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ, ЗАСВІ́ТЛЮВАТИрідше, РОЗСВІ́ЧУВАТИрозм. - Док.: засвіти́ти, запали́ти, розсвіти́ти. Нарешті вона засвічує каганчик, тремтячою рукою ставить на припічок (Григорій Тютюнник); В неділю або в свято Роман світив свічки, засвічував лампадку (І. Нечуй-Левицький); Калина запалювала лампу, перевіряла синові зошити (В. Козаченко); По Волзі, засвітлюючи білі та червоні ліхтарі сигналів, пробирався старий бакенщик (О. Ільченко); [Адам:] Прошу вас, дуже прошу, не розсвічуйте світла... боюсь... (Мирослав Ірчан).
СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИ поет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів’я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

Словник фразеологізмів

не сві́тить кому. У кого-небудь немає надії, підстав сподіватися, розраховувати на що-небудь. — Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (В. Кучер); Зневажливо осміхнувся [Іванчик] до мене, ніби сказав: “Бідолашний! І чого ти до неї пнешся? Адже тобі тут не світить!(Я. Баш).

світи́ти / засвіти́ти очи́ма (о́ком, білка́ми) на кого і без додатка. 1. Пильно дивитися, поглядати на кого-небудь. Мій парубок [Яків] тільки очима світить та поза мною посувається (Марко Вовчок); — Які проворні,— дорікає він і світить оком на Охріма та Гараська (Григорій Тютюнник); — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся,— засвітив на нього оком Латочка (Григорій Тютюнник).

2. Виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування). Свекруха світила очима на невістку ще й тоді, як чоловік був дома; а як його у військо взяли, то докорам кінця-краю не було (Панас Мирний); Строганиха .. тепло світила очима і просила гостей сідати на садовій лаві (А. М’ястківський); — Принесіть березки! — сказала генеральша поважно, тихо, мов звеліла хустку або води подати, тілько [тільки] засвітила очима хижо (Панас Мирний); — Облиш! — завищала вона [Маланка] пронизуватим голосом і засвітила на нього [Андрія] зеленими, повними злорадної втіхи, очима.— Не займай, скалічить (М. Коцюбинський).

3. тільки недок. світи́ти очи́ма, без додатка, перев. ірон. Не мати чим освітлювати приміщення. А ще [їмость] лютило те, що нафта вийде сьогодні-завтра, а тоді світи очима (Л. Мартович); — Оце ж, синку, ані сірників, ані гасу .. Світять люди очима (Ю. Збанацький).

світи́ти воло́ссям (во́лосом). 1. Ходити з непокритою головою, не зав’язуючи на голові хустки і т. ін. Волоссям світить, простоволоса ходить, неначе дівка (І. Нечуй-Левицький).

2. заст. Старитися, залишаючися неодруженою. Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський).

світи́ти воло́ссям (во́лосом). 1. Ходити з непокритою головою, не зав’язуючи на голові хустки і т. ін. Волоссям світить, простоволоса ходить, неначе дівка (І. Нечуй-Левицький).

2. заст. Старитися, залишаючися неодруженою. Краще б вона сивим волосом світила, ніж мала втопити свою долю, віддаючись за Гната! (М. Коцюбинський).

світи́ти в о́чі. Підлещуватися до кого-небудь. Не знав неборак, що пан тільки в очі світив, що лучче [краще] було б, якби він гудив (А. Свидницький).

світи́ти [грі́шним (го́лим)] ті́лом. 1. Бути дуже бідним. Чим же невдоволені козаки! — спитав Чепіга… — Голі ходимо, грішним тілом світимо,— надривався чийсь голос. (С. Добровольський).

2. Бути одягненим у зношений, полатаний або подертий одяг. Сиділи нужденні дроворуби, хто голим тілом світив, хто в сірятині (М. Драгоманов); Його мати старалася за тринадцятий сніп заробити трохи хліба, щоб як-небудь прогодувати шестеро дітей, що, мов жорна, мололи всякий харч і світили чорним тілом по всіх вулицях села, басуючи на хворостинах (М. Стельмах).

світи́ти [грі́шним (го́лим)] ті́лом. 1. Бути дуже бідним. Чим же невдоволені козаки! — спитав Чепіга… — Голі ходимо, грішним тілом світимо,— надривався чийсь голос. (С. Добровольський).

2. Бути одягненим у зношений, полатаний або подертий одяг. Сиділи нужденні дроворуби, хто голим тілом світив, хто в сірятині (М. Драгоманов); Його мати старалася за тринадцятий сніп заробити трохи хліба, щоб як-небудь прогодувати шестеро дітей, що, мов жорна, мололи всякий харч і світили чорним тілом по всіх вулицях села, басуючи на хворостинах (М. Стельмах).

світи́ти дірка́ми. Бути дуже старим, не придатним для використання. Із шести крил [млина] осталося тільки троє, та й ті дірками світять (С. Васильченко); — Бачила б ти цю посудину навесні… Не човен, а кістяк мертвий лежав у кучугурах, дірками світив, розсохся зовсім (О. Гончар).

світи́ти зуба́ми. Широко посміхатися. Незнаний хлопець стояв перед нею. Не крився, не таївся, хизувався чобітьми, .. світив зубами (К. Гордієнко).

світи́ти / посвіти́ти косо́ю. Дівувати, бути неодруженою. Дуже мене молоденькою засватано, світ білий, як ото кажуть, зав’язано, не довелось мені як слід і подівувати, косою посвітить (Д. Мордовець).

світи́ти латка́ми. 1. Бути надзвичайно бідним. Батьки самі світили латками, тому не могли допомагати синові (З усн. мови).

2. Бути зношеним, полатаним (про одяг). Селяни подивились один на одного. Їхні подерті свитки світили латками (Ю. Яновський).

світи́ти / засвіти́ти очи́ма (о́ком, білка́ми) на кого і без додатка. 1. Пильно дивитися, поглядати на кого-небудь. Мій парубок [Яків] тільки очима світить та поза мною посувається (Марко Вовчок); — Які проворні,— дорікає він і світить оком на Охріма та Гараська (Григорій Тютюнник); — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся,— засвітив на нього оком Латочка (Григорій Тютюнник).

2. Виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування). Свекруха світила очима на невістку ще й тоді, як чоловік був дома; а як його у військо взяли, то докорам кінця-краю не було (Панас Мирний); Строганиха .. тепло світила очима і просила гостей сідати на садовій лаві (А. М’ястківський); — Принесіть березки! — сказала генеральша поважно, тихо, мов звеліла хустку або води подати, тілько [тільки] засвітила очима хижо (Панас Мирний); — Облиш! — завищала вона [Маланка] пронизуватим голосом і засвітила на нього [Андрія] зеленими, повними злорадної втіхи, очима.— Не займай, скалічить (М. Коцюбинський).

3. тільки недок. світи́ти очи́ма, без додатка, перев. ірон. Не мати чим освітлювати приміщення. А ще [їмость] лютило те, що нафта вийде сьогодні-завтра, а тоді світи очима (Л. Мартович); — Оце ж, синку, ані сірників, ані гасу .. Світять люди очима (Ю. Збанацький).

світи́ти / засвіти́ти очи́ма (о́ком, білка́ми) на кого і без додатка. 1. Пильно дивитися, поглядати на кого-небудь. Мій парубок [Яків] тільки очима світить та поза мною посувається (Марко Вовчок); — Які проворні,— дорікає він і світить оком на Охріма та Гараська (Григорій Тютюнник); — А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся,— засвітив на нього оком Латочка (Григорій Тютюнник).

2. Виявляти поглядом якесь почуття (перев. гніву, роздратування). Свекруха світила очима на невістку ще й тоді, як чоловік був дома; а як його у військо взяли, то докорам кінця-краю не було (Панас Мирний); Строганиха .. тепло світила очима і просила гостей сідати на садовій лаві (А. М’ястківський); — Принесіть березки! — сказала генеральша поважно, тихо, мов звеліла хустку або води подати, тілько [тільки] засвітила очима хижо (Панас Мирний); — Облиш! — завищала вона [Маланка] пронизуватим голосом і засвітила на нього [Андрія] зеленими, повними злорадної втіхи, очима.— Не займай, скалічить (М. Коцюбинський).

3. тільки недок. світи́ти очи́ма, без додатка, перев. ірон. Не мати чим освітлювати приміщення. А ще [їмость] лютило те, що нафта вийде сьогодні-завтра, а тоді світи очима (Л. Мартович); — Оце ж, синку, ані сірників, ані гасу .. Світять люди очима (Ю. Збанацький).

світи́ти ре́брами. Бути дуже худим, виснаженим. Сивоусі дядьки скаржилися, що .. мало тяглової сили лишилось-бо після фрица [фашистів], кілька конячин та й ті світили ребрами (Ю. Бедзик); У сусідів корови в теплому приміщенні, ситі, аж вилискують, а в нас на холодному вітрі ребрами світять (Остап Вишня); Ребрами світить тяглова сила на конефермі (О. Гончар).

світи́ти сивино́ю (си́вим во́лосом). Бути немолодим, старим; старитися. — В гетьмани вибирають, бо полковники хотять! Знаю я тих непогамовних полковників: вже давно сивиною світять, а все не знають, чого їм треба (М. Лазорський).

світи́ти [грі́шним (го́лим)] ті́лом. 1. Бути дуже бідним. Чим же невдоволені козаки! — спитав Чепіга… — Голі ходимо, грішним тілом світимо,— надривався чийсь голос. (С. Добровольський).

2. Бути одягненим у зношений, полатаний або подертий одяг. Сиділи нужденні дроворуби, хто голим тілом світив, хто в сірятині (М. Драгоманов); Його мати старалася за тринадцятий сніп заробити трохи хліба, щоб як-небудь прогодувати шестеро дітей, що, мов жорна, мололи всякий харч і світили чорним тілом по всіх вулицях села, басуючи на хворостинах (М. Стельмах).