свій 1

-1-
займенник

Словник відмінків

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний свій своя́ своє́ свої́
родовий свого́ своє́ї свого́ свої́х
давальний своє́му свої́й своє́му свої́м
знахідний свій, свого́ свою́ своє́ свої́, свої́х
орудний свої́м своє́ю свої́м свої́ми
місцевий на/у своє́му, свої́м на/у свої́й на/у своє́му, свої́м на/у свої́х

Словник синонімів

БЛИЗЬКИ́Й (який має пряме, безпосереднє відношення до кого-небудь, тісно пов’язаний з ним особистими інтересами), СВІЙпідсил., РІ́ДНИЙпідсил.Ще вчора дівчина нікого не потребувала, ..а сьогодні їй уже хотілось бачити людей і серед них когось близького.. (В. Підмогильний); За годину був Тарас уже своєю людиною і в чистенькій хатинці, і в невеличкому садку (О. Іваненко).
ВЛА́СНИЙ (належний за правом власності; безпосередньо стосовний окремої особи), ОСОБИ́СТИЙ, СВІЙ, ОСІ́БНИЙрідко;ПРИВА́ТНИЙ (не державний, не суспільний). Просто не знає Гена свого щастя. То ще ж такий батько: архітектор, міста будує, власною "Волгою" привозив сюди Гену (О. Гончар); Власний підпис; Власна рука; - Пане Марфін, ви звільнені з посади інспектора. - "За що?" - За втручання не в свої справи (О. Довженко); Всяка птиця своїм носом сита (П. Загребельний); Всюди ту осібну землю видно - смуги, межі.. Як батрацька свита (І. Нехода); Приватний будинок. - Пор. 1. особи́стий.

Словник фразеологізмів

ба́́читида́́лі свого́́ но́́са. Передбачати події, наслідки, бути далекоглядним. — Що, милуєшся?.. — А ти — ні? — А я ні. Бо бачу трохи далі .. Далі свого носа. Бачу, як боком вилізе оцим дурним головам панська худоба (А. Головко).

би́́ти но́́ги (рідше чо́́боти). Іти, ходити куди-небудь, перев. даремно. — За селом, уже на вигоні .. він сказав: — Попрощаємось, мамо, чого вам бити далі ноги (Г. Коцюба); — Нема Тамари,— сказала [мати] відчужено.— До міста подалась.— Давно? — запитав він, уже жалкуючи, що марно бив ноги (Є. Гуцало); // Часто бувати де-небудь. — То чого ж маєш бити чоботи на наш куток? Тільки жениха мого, коли трапиться, відіб’єш? (М. Стельмах). би́́ти свої́́ми нога́́ми. — Бачили б ви мене, коли б мала я сюди своїми ногами бити (Ірина Вільде).

болі́́ти (уболіва́́ти, пережива́́ти і т. ін.) за свою́́ шку́́ру. Дбати лише про особисті інтереси, про себе, перев. нехтуючи інтересами інших людей. — Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє! (Григорій Тютюнник); — Ти за свою шкуру не переживай (С. Голованівський).

боя́́тися своє́́ї (вла́́сної) ті́́ні. Дуже боятися; бути занадто боязким, лякливим. — Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся (М. Коцюбинський); Десятирічку погнали з усіма вчителями в Німеччину. Залишилось тільки три перших класи та тихий Мандрика, що боявся власної тіні (О. Довженко); Заради кого я мав ризикувати? Заради оцих людців, які власної тіні бояться, які продадуть мене, не задумуючись (А. Дімаров).

бра́́ти (прийма́́ти) / взя́́ти (прийня́́ти) [бли́́зько] до [свого́́] се́́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний).

2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); [Едіта:] Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́́ти / взя́́ти в свої́́ ру́́ки що. Очолювати що-небудь. Зазначу .. свою радість, що власне Ви взяли цю справу в свої руки, бо вже давно почувається пекуча потреба в упорядкуванню видань для люду (М. Коцюбинський).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти (прийма́́ти) / взя́́ти (прийня́́ти) [бли́́зько] до [свого́́] се́́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний).

2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); [Едіта:] Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́́ти / взя́́ти (прийня́́ти) на [свої́́] пле́́чі що. 1. Робити все самому, не обтяжуючи когось. Матуся у них в домі сильна, роботяща, з такою матусею не заживеш мозолів, усе бере на свої натруджені плечі (Ю. Бедзик); — Він усю виборчу справу на свої плечі взяв… (Панас Мирний).

2. Зобов’язуватися щось виконати, зробити. Беру нову ношу на плечі. Хай важче буде, але ж на серці якось гарно… (О. Гончар); — Хочу взяти добровільно на свої плечі додаткові обов’язки — вчасно закінчити ремонт тракторів (З газети).

бра́́ти / взя́́ти на се́́бе. 1. що. Зобов’язуватися, погоджуватися, вирішувати і т. ін. здійснити, зробити що-небудь самому, самостійно. Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович); — Дивлюся на вас і думаю: така ви молода і згодились піти на чужих дітей: взяти на себе клопоти з найтруднішими… (О. Гончар). бра́́ти на свою́́ ду́́шу. Бери це на свою душу (Нар.. присл..). // Робити що-небудь, переважно замість когось вирішувати чиїсь проблеми. — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру,— розщедрився Плачинда. (М. Стельмах); — З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Саунський — каву беру на себе! (А. Крижанівський).

2. кого. Опікати кого-небудь, займатися кимсь, чимсь. — А ніяких особливих обіцянок від нас ніхто не вимагає .. Взагалі, дозвольте мені словаків узяти на себе (І. Головченко і О. Мусієнко).

бра́́ти / взя́́ти своє́́. 1. Виявлятися на повну силу. Та весна брала своє, і навіть дощ прикрашав її (Ю. Яновський); Зарилися [подорожні] в сіно, незчулись, як їх припорошило. Холод взяв своє. Добрався до кісток (Д. Косарик); // Виявлятися сильнішим від чогось, перемагати. Соломія не тратила надії й навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали досі, то вже тепер не загинуть (М. Коцюбинський); Його дужий організм потроху брав своє, і Данило, врешті, звівся на ноги (Л. Дмитерко).

2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про якесь почуття, стан і т. ін.). Сон таки своє бере (І. Котляревський); Всі троє знали ненадійність свого становища… Незабаром втома візьме своє (М. Трублаїні).

3. Позначатися на чому-небудь, виявлятися в чомусь. Він гордовито несе .. свою левино-кудлату голову, чорна блискуча грива його злегка сріблиться, але то не мороз її посріблив, то вік людський бере своє (О. Гончар).

4. Домагатися чого-небудь бажаного, досягати мети. Нічого,— ми підождем, а все-таки своє візьмем! (Укр.. присл..); Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали і змовились, як в один голос, казати чиновникові про вибори (Панас Мирний).

бра́́ти / взя́́ти [свої́́м] горбо́́м що. Здобувати що-небудь ціною великих зусиль, важкою працею. — Ех, Никаноре. Дали ж тобі землю.— Дали, та взять її нічим. Горбом тільки й береш (І. Микитенко); А хто ж владає цим добром, що ви [сини] взяли своїм трудом, Своїм трудом, своїм горбом? (М. Рильський).

бра́́ти / взя́́ти свої́́ права́́. Утверджуватися в чомусь, виявлятися на повну силу. Завжди рани дістає колишнє, як нове бере свої права (М. Рильський).

бра́́ти / взя́́ти [свої́́] слова́́ наза́́д. Відмовлятися від сказаного раніше. [Єпископ (до неофіта-раба):] Покайся, нечестивий, візьми назад слова ті необачні, бо гірш тобі на тому світі буде, аніж на сьому (Леся Українка).

бра́́тися / взя́́тися за своє́́. Продовжувати робити щось, наполягати на чомусь. Вони знов узялися за своє? Гадають, що й цього разу їм минеться? (Ю. Шовкопляс).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

вступа́ти (входи́ти) / вступи́ти (ввійти́) в [свої́] права́. Виявлятися повною мірою. Робочий будень ще не склав інструментів, але свято вже входило в свої права (О. Кундзич); Весна вступила в свої права (З журналу).

вхо́дити / ввійти́ в [свою́] ко́лію. Повертатися до свого нормального стану, ходу, перебігу і т. ін. Проходили повз [містечко].. білі, червоні, махновці, петлюрівці... Виліплювали накази, оповіщали мобілізації, конфіскації, реквізиції... А потім знову все входило в колію (В. Еллан-Блакитний); — Тихе й просте життя сільського священика ввійшло в свою колію (М. Старицький); Все, здавалося, увійшло в звичайну колію, так ніби нічого й не сталося (В. Козаченко). ввійти́ в береги́. Скільки ще куль із-за рогу просвистить, поки все ввійде в береги і життя потече, як широка течія Дніпрова (О. Гончар).

вести́ своє́ (своє́ї). Настирливо триматися певної теми, повертаючись до тієї самої думки (у розмові). Брагун її [коняку] ніколи не підганяв, не сердився... Ніби граючись, помахував батіжком, вів своє: — То таке в мене діло, Михайле Кузьмичу... женюся, одним словом (Ю. Збанацький); — Літувати у нас добре. Хоч і роботи до біса, то зате весело дуже, — веде своєї Мотя (В. Козаченко); Видно, Кваша намагався перевести балачку на іншу тему. Але Гайсин уперто вів своєї (П. Панч).

вести́ своє́ (своє́ї). Настирливо триматися певної теми, повертаючись до тієї самої думки (у розмові). Брагун її [коняку] ніколи не підганяв, не сердився... Ніби граючись, помахував батіжком, вів своє: — То таке в мене діло, Михайле Кузьмичу... женюся, одним словом (Ю. Збанацький); — Літувати у нас добре. Хоч і роботи до біса, то зате весело дуже, — веде своєї Мотя (В. Козаченко); Видно, Кваша намагався перевести балачку на іншу тему. Але Гайсин уперто вів своєї (П. Панч).

вести́ свою́ лі́нію. 1. Послідовно домагатися здійснення чого-небудь наміченого. — А він хоче, щоб я кинула роботу й вийшла за нього. Ну, ото й не може втихомиритись, чіпляється, як реп’ях до кожуха.— Ось воно що, хлоп’яче діло! А ти свою лінію веди,— проговорив Канушевич (Г. Коцюба).

2. Настирливо триматися у розмові певної теми, не відступати від чогось. Микола вислухав батька, спитав: — А як це зробити?.. — Треба, Миколо, зробити, а от як — ти це мусиш знати краще мене,— вів свою лінію батько (М. Ю. Тарновський).

співа́ти (вести́) тіє́ї [ж (са́мої, своє́ї)]. Повторювати сказане кимсь раніше. Одно затялося, каже, що не буде вкупі жити, а друге й собі тієї співає… (М. Коцюбинський); — Мало знати. Серцем треба перевірити, — відповідала Катерина. — Глядіть, перевіряйте,— співала своєї Уляна.— Наше бабське діло таке: сьогодні краса, а завтра роса… (М. Олійник); — А хто ж це, хлопці, є там у вас у Борисівці? — Є… Моя наречена… Зайшла мовчанка. “Чи він справді, чи .. Ваньку валяє?” — вела тієї ж самої Максимова .. думка (І. Багряний).

бра́́ти (прийма́́ти) / взя́́ти (прийня́́ти) [бли́́зько] до [свого́́] се́́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний).

2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); [Едіта:] Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́́ти / взя́́ти в свої́́ ру́́ки що. Очолювати що-небудь. Зазначу .. свою радість, що власне Ви взяли цю справу в свої руки, бо вже давно почувається пекуча потреба в упорядкуванню видань для люду (М. Коцюбинський).

бра́́ти / взя́́ти на язика́́ (на язи́́к, на язики́́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її [Іваниху] другі жінки взяли на язик за газету [що читає], то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́́ти на язички́́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́́ти в свої́́ язики́́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно [тільки] превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти / взя́́ти гріх (рідко гріха́́) на [свою́́] ду́́шу (на се́́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́́ти гріх на ду́́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети).

2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар).

3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

бра́́ти (прийма́́ти) / взя́́ти (прийня́́ти) [бли́́зько] до [свого́́] се́́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний).

2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); [Едіта:] Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́́ти / взя́́ти (прийня́́ти) на [свої́́] пле́́чі що. 1. Робити все самому, не обтяжуючи когось. Матуся у них в домі сильна, роботяща, з такою матусею не заживеш мозолів, усе бере на свої натруджені плечі (Ю. Бедзик); — Він усю виборчу справу на свої плечі взяв… (Панас Мирний).

2. Зобов’язуватися щось виконати, зробити. Беру нову ношу на плечі. Хай важче буде, але ж на серці якось гарно… (О. Гончар); — Хочу взяти добровільно на свої плечі додаткові обов’язки — вчасно закінчити ремонт тракторів (З газети).

бра́́ти / взя́́ти своє́́. 1. Виявлятися на повну силу. Та весна брала своє, і навіть дощ прикрашав її (Ю. Яновський); Зарилися [подорожні] в сіно, незчулись, як їх припорошило. Холод взяв своє. Добрався до кісток (Д. Косарик); // Виявлятися сильнішим від чогось, перемагати. Соломія не тратила надії й навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали досі, то вже тепер не загинуть (М. Коцюбинський); Його дужий організм потроху брав своє, і Данило, врешті, звівся на ноги (Л. Дмитерко).

2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про якесь почуття, стан і т. ін.). Сон таки своє бере (І. Котляревський); Всі троє знали ненадійність свого становища… Незабаром втома візьме своє (М. Трублаїні).

3. Позначатися на чому-небудь, виявлятися в чомусь. Він гордовито несе .. свою левино-кудлату голову, чорна блискуча грива його злегка сріблиться, але то не мороз її посріблив, то вік людський бере своє (О. Гончар).

4. Домагатися чого-небудь бажаного, досягати мети. Нічого,— ми підождем, а все-таки своє візьмем! (Укр.. присл..); Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали і змовились, як в один голос, казати чиновникові про вибори (Панас Мирний).

бра́́ти / взя́́ти [свої́́м] горбо́́м що. Здобувати що-небудь ціною великих зусиль, важкою працею. — Ех, Никаноре. Дали ж тобі землю.— Дали, та взять її нічим. Горбом тільки й береш (І. Микитенко); А хто ж владає цим добром, що ви [сини] взяли своїм трудом, Своїм трудом, своїм горбом? (М. Рильський).

бра́́ти / взя́́ти свої́́ права́́. Утверджуватися в чомусь, виявлятися на повну силу. Завжди рани дістає колишнє, як нове бере свої права (М. Рильський).

бра́́ти / взя́́ти [свої́́] слова́́ наза́́д. Відмовлятися від сказаного раніше. [Єпископ (до неофіта-раба):] Покайся, нечестивий, візьми назад слова ті необачні, бо гірш тобі на тому світі буде, аніж на сьому (Леся Українка).

бра́́тися / взя́́тися за своє́́. Продовжувати робити щось, наполягати на чомусь. Вони знов узялися за своє? Гадають, що й цього разу їм минеться? (Ю. Шовкопляс).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

ви́везти (ви́тягти) на свої́х пле́ча́х. Виконати, здійснити що-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. І всю роботу — перенесення апаратури в сопках, розчистка тайги — вивезли [актори] на своїх плечах (О. Довженко); [Дремлюга:] Не такого я гарту! Ми на своїх плечах усе витягли і будемо далі тягти за всіх аж до могили (О. Корнійчук).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

ви́кинути (ви́креслити) з [свого́] се́рця кого. Перестати любити кого-небудь. В якій справі вона зайшла до Саїда, викинувши його з свого серця? (Іван Ле); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Н. Рибак).

виклада́ти / ви́класти [свої́] ка́рти кому і без додатка. Відверто розказати все, не приховуючи своїх задумів, намірів, планів. Явтух Каленикович помічає цікаві погляди ярмарчан, що фіксують його надто довгу розмову з жінкою, і одразу викладає карти (Ю. Яновський); [Буйко:] А ви ж як хотіли? Щоб до командира партизанського загону прийшла якась дівчина, від якогось лікаря і щоб він їй одразу й карти виклав? (Я. Баш).

виклада́ти / ви́класти [свої́] ка́рти кому і без додатка. Відверто розказати все, не приховуючи своїх задумів, намірів, планів. Явтух Каленикович помічає цікаві погляди ярмарчан, що фіксують його надто довгу розмову з жінкою, і одразу викладає карти (Ю. Яновський); [Буйко:] А ви ж як хотіли? Щоб до командира партизанського загону прийшла якась дівчина, від якогось лікаря і щоб він їй одразу й карти виклав? (Я. Баш).

викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з [своє́ї] па́м’яті (з [свого́] життя́) кого, що. Змушувати забути. Хотів викреслювати її [сторінку історії] геть з пам’яті, але не міг (І. Багряний); Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (М. Коцюбинський); Один факт [для ілюстрації соціологічного спостереження], щоправда, був, він сам уписувався в те дослідження, але я волів його швидше забути, раз і назавжди викреслити з пам’яті (А. Дімаров); Ніякий час не витравить з пам’яті злочинства фашизму! (П. Автомонов).

ви́кинути (ви́креслити) з [свого́] се́рця кого. Перестати любити кого-небудь. В якій справі вона зайшла до Саїда, викинувши його з свого серця? (Іван Ле); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Н. Рибак).

викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з [своє́ї] па́м’яті (з [свого́] життя́) кого, що. Змушувати забути. Хотів викреслювати її [сторінку історії] геть з пам’яті, але не міг (І. Багряний); Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (М. Коцюбинський); Один факт [для ілюстрації соціологічного спостереження], щоправда, був, він сам уписувався в те дослідження, але я волів його швидше забути, раз і назавжди викреслити з пам’яті (А. Дімаров); Ніякий час не витравить з пам’яті злочинства фашизму! (П. Автомонов).

вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи. Цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів. Вадим бачив, як люди починають вилізати з власної шкаралупи (О. Бойченко); — Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (З журналу).

вилива́ти / ви́лити [свою́] ду́шу кому, перед ким і без додатка. Щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов); Говорили всі, хто бажав перед представником центра вилити наболілу душу (І. Кириленко); Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко); // Висловлювати свої почуття, переживання. Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношіка (Г. Хоткевич); // Досхочу наговорюватися; виговорюватися. Чоловік мав потребу вилити комусь душу.. Бачить, п’яний іде — підійшов і давай розповідати йому (Укр. анекдот); — Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей. Як раніше було, поручкатися: — Доброго вам здоров’я... — І вам доброго... (А. Камінчук). вилива́ти [своє́] се́рце. Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (В. Сосюра).

вилива́ти / ви́лити [свою́] ду́шу кому, перед ким і без додатка. Щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов); Говорили всі, хто бажав перед представником центра вилити наболілу душу (І. Кириленко); Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко); // Висловлювати свої почуття, переживання. Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношіка (Г. Хоткевич); // Досхочу наговорюватися; виговорюватися. Чоловік мав потребу вилити комусь душу.. Бачить, п’яний іде — підійшов і давай розповідати йому (Укр. анекдот); — Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей. Як раніше було, поручкатися: — Доброго вам здоров’я... — І вам доброго... (А. Камінчук). вилива́ти [своє́] се́рце. Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (В. Сосюра).

вилива́ти / ви́лити [свою́] ду́шу кому, перед ким і без додатка. Щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов); Говорили всі, хто бажав перед представником центра вилити наболілу душу (І. Кириленко); Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко); // Висловлювати свої почуття, переживання. Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношіка (Г. Хоткевич); // Досхочу наговорюватися; виговорюватися. Чоловік мав потребу вилити комусь душу.. Бачить, п’яний іде — підійшов і давай розповідати йому (Укр. анекдот); — Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей. Як раніше було, поручкатися: — Доброго вам здоров’я... — І вам доброго... (А. Камінчук). вилива́ти [своє́] се́рце. Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (В. Сосюра).

вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи. Цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів. Вадим бачив, як люди починають вилізати з власної шкаралупи (О. Бойченко); — Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (З журналу).

вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи. Цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів. Вадим бачив, як люди починають вилізати з власної шкаралупи (О. Бойченко); — Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (З журналу).

вино́сити (нести́) / ви́нести на свої́х пле́ча́х (на собі́). Виконувати тяжкі, відповідальні обов’язки, долати якісь труднощі і т. ін. самостійно, без чиєї-небудь допомоги. Головний тягар наступу в ці дні виносили на собі сапери (О. Гончар); Я сам учителював довгенько, починаючи з важкого дня для нашого народу та й для нашої школи 1919 року, я на власні очі бачив, яку многотрудну, воістину подвижницьку роботу несли на своїх плечах і сільські, і міські вчителі (М. Рильський); // Зазнавати на собі тягар чого-небудь. Те [погане життя], що було колись в Ковалівці, люди винесли на своїх плечах, бодай воно більше не верталося (В. Кучер); — Орали ми землю на коровах? Орали. Їли хліб пополам з половою? Їли. Винесли війну на своїх плечах? Винесли (А. Хорунжий).

вино́сити (нести́) / ви́нести на свої́х пле́ча́х (на собі́). Виконувати тяжкі, відповідальні обов’язки, долати якісь труднощі і т. ін. самостійно, без чиєї-небудь допомоги. Головний тягар наступу в ці дні виносили на собі сапери (О. Гончар); Я сам учителював довгенько, починаючи з важкого дня для нашого народу та й для нашої школи 1919 року, я на власні очі бачив, яку многотрудну, воістину подвижницьку роботу несли на своїх плечах і сільські, і міські вчителі (М. Рильський); // Зазнавати на собі тягар чого-небудь. Те [погане життя], що було колись в Ковалівці, люди винесли на своїх плечах, бодай воно більше не верталося (В. Кучер); — Орали ми землю на коровах? Орали. Їли хліб пополам з половою? Їли. Винесли війну на своїх плечах? Винесли (А. Хорунжий).

випуска́ти / ви́пустити ві́жки з свої́х рук. Поступатися владою, керівництвом. Онися Степанівна, як стара господиня в домі, й не думала випускати з своїх рук господарських віжок (І. Нечуй-Левицький); З’явилась розгубленість. Доктор Гуль зорієнтувався, в чому річ, і вирішив не випускати віжок з своїх рук (Л. Дмитерко).

випуска́ти / ви́пустити ві́жки з свої́х рук. Поступатися владою, керівництвом. Онися Степанівна, як стара господиня в домі, й не думала випускати з своїх рук господарських віжок (І. Нечуй-Левицький); З’явилась розгубленість. Доктор Гуль зорієнтувався, в чому річ, і вирішив не випускати віжок з своїх рук (Л. Дмитерко).

викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з [своє́ї] па́м’яті (з [свого́] життя́) кого, що. Змушувати забути. Хотів викреслювати її [сторінку історії] геть з пам’яті, але не міг (І. Багряний); Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (М. Коцюбинський); Один факт [для ілюстрації соціологічного спостереження], щоправда, був, він сам уписувався в те дослідження, але я волів його швидше забути, раз і назавжди викреслити з пам’яті (А. Дімаров); Ніякий час не витравить з пам’яті злочинства фашизму! (П. Автомонов).

викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з [своє́ї] па́м’яті (з [свого́] життя́) кого, що. Змушувати забути. Хотів викреслювати її [сторінку історії] геть з пам’яті, але не міг (І. Багряний); Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (М. Коцюбинський); Один факт [для ілюстрації соціологічного спостереження], щоправда, був, він сам уписувався в те дослідження, але я волів його швидше забути, раз і назавжди викреслити з пам’яті (А. Дімаров); Ніякий час не витравить з пам’яті злочинства фашизму! (П. Автомонов).

ви́везти (ви́тягти) на свої́х пле́ча́х. Виконати, здійснити що-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. І всю роботу — перенесення апаратури в сопках, розчистка тайги — вивезли [актори] на своїх плечах (О. Довженко); [Дремлюга:] Не такого я гарту! Ми на своїх плечах усе витягли і будемо далі тягти за всіх аж до могили (О. Корнійчук).

відда́ти / віддава́ти [свій] дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) [свою́] ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати [Надія] (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); [Хвора:] Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка).

2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду. Він сім’ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав (Я. Щоголів).

3. Померти. Вдома, перед тим як приїхала “швидка допомога”, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні — от-от душу віддасть (Ю. Шовкопляс); А то щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала (З газети).

4. Щиро полюбити кого-небудь. І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя (В. Сосюра). відда́ти і се́рце і ду́шу. [Маруся:] Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала (М. Кропивницький).

відда́ти / віддава́ти [свій] дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) [свою́] ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати [Надія] (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); [Хвора:] Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка).

2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу, Щоб знайти біля комина тишу й пораду. Він сім’ї своїй серце і душу оддав, Та й незчувся, як рідне за рідним сховав (Я. Щоголів).

3. Померти. Вдома, перед тим як приїхала “швидка допомога”, дихав батько, мов захеканий, руки похололи, очі стали порожні — от-от душу віддасть (Ю. Шовкопляс); А то щось їй заманулося з канави напитися. Хлепнула й тут же душу віддала (З газети).

4. Щиро полюбити кого-небудь. І оддав свою душу тривожну я тобі, Лейяніта моя (В. Сосюра). відда́ти і се́рце і ду́шу. [Маруся:] Орел, а не парубок! Раз тільки я учула його закохану розмову і стерялась: і серце і душу йому віддала (М. Кропивницький).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); [Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) своє спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя. Розкривати свої справжні погляди, наміри, риси характеру і т. ін. — Годі! — прошепотів я крізь зуби.— Кричиш? Ось ти й показав своє справжнє обличчя! — мало не плачучи, мовила Настка (П. Автомонов); Я порішив чекати доказів своєї правоти .. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Г. Хоткевич).

пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) своє спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя. Розкривати свої справжні погляди, наміри, риси характеру і т. ін. — Годі! — прошепотів я крізь зуби.— Кричиш? Ось ти й показав своє справжнє обличчя! — мало не плачучи, мовила Настка (П. Автомонов); Я порішив чекати доказів своєї правоти .. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Г. Хоткевич).

пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) своє спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя. Розкривати свої справжні погляди, наміри, риси характеру і т. ін. — Годі! — прошепотів я крізь зуби.— Кричиш? Ось ти й показав своє справжнє обличчя! — мало не плачучи, мовила Настка (П. Автомонов); Я порішив чекати доказів своєї правоти .. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Г. Хоткевич).

пока́зувати (відкрива́ти) / показа́ти (відкри́ти) своє спра́вжнє (ді́йсне) обли́ччя. Розкривати свої справжні погляди, наміри, риси характеру і т. ін. — Годі! — прошепотів я крізь зуби.— Кричиш? Ось ти й показав своє справжнє обличчя! — мало не плачучи, мовила Настка (П. Автомонов); Я порішив чекати доказів своєї правоти .. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Г. Хоткевич).

сіда́ти / сі́сти (влі́зти) не в (на) свої́ (чужі́) са́ни. Братися не за свою справу; займати невідповідне місце на роботі, в суспільстві тощо. [Василь (сумно):] Ех! сіла ти, Марусе, на чужі сани, ускочила, рибонько, в ятерину, б’єшся, тріпаєшся там — немає тобі виходу! (Панас Мирний).

[не] в свої́й соро́чці (льо́лі), фам. Психічно хворий. [Василина:] Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко! (С. Васильченко).

[не] в свої́й соро́чці (льо́лі), фам. Психічно хворий. [Василина:] Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко! (С. Васильченко).

все стає́ на своє́ мі́сце (на свої́ місця́). Обставини набувають визначеності або повертаються до попереднього стану. Він майже несвідомо, палкою своєю уявою вже відроджував поруйноване.. В нього там все ставало на своє місце (О. Гончар); Про себе думав, що дружина отямиться і все стане на своє місце (М. Ю. Тарновський).

все стає́ на своє́ мі́сце (на свої́ місця́). Обставини набувають визначеності або повертаються до попереднього стану. Він майже несвідомо, палкою своєю уявою вже відроджував поруйноване.. В нього там все ставало на своє місце (О. Гончар); Про себе думав, що дружина отямиться і все стане на своє місце (М. Ю. Тарновський).

ста́ти (вста́ти, звести́ся, підня́тися і т. ін.) / става́ти (зво́дитися, підніма́тися і т. ін.) на [свої́ (вла́сні, рі́вні)] но́ги. 1. Підрости, зробитися дужим, самостійним. Ще змалечку була [дочка] для нього і помічницею, і порадницею. Може, тому так рано стала на власні ноги (В. Речмедін); — Дай Боже. Ти не гнівайся… Я не борець… Прибили нас, поламали… — Ми мусимо підвестись знову, стати на рівні ноги! (Василь Шевчук); Тут, у степах, ледве звівшись на ноги, я вперше торкнувся рукою чепіги плуга і .. ручки від кісся (Є. Кравченко); Як піднявся хлопець на ноги, то дід його узяв до себе в поміч коло отари (Панас Мирний); Пригадую, що мені тоді сповнилось одинадцять, дванадцятий пішов. Таких років людина стає вже на свої ноги, починає жити власним розумом (І. Микитенко); Державна поневолена нація стає на свої власні ноги, як тільки-но ослабне гніт. А недержавна кличе на допомогу чужинців (Р. Іваничук).

2. Видужати, поправитися після хвороби. — Забираю тебе, сину! Віддав комісар! Сама дома лікуватиму — в рідній хаті швидше на ноги станеш… (О. Гончар); — І справді, чому б вам не залишитися в нас…— Може, й залишимось. Коли б тільки йому [чоловікові] на ноги стати.— Через два тижні поправиться (І. Цюпа); Олена вирішила, як тільки Аркадій зведеться на ноги, виїхати з ним на відпочинок у Карпати (Ірина Вільде); — А що пан твій Петрусь? Як мається? — Тут ізо мною. Насилу, бідний, на ноги знявсь (П. Куліш).

3. Переборюючи бідність, нужду, стати заможним; збагатитися. Тепер і на корову спромігся, і коненята купив, і вівці мешкають на оборі. Гнат став на ноги, зробивсь хазяїном (М. Коцюбинський); Щоби запомогтися бідному чоловікові з того заробітку, придбати щось для господарства або на ноги стати, з наймита зробитися господарем, як то давно бувало,— про те нині нема що й думати (І. Франко); Обжилися ми, значить, з Зіною, потроху на ноги встали. Приробили грошенят, та вже таких, що й до ощадної каси звернулися (В. Логвиненко); Спромігся трішки Трохим, піднявся на ноги (Г. Квітка-Основ’яненко); Таки, що не кажи, а їхня сім’я поволеньки на ноги стає. Хоч і не завжди є хліб на столі, так на молоко не бідуємо, і хата ж своя (М. Стельмах); Обжився він, почав підніматися на ноги (Панас Мирний).

4. Досягти певного рівня розвитку; зміцнитися. Ми [українці] стали нацією, яку через її мученицький героїзм не можна знищити, і котра через свою непрактичність не може стати на ноги (Р. Іваничук); Ні, я таки не розумію, як можна животіти в теплім затишку на чужині. Тоді, коли Велика Україна стає на ноги і потребує рук, умів (Р. Іваничук); Я розтлумачив мету трохи незвичного візиту. Чому б не допомогти .. владі, яка в перебудовний час активно стає на ноги (З журналу).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

вступа́ти (входи́ти) / вступи́ти (ввійти́) в [свої́] права́. Виявлятися повною мірою. Робочий будень ще не склав інструментів, але свято вже входило в свої права (О. Кундзич); Весна вступила в свої права (З журналу).

вступа́ти (входи́ти) / вступи́ти (ввійти́) в [свої́] права́. Виявлятися повною мірою. Робочий будень ще не склав інструментів, але свято вже входило в свої права (О. Кундзич); Весна вступила в свої права (З журналу).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) [свого́] но́са ([сві́й] ніс) перев. ущо, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється [Петро Андрійович], а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носасуне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки (В. Кучер); — А я не серджусь, а тільки раджу тобі, Назаре, як молодшому: не сунь свого носа до чужого проса (Ю. Збанацький); З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Г. Хоткевич); — Мені здається, що було б правильніше, коли б товариш Сагайдак замість того, щоб сунути свого носа в чужий город, краще попрацював би сам, а ми побачили б, що з того вийде (С. Добровольський).

втра́пити на свою́ сте́жку. Зуміти визначити, знайти своє місце в житті. — Ні, не буде й хлібороба з тебе. І хлопець ніби не дурний, тільки, мабуть, на свою стежку не втрапить. Ну, спробуємо ще стельмахувати! (С. Васильченко).

вступа́ти (входи́ти) / вступи́ти (ввійти́) в [свої́] права́. Виявлятися повною мірою. Робочий будень ще не склав інструментів, але свято вже входило в свої права (О. Кундзич); Весна вступила в свої права (З журналу).

вхо́дити / ввійти́ в [свою́] ко́лію. Повертатися до свого нормального стану, ходу, перебігу і т. ін. Проходили повз [містечко].. білі, червоні, махновці, петлюрівці... Виліплювали накази, оповіщали мобілізації, конфіскації, реквізиції... А потім знову все входило в колію (В. Еллан-Блакитний); — Тихе й просте життя сільського священика ввійшло в свою колію (М. Старицький); Все, здавалося, увійшло в звичайну колію, так ніби нічого й не сталося (В. Козаченко). ввійти́ в береги́. Скільки ще куль із-за рогу просвистить, поки все ввійде в береги і життя потече, як широка течія Дніпрова (О. Гончар).

гляді́ти свого́ но́са. Турбуватися, клопотатися лише про себе, не втручатися в справи інших. Наблизився [Віктор] до Олега: — Лучче [краще] ти б глядів свого носа (П. Автомонов).

гну́ти свою́ лі́нію (своє́). Уперто домагатися чого-небудь; наполегливо відстоювати, здійснювати щось по-своєму. Вони безсилі перед директором, який, прикриваючись інтересами колективу, гне свою лінію на шкоду іншим (З газети); — Доведеться його [ресторан] відкривати,— гне свою лінію їхній старший (З журналу); Горленко повільно й неухильно гнув своє (З. Тулуб).

гну́ти свою́ лі́нію (своє́). Уперто домагатися чого-небудь; наполегливо відстоювати, здійснювати щось по-своєму. Вони безсилі перед директором, який, прикриваючись інтересами колективу, гне свою лінію на шкоду іншим (З газети); — Доведеться його [ресторан] відкривати,— гне свою лінію їхній старший (З журналу); Горленко повільно й неухильно гнув своє (З. Тулуб).

го́лову [свою́] прихили́ти де. Знайти якийсь притулок, пристановище; влаштуватися десь. Прийдеш над сю гору,— пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки, щоб хоч де голову прихилить від палу… (Панас Мирний); — Доки живу — земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаній); — Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити..? (М. Стельмах); Хіба мало таких .. тиняється по світу, де б свою голову прихилити? (Панас Мирний).

го́ре [своє́] ми́кати, нар.-поет. Бідувати, поневірятися і т. ін. — Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки).

гра́ти очи́ма до кого і без додатка. Грайливо поглядати на когось, прагнучи звернути на себе увагу, викликати до себе інтерес. Грав [Йон] до неї очима та міцно тримав за руку (М. Коцюбинський); Віталикові, здається, не до сміху, бо Тоня все ще літає у вальсі.., грає очима до партнера, пускає бісики (О. Гончар); Як не грала очима [Настя], а він оминав її хату (Ю. Мушкетик); // Виявляти поглядом веселий, грайливий настрій. — Хай дивиться — не поживиться! — каже Марина, граючи веселими очима (Панас Мирний); Стояла Мотря й, граючи очима, ласкаво всміхалася (В. Винниченко); — Іч, яка ти сьогодні! — Яка? — радіє, грає очима і соромиться дівчина (М. Стельмах). гра́ти свої́ми очи́ма. Особливо часто він підходив до мене й грав своїми .. очима. Ця “гра” робила з нього майже мавпу, але він цього не помічав (М. Хвильовий). виграва́ти очи́ма. — А то що буде? — виграє очима Северин (Григорій Тютюнник). загра́ти очи́ма (очи́цями) для кого і без додатка. Приклавши руку до грудей, зітхнула [Зінька] для Івана і заграла очима для Данила (М. Стельмах); — Кавалер приїхав. — І [секретарка] лукаво заграла очицями (Я. Баш).

диви́тися да́лі сво́го но́са. Мислити масштабно, з перспективою на майбутнє; не бути обмеженим у своїх поглядах, діях і т. ін. Себе передусім .. мала [Ольга] на думці, коли говорила, що багато наших молодих колгоспників ще не навчились дивитись далі свого носа (Ірина Вільде). да́льше сво́го но́са не диви́тись. В політиці не годиться далеко заскакувати фантазією, та не годиться й дальше .. свого носа не дивитись! (М. Драгоманов).

дба́ти [ті́льки] про свою́ шку́ру. Намагатися робити що-небудь лише для себе; піклуватися про власні інтереси. — На кого не глянеш — усяке, мов звіряка, про свою тільки шкуру .. дбає (П. Куліш).

дба́ти [ті́льки] про свою́ шку́ру. Намагатися робити що-небудь лише для себе; піклуватися про власні інтереси. — На кого не глянеш — усяке, мов звіряка, про свою тільки шкуру .. дбає (П. Куліш).

держа́ти (трима́ти) в свої́й кише́ні кого. Утримувати кого-небудь у повній (перев. матеріальній) залежності від себе. Що йому [Власову] дивитися на його [Василя], коли він усіх держить у своїй кишені? Дука та й годі (Панас Мирний).

держа́ти (трима́ти) в [свої́х] лабе́тах кого, що. 1. Ставити в повну залежність, неволити кого-, що-небудь; підкоряти. Не можна допускати, щоб бюрократ у своїх лабетах держав усю владу (З газети).

2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про почуття, настрої, душевний стан і т. ін.). Мене знову рвонуло встати. Аж хижий сон уже держав мене в своїх лабетах (С. Васильченко). держа́ти в свої́х ла́бах, діал. Здалося йому .. що якась важка змора, котра досі держала його в своїх лабах, відступила від нього і позволила йому віддихнути свобідно (І. Франко).

держа́ти (трима́ти) в [свої́х] лабе́тах кого, що. 1. Ставити в повну залежність, неволити кого-, що-небудь; підкоряти. Не можна допускати, щоб бюрократ у своїх лабетах держав усю владу (З газети).

2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про почуття, настрої, душевний стан і т. ін.). Мене знову рвонуло встати. Аж хижий сон уже держав мене в своїх лабетах (С. Васильченко). держа́ти в свої́х ла́бах, діал. Здалося йому .. що якась важка змора, котра досі держала його в своїх лабах, відступила від нього і позволила йому віддихнути свобідно (І. Франко).

держа́ти (трима́ти) ко́ло свого́ по́яса кого. Дуже пильнувати, оберігати кого-небудь, не відпускаючи від себе. — Чим же я винна? — з плачем вимовила вона [Горпина]. — Не держати ж мені його [сина] коло свого пояса, не водити на уривочку, мов щеня (Панас Мирний).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

держа́тися (трима́тися) [свого́] бе́рега. Дотримуватися своїх принципів, не збочувати; діяти розважливо, помірковано. — Мені здається, що Соломія з таких, що крутиться, вертиться й берега не держиться (І. Нечуй-Левицький); Усяк до чого-небудь вдався, Той робить те, другий — друге; Всяк свого берега й держався (Л. Глібов).

диви́тися да́лі сво́го но́са. Мислити масштабно, з перспективою на майбутнє; не бути обмеженим у своїх поглядах, діях і т. ін. Себе передусім .. мала [Ольга] на думці, коли говорила, що багато наших молодих колгоспників ще не навчились дивитись далі свого носа (Ірина Вільде). да́льше сво́го но́са не диви́тись. В політиці не годиться далеко заскакувати фантазією, та не годиться й дальше .. свого носа не дивитись! (М. Драгоманов).

диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним [червоним парламентером], ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар).

дійти́ [до] літ [свої́х]. Стати дорослим, вирости. Як дійшла вона літ своїх, то я без клопоту хліб їла: вона й зробить усе, й догледить усього (Марко Вовчок); По інших сторонах то навіть підлітків по школах учать про те, .. які вони матимуть права і обов’язки, коли дійдуть до літ (Леся Українка).

дійти́ [до] літ [свої́х]. Стати дорослим, вирости. Як дійшла вона літ своїх, то я без клопоту хліб їла: вона й зробить усе, й догледить усього (Марко Вовчок); По інших сторонах то навіть підлітків по школах учать про те, .. які вони матимуть права і обов’язки, коли дійдуть до літ (Леся Українка).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

добува́ти / добу́ти [свої́м] горбо́м що. Наживати що-небудь тяжкою працею. — Так то ж які землі? — перебив мене Пищимуха.— Рангові, а не ті, що кожен своїм горбом добував! (Панас Мирний).

добува́ти хліб [свій]. Заробляти собі на прожиття важкою працею. — Я все думаю, що хліб майбутнього — не пшениця, а горіх. Коли людство це зрозуміє, кінчиться прокляття Адама — “в поті лиця добувати хліб свій(О. Довженко).

добува́ти / добу́ти [свої́м] горбо́м що. Наживати що-небудь тяжкою працею. — Так то ж які землі? — перебив мене Пищимуха.— Рангові, а не ті, що кожен своїм горбом добував! (Панас Мирний).

доде́ржувати (дотри́мувати) / доде́ржати (дотри́мати) [свого́] сло́ва. Виконувати свої обіцянки, зобов’язання. Курс теоретичної фізики він [Максим] здав на “відмінно”, хоч Федір додержав свого слова і ганяв Максима, як говорили студенти, по спіралі (Н. Рибак); — Я свого слова дотримав. Наші хористи ждуть вас, Іване Івановичу (Ю. Збанацький).

доде́ржувати (дотри́мувати) / доде́ржати (дотри́мати) [свого́] сло́ва. Виконувати свої обіцянки, зобов’язання. Курс теоретичної фізики він [Максим] здав на “відмінно”, хоч Федір додержав свого слова і ганяв Максима, як говорили студенти, по спіралі (Н. Рибак); — Я свого слова дотримав. Наші хористи ждуть вас, Іване Івановичу (Ю. Збанацький).

дожива́ти / дожи́ти [свого́] ві́ку. Бути в похилому віці, закінчувати життєвий шлях. Доживаєш [Андрію] віку? А де твої молоді літа, де твоя сила, покажи свою працю (М. Коцюбинський); — Смола кипить .. Старі корабельні майстри, що вже доживають свого віку, могли іноді побачити майбутнє корабля в тих смоляних бульках і хвилях (Ю. Яновський); Степан матрац розпотрошив і грубку в старій хатині, де теща віку доживала, по цеглині розібрав (В. Дрозд); Минув рік. Просить Тимоша стара мати: — Сину мій, сину! Одружись, мій голубе! .. Втіш мене старую, нехай я свого віку доживу в радості (Марко Вовчок). дожива́ти / дожи́ти вік. Вона глуха, столітня й тихо доживає вік (М. Хвильовий); — До живого обшмульгали шию всякі хомути,— він [Мефодій Кулик] вдарив себе по шиї! — На волі хочу вік дожити! (О. Гончар).

дожива́ти / дожи́ти [свого́] ві́ку. Бути в похилому віці, закінчувати життєвий шлях. Доживаєш [Андрію] віку? А де твої молоді літа, де твоя сила, покажи свою працю (М. Коцюбинський); — Смола кипить .. Старі корабельні майстри, що вже доживають свого віку, могли іноді побачити майбутнє корабля в тих смоляних бульках і хвилях (Ю. Яновський); Степан матрац розпотрошив і грубку в старій хатині, де теща віку доживала, по цеглині розібрав (В. Дрозд); Минув рік. Просить Тимоша стара мати: — Сину мій, сину! Одружись, мій голубе! .. Втіш мене старую, нехай я свого віку доживу в радості (Марко Вовчок). дожива́ти / дожи́ти вік. Вона глуха, столітня й тихо доживає вік (М. Хвильовий); — До живого обшмульгали шию всякі хомути,— він [Мефодій Кулик] вдарив себе по шиї! — На волі хочу вік дожити! (О. Гончар).

доказа́ти свого́. Зробити по-своєму, добитися здійснення своєї мети. Брюховецький доказав таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка (П. Куліш); Якось глянула [Хима] в чисту воду та й не пізнала самої себе..: “Чи се я? Де ж моя краса дівоча поділася?.. Нехай гине, аби я свого доказала (Марко Вовчок); І вона [Христя] рішилася, як тільки Марина докаже свого, розказати про дівку і вдівця (Панас Мирний).

доклада́ти / докла́сти [свої́х] рук до чого. 1. Старатися серйозно, багато працювати над чим-небудь. “.. Як звернеться [повернеться] додому [панич], та подивиться, що так всюди чисто та гарно, хай догадається: хто то до того своїх рук докладав!” — подумала вона [Христя] (Панас Мирний); Як сама не докладеш до всього рук, то нічого й не буде (І. Нечуй-Левицький); Коли б вона, Катерина, мала свій родючий ґрунт, то шанувала б його і пестила. Вона б доклала до нього своїх роботящих рук (С. Чорнобривець); // Брати участь у якій-небудь роботі, у створенні чогось. Не було в селі жодної людини, яка б не доклала своїх рук до тієї [електричної] станції (В. Кучер). докла́сти ру́ки. Він [Грицько] .. і в революцію не спав на печі, і в громадянську воював  .. Та до всього руки доклав (Є. Гуцало).

2. Займатися чим-небудь. [Руфін:] .. Іди, руйнуй, що хочеш і як хочеш. Та не змушуй мене до того докладати рук — се понад силу, я того не можу… (Леся Українка); Дома взимку .. не було до чого й рук докласти, оце .. перша справжня робота (А. Головко); Роками тисячі людей у місті не знали, куди руки докласти (І. Сенченко); // Втручатися в що-небудь. Навіть до набору робочої сили доводилось докладати рук тим першим уже кадровим інженерам, серед яких був і Клименко (Іван Ле).

доклада́ти / докла́сти свої́х слів. Втручатися в розмову, висловлюватися з приводу чого-небудь. — А ви, стара, таки і своїх слів докладіть, як часом Лукина носа вгору задере (І. Нечуй-Левицький).

доклада́ти / докла́сти [свої́х] рук до чого. 1. Старатися серйозно, багато працювати над чим-небудь. “.. Як звернеться [повернеться] додому [панич], та подивиться, що так всюди чисто та гарно, хай догадається: хто то до того своїх рук докладав!” — подумала вона [Христя] (Панас Мирний); Як сама не докладеш до всього рук, то нічого й не буде (І. Нечуй-Левицький); Коли б вона, Катерина, мала свій родючий ґрунт, то шанувала б його і пестила. Вона б доклала до нього своїх роботящих рук (С. Чорнобривець); // Брати участь у якій-небудь роботі, у створенні чогось. Не було в селі жодної людини, яка б не доклала своїх рук до тієї [електричної] станції (В. Кучер). докла́сти ру́ки. Він [Грицько] .. і в революцію не спав на печі, і в громадянську воював  .. Та до всього руки доклав (Є. Гуцало).

2. Займатися чим-небудь. [Руфін:] .. Іди, руйнуй, що хочеш і як хочеш. Та не змушуй мене до того докладати рук — се понад силу, я того не можу… (Леся Українка); Дома взимку .. не було до чого й рук докласти, оце .. перша справжня робота (А. Головко); Роками тисячі людей у місті не знали, куди руки докласти (І. Сенченко); // Втручатися в що-небудь. Навіть до набору робочої сили доводилось докладати рук тим першим уже кадровим інженерам, серед яких був і Клименко (Іван Ле).

доклада́ти / докла́сти свої́х слів. Втручатися в розмову, висловлюватися з приводу чого-небудь. — А ви, стара, таки і своїх слів докладіть, як часом Лукина носа вгору задере (І. Нечуй-Левицький).

доде́ржувати (дотри́мувати) / доде́ржати (дотри́мати) [свого́] сло́ва. Виконувати свої обіцянки, зобов’язання. Курс теоретичної фізики він [Максим] здав на “відмінно”, хоч Федір додержав свого слова і ганяв Максима, як говорили студенти, по спіралі (Н. Рибак); — Я свого слова дотримав. Наші хористи ждуть вас, Іване Івановичу (Ю. Збанацький).

доде́ржувати (дотри́мувати) / доде́ржати (дотри́мати) [свого́] сло́ва. Виконувати свої обіцянки, зобов’язання. Курс теоретичної фізики він [Максим] здав на “відмінно”, хоч Федір додержав свого слова і ганяв Максима, як говорили студенти, по спіралі (Н. Рибак); — Я свого слова дотримав. Наші хористи ждуть вас, Іване Івановичу (Ю. Збанацький).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

замани́ти в свої́ сі́ті кого. Зваблюючи чимось, змусити підкоритися, піддатися. Він [Борис] зовсім ясно почував відразу до тої кокетки і розпусниці, котра, очевидно, всіма способами старалась заманити його в свої сіті (І. Франко).

записа́ти на свій раху́нок що. Вважати своїм здобутком, досягненням що-небудь. — Ось так, товаришу комісаре, можеш записати на свій рахунок перший похід,— обернувсь до мене Олександр Васильович (В. Логвиненко).

плу́тати (заплу́тувати, сплу́тувати) / заплу́тати (сплу́тати) [свої] сліди́. 1. Неодноразово змінювати напрям руху, дезорієнтуючи кого-небудь. Глухими вулицями втікали вони, плутаючи сліди (І. Цюпа); На Поліцейській вулиці він побіг через наскрізний двір і заплутав свої сліди (П. Панч).

2. Хитрувати, намагаючись відвести підозру. Плутати свої сліди й говорити безглузді речі — в цьому Самійло Овсійович був великим майстром (Ю. Шовкопляс); — Щоб сплутати сліди на випадок провокації, я й прийшов сюди раніше призначеного часу (І. Цюпа).

заплу́тувати / заплу́тати у [свої́] тене́та кого. Хитрощами, підступністю підпорядковувати кого-небудь своєму впливові, підкоряти своїй волі. — Так, так, сидите, значить, дівчатка. А ваша подружка вас завела сюди, заплутала в тенета, та й навіть забулася про своїх спільниць (Ю. Збанацький); — .. Без освіти років за двадцять-тридцять від вас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери-пани, все заплутають у свої тенета вчені та хитрі отці-єзуїти (З. Тулуб).

плу́тати (заплу́тувати, сплу́тувати) / заплу́тати (сплу́тати) [свої] сліди́. 1. Неодноразово змінювати напрям руху, дезорієнтуючи кого-небудь. Глухими вулицями втікали вони, плутаючи сліди (І. Цюпа); На Поліцейській вулиці він побіг через наскрізний двір і заплутав свої сліди (П. Панч).

2. Хитрувати, намагаючись відвести підозру. Плутати свої сліди й говорити безглузді речі — в цьому Самійло Овсійович був великим майстром (Ю. Шовкопляс); — Щоб сплутати сліди на випадок провокації, я й прийшов сюди раніше призначеного часу (І. Цюпа).

заплу́тувати / заплу́тати у [свої́] тене́та кого. Хитрощами, підступністю підпорядковувати кого-небудь своєму впливові, підкоряти своїй волі. — Так, так, сидите, значить, дівчатка. А ваша подружка вас завела сюди, заплутала в тенета, та й навіть забулася про своїх спільниць (Ю. Збанацький); — .. Без освіти років за двадцять-тридцять від вас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери-пани, все заплутають у свої тенета вчені та хитрі отці-єзуїти (З. Тулуб).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) [у зе́млю] свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).