-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив свербі́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа свербі́тиме свербі́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа сверби́ть свербля́ть
Активний дієприкметник
свербля́чий
Дієприслівник
сверблячи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. свербі́в свербі́ли
жін. р. свербі́ла
сер. р. свербі́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
свербі́вши

Словник фразеологізмів

[аж] ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) у кого, рідше кому і без додатка. Кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати що-небудь. Говорять увесь час [галичани-емігранти] по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. “вуха в’януть” (Леся Українка); — Тоді вдова Бобренчиха озвалась: — Та вуха ж в’януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав’язалась (Л. Костенко); Марія тулиться до Богдана, немов хоче захиститися од тих пісень. Але ніхто не зважає, що в неї вуха в’януть (В. Большак); [Марфа:] Тут мені таке наплели на вас, таке наговорили, що аж вуха в’януть (О. Левада); Загинав [п’яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Яновський). [аж] воло́сся в’я́не. — От сидить передо мною розумна людина, досвідчений інженер .. і раптом говорить таку нісенітницю, що аж волосся в’яне (М. Ю. Тарновський).

[аж] ру́ки свербля́ть / засвербі́ли. 1. зі сл. вда́рити. Дуже хочеться (вдарити, побити когось). Якщо, каже, руки сверблять битися — бий краще мене: я здоровий, витерплю (О. Гончар); Свербіли руки вдарити пихатого осавула, але треба було мовчати, хитрувати, шукати виходу (З. Тулуб); — Руки засвербіли скрутити голову тут пану Енгельгардту (Д. Косарик).

2. перев. до чого. Комусь дуже хочеться робити що-небудь, займатися чимось. Земля протряхла, заіржавілі плуги вже лежали на возах, а селянські руки свербіли до оранки (Ю. Збанацький); У хлібороба аж свербіли руки, тягнулись до коси. Замахнувся на весь захват, заспівала коса, і впали стебла рівним покосом (І. Цюпа); Треба ще буде кінця додати, бо воно колись, як свербіли руки, писалось (Панас Мирний).

3. до чого. Комусь дуже хочеться привласнити, загарбати що-небудь. Коваль звелів проорати по межах своєї землі глибокий рів і насипати високий вал, аби він на всі віки став суворою пересторогою для тих, кому будуть свербіти руки до полянських просторів (І. Головченко та О. Мусієнко).

[аж] ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) у кого, рідше кому і без додатка. Кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати що-небудь. Говорять увесь час [галичани-емігранти] по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. “вуха в’януть” (Леся Українка); — Тоді вдова Бобренчиха озвалась: — Та вуха ж в’януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав’язалась (Л. Костенко); Марія тулиться до Богдана, немов хоче захиститися од тих пісень. Але ніхто не зважає, що в неї вуха в’януть (В. Большак); [Марфа:] Тут мені таке наплели на вас, таке наговорили, що аж вуха в’януть (О. Левада); Загинав [п’яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Яновський). [аж] воло́сся в’я́не. — От сидить передо мною розумна людина, досвідчений інженер .. і раптом говорить таку нісенітницю, що аж волосся в’яне (М. Ю. Тарновський).

і за ву́хом не сверби́ть кому, у кого. Кому-небудь байдуже, однаково, нема діла до чогось; хтось не турбується ні про що. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… Хомі й за вухом не свербить (Л. Глібов); — Виходить, що цілісінька свиня зникла з свинарні серед білого дня, а нікому й за вухом не свербить (С. Добровольський); Стрункий, біло-рожевий юнак, якому й за вухом не свербіло від болісних роздумів батька, тим часом стояв з гребінцем у руці перед трюмо (І. Волошин). й не сверби́ть. — А отже громада каже, що буде жаліться — ще лукавіше додав писар.— Нехай! Мені те й не свербить (Б. Грінченко).

і за ву́хом не сверби́ть кому, у кого. Кому-небудь байдуже, однаково, нема діла до чогось; хтось не турбується ні про що. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить… Хомі й за вухом не свербить (Л. Глібов); — Виходить, що цілісінька свиня зникла з свинарні серед білого дня, а нікому й за вухом не свербить (С. Добровольський); Стрункий, біло-рожевий юнак, якому й за вухом не свербіло від болісних роздумів батька, тим часом стояв з гребінцем у руці перед трюмо (І. Волошин). й не сверби́ть. — А отже громада каже, що буде жаліться — ще лукавіше додав писар.— Нехай! Мені те й не свербить (Б. Грінченко).

но́ги (п’я́ти) свербля́ть у кого, кому і без додатка. Кому-небудь дуже хочеться йти, тікати і т. ін. кудись чи від когось, чогось. — Давай утікати,— сказав Лучук Сивооку.— Давно вже сверблять мені ноги дати драла від цього кендюха [купця] (П. Загребельний); — Що ж, в кого сверблять п’яти, може йти й до біскупа, але я знаю, що з того нічого не буде (І. Франко).

почу́хатися (почу́хати), де [й] не сверби́ть, жарт. Пережити несподівану невдачу, прикрість, неприємність і т. ін. Почухався [чоловік], де й не свербить (М. Номис).

почу́хатися (почу́хати), де [й] не сверби́ть, жарт. Пережити несподівану невдачу, прикрість, неприємність і т. ін. Почухався [чоловік], де й не свербить (М. Номис).

почу́хатися (почу́хати), де [й] не сверби́ть, жарт. Пережити несподівану невдачу, прикрість, неприємність і т. ін. Почухався [чоловік], де й не свербить (М. Номис).

почу́хатися (почу́хати), де [й] не сверби́ть, жарт. Пережити несподівану невдачу, прикрість, неприємність і т. ін. Почухався [чоловік], де й не свербить (М. Номис).

[аж] ру́ки свербля́ть / засвербі́ли. 1. зі сл. вда́рити. Дуже хочеться (вдарити, побити когось). Якщо, каже, руки сверблять битися — бий краще мене: я здоровий, витерплю (О. Гончар); Свербіли руки вдарити пихатого осавула, але треба було мовчати, хитрувати, шукати виходу (З. Тулуб); — Руки засвербіли скрутити голову тут пану Енгельгардту (Д. Косарик).

2. перев. до чого. Комусь дуже хочеться робити що-небудь, займатися чимось. Земля протряхла, заіржавілі плуги вже лежали на возах, а селянські руки свербіли до оранки (Ю. Збанацький); У хлібороба аж свербіли руки, тягнулись до коси. Замахнувся на весь захват, заспівала коса, і впали стебла рівним покосом (І. Цюпа); Треба ще буде кінця додати, бо воно колись, як свербіли руки, писалось (Панас Мирний).

3. до чого. Комусь дуже хочеться привласнити, загарбати що-небудь. Коваль звелів проорати по межах своєї землі глибокий рів і насипати високий вал, аби він на всі віки став суворою пересторогою для тих, кому будуть свербіти руки до полянських просторів (І. Головченко та О. Мусієнко).

сверби́ть на кінці́ (на кі́нчику) язика́ кому, у кого. Кому-небудь дуже хочеться розповісти щось. По розпалених обличчях молдуван [молдаван] видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (М. Коцюбинський).

сверби́ть на кінці́ (на кі́нчику) язика́ кому, у кого. Кому-небудь дуже хочеться розповісти щось. По розпалених обличчях молдуван [молдаван] видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (М. Коцюбинський).

язи́к сверби́ть / засвербі́в у кого, кому і без додатка. Хто-небудь має велике бажання розповісти, повідомити щось або поговорити про щось. — Та підожди! Не спіши,— зупинив його голова комнезаму.— Ще ж є промовці! Ось, може, Євген Панасович щось скаже. Та і в мене ще язик свербить (В. Речмедін); [Карпо:] Дідько вас, бабів, знає, який у вас язик: як засвербить, то кого ви тільки не опаскудите! (М. Кропивницький); — І тут знову засвербів язик Мотрі — не стерпіла: — Бабо, ви вже хоч себе на таке діло не виставляйте (М. Понеділок).