-1-
дієслово недоконаного і доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ри́нути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ри́ньмо
2 особа ринь ри́ньте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ри́нутиму ри́нутимемо, ри́нутимем
2 особа ри́нутимеш ри́нутимете
3 особа ри́нутиме ри́нутимуть
ТЕПЕРІШНІЙ (МАЙБУТНІЙ) ЧАС
1 особа ри́ну ри́немо, ри́нем
2 особа ри́неш ри́нете
3 особа ри́не ри́нуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ри́нучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ри́нув ри́нули
жін. р. ри́нула
сер. р. ри́нуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ри́нувши

Словник синонімів

II. ВАЛИ́ТИ (іти у великій кількості, натовпом), ВАЛИ́ТИСЯ, СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВАЛУВА́ТИ, ПЛИСТИ́[ПЛИВТИ́], ПЛИ́НУТИ, ТЕКТИ́, ПОСУВА́ТИрозм.; РИ́НУТИ, ПЕ́РТИрозм., ПЕ́РТИСЯрозм. (швидко, навально); НАСУВА́ТИ, НАСУВА́ТИСЯ (звідкись на кого-, що-небудь). - Док.: вальну́ти, повали́ти, повали́тися, посу́нути, посу́нутися, поплисти́[попливти́], попли́нути, потекти́, ри́нути, попе́рти, насу́нути, насу́нутися. Валить, мов тії хвилі, люд од табору (П. Куліш); Така-то збірниця валилась, Енея щоб побити в пух (І. Котляревський); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Отари овець сунуться по степу (І. Нечуй-Левицький); Тихо посувалась юрма з гори в долину (М. Коцюбинський); У присмерку вечора валували великі натовпи (Г. Епік); Мішана юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); З веселих сіл і селищ давніх все плине люд, мов ручаї (А. Малишко); Юрба текла, текла і раптом стала (Леся Українка); Військо вже і посувало тудою просто у Туреччину (Марко Вовчок); Збори закінчились. Шумливий потік ринув із залу (І. Багмут); Між рядняних наметів і яток пруть валом люди, коні і поліцейські (М. Коцюбинський); Жваве військо шумить-насуває (П. Грабовський); Ти бачив у вікно, як у сутінках насувалися червоні (А. Головко).
ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯрідше,ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИпідсил.,ЦІДИ́ТИпідсил.,ЮШИ́ТИпідсил.,СИ́ПАТИСЯрозм.,ХЛЮЩА́ТИрозм.,ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИпідсил. розм.,ТОКУВА́ТИрозм.рідко,ЦВИ́ГАТИ[ЦВІ́ГАТИ]діал.,ХЛЯ́НУТИдіал.,БУ́РИТИпідсил. діал.;ІТИ́[ЙТИ], ЦЕБЕНІ́ТИ[ЦИБЕНІ́ТИ]підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ[ЦЮРИ́ТИ]розм.,ЦЮРКОТА́ТИпідсил. розм.,ЦЮРКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЧЮРИ́ТИ[ЧУРІ́ТИ]діал.,ЧУ́РКАТИдіал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, - Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. - Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли [дівчата] дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам’яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б’є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); [Полікарп Іванович:] Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся - мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати - кров б’є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токуєпо узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. - І кров не йде! (О. Гончар); [Максим:] Та ви ж хоч сорочкою руку зав’яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, - сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменілана квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ’яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там [у храмі].. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); - Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам’яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). - Пор. 1. витіка́ти.
ЛЕТІ́ТИ (пересуватися в повітрі за допомогою крил); ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ЛИ́НУТИпоет. (плавно); ЛІТА́ТИ, ПЛА́ВАТИ, БУЯ́ТИ, МА́ЯТИ, ШИРЯ́ТИ, ВИТА́ТИкнижн. (в різних напрямках); РИ́НУТИпоет. (у певному напрямку); ПРОЛІТА́ТИ, ПРОПЛИВА́ТИ (плавно у певному напрямку повз когось, щось);ПІРНА́ТИ, ПІКІ́РУВАТИ (стрімко вниз - перев. про птахів); ПАРИ́ТИ (посуватися в повітрі на нерухомо розпростертих крилах); ШУГА́ТИ, ШМИГА́ТИрозм.,ШМИГЛЯ́ТИрозм. (швидко в різних напрямках). Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (прислів’я); Орел пливе у чистому небі... (О. Гончар); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні; Тіні віт дрижать на білім домі; Плине чапля в синій вишині (М. Рильський); Навтішавшись тоді піснями й трудами, Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник); Орли клекотіли, велично плаваючи понад глибокими, повними спеки міжгір’ями (О. Гончар); Над підсохлими полями буяв жайворонок (Юліан Опільський); Маяли над ними метелики, маленькі і великі (М. Рильський); Над сусідньою сопкою повільно ширяв величезний орел (О. Донченко); У високості витає коршун (П. Автомонов); Над горами повільно й величаво ринув лелека (Є. Куртяк); Раптом зупинилисятри пташки, що пролітали повз нього (О. Іваненко); На недосяжній висоті велично пропливали пелікани (з газети); Над землею в густому пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко); Час від часу то одна, то друга пташина каменем пікірувала донизу, хапала щось (Ю. Збанацький); Мов орел, парив Каро у високому небі України (Н. Рибак); Шугали над головою похмурі кажани (Л. Дмитерко); З глиною в дзьобах дрібних шмигають скрізь ластівки (І. Франко). - Пор. 1. полеті́ти.
ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИпідсил.,РИ́НУТИпідсил.,ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИрозм.,БУ́ХНУТИрозм.,ПОЛЛЯ́ТИСЯрідко;ПОРИ́НУ́ТИрозм.,УПЕРІ́ЩИТИ[ВПЕРІ́ЩИТИ]розм.,УШКВА́РИТИ[ВШКВА́РИТИ]розм.,ПОРОСНУ́ТИрозм.,ПОЛОСНУ́ТИрозм.,ПОЛОСОНУ́ТИпідсил. розм.,ЗАПІ́ЖИТИрозм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю - і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось порівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); - Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона [сталь] піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, - серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). - Пор. 2. ли́ти.