ПОЧУ́ТИ (сприйняти слухом щось), ДОЧУ́ТИ, РОЗЧУ́ТИ, УЧУ́ТИ[ВЧУ́ТИ], ДОЧУ́ТИСЯрозм.,РОЗСЛУ́ХАТИрозм.,РОЗСЛУ́ХАТИСЯрозм.,ЗАЧУ́ТИдіал.Так дивиться сарна в дрімучому лісі, Неначе почувши десь шелест в кущах... (О. Олесь); Господар ще сказав кілька слів, яких не міг дочути Лодиженко (І. Ле); За гуркотом двох віялок не розчув Обушний зауваження Крупка (І. Кириленко); Затихнув цвіркун, учувши Знадвору гуркіт і гомін (І. Вирган); Ще старий не вспів гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне паличкою - лус батька по плечу! (І. Франко); Перш було розсердився, а далі, як розслухавсь, що йому Настя, стогнучи, розказала, то й замовк (Г. Квітка-Основ’яненко); Мати як зачула його голос, так прожога і кинулася до його в хату (Панас Мирний). - Пор. 1. чу́ти.