НАВА́ЖИТИСЯз інфін. (переборюючи вагання і побоювання, набратися рішучості для здійснення якогось учинку), ЗВА́ЖИТИСЯз інфін. і на що,РІШИ́ТИСЯз інфін. і на що, розм.,ПЕРЕМОГТИ́СЯперев. без додатка, розм.,ПОВА́ЖИТИСЯз інфін., розм.;ВІДВА́ЖИТИСЯз інфін. і на що,НАСМІ́ЛИТИСЯз інфін.,ПОСМІ́ТИз інфін.,ОСМІ́ЛИТИСЯз інфін. і рідше - на що,РИЗИКНУ́ТИ[РИСКНУ́ТИрідше]з інфін.,НАСМІ́ТИ з інфін.,розм.,ДЕРЗНУ́ТИ з інфін. і на що, уроч.,ОБІСМІ́ЛИТИСЯперев. без додатка, розм. рідше (знайти в собі сміливість на якийсь учинок). - Недок.: нава́жуватися, зва́жуватися, ріша́тися, перемага́тися, ва́житисязвичайно з н е відва́жуватися, насмі́люватися, смі́ти, осмі́люватися[осміля́тися], ризикува́ти[рискува́ти], дерза́ти, обісмі́люватися. Ніхто не наважився запитати в гостя, чого він такий невеселий (О. Десняк); Ротний кравець довго вагався, доки.. зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар); Грицько стояв з грудкою, не рішаючись кинути (Панас Мирний); Часом шептала "сину!" і зараз боязко мовкла та оглядалась, чи не почув... Нарешті перемоглася. - Сину!.. (М. Коцюбинський); - Не гадаю, щоб хто поважився зачепити дівчину, пов’язану хустиною Володимира (Юліан Опільський); Він хотів відразу й одружитись тут же, у Кривчику, але Марина не відважилась (Л. Дмитерко); Шляхтянки на велику силу ледве насмілювались обзиватись словом до княгині на її усякі запитання (І. Нечуй-Левицький); Як він посмів сюди прийти, та ще й не сам.. (Є. Гуцало); Тепер рідко хто осмілиться заперечити цю істину (М. Рудь); А сто карбованців - гроші немалі. Не всякий може рискнути (А. Шиян); [Єфрем:] Кому признатись, з ким порадитись?.. Батькові не насмів... (М. Кропивницький).