-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ревти́
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   реві́мо, реві́м
2 особа реви́ реві́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ревти́му ревти́мемо, ревти́мем
2 особа ревти́меш ревти́мете
3 особа ревти́ме ревти́муть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа реву́ ревемо́, реве́м
2 особа реве́ш ревете́
3 особа реве́ реву́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ревучи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. реві́в ревли́
жін. р. ревла́
сер. р. ревло́
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
реві́вши

Словник синонімів

ГУДІ́ТИ (видавати протяжні низькі звуки), ГУСТИ́, ГУГОТІ́ТИ, ГУГОНІ́ТИ, ГУГНИ́ТИ[ГУГНІ́ТИ]розм.; СТУГОНІ́ТИ, ДУДНІ́ТИ, ДУДОНІ́ТИпідсил.,ДУДІ́ТИрозм. (глухо); РЕВІ́ТИ, РЕВТИ́ (сильно); ФУ́РКАТИ, ФУРЧА́ТИ, ФУРКОТІ́ТИпідсил.,ФУРКОТА́ТИпідсил. (перев. при обертанні). Бас гуде, скрипка грає, Іван мовчить, та все знає (пісня); В степу, за обрієм, як далекий грім, гула канонада (Л. Дмитерко); За версту від фільварку гуготіла парова молотарка (А. Іщук); А жорна гугонять на поставах монотонно цілу добу (І. Волошин); Знову гугнить телефон (І. Кочерга); Гуде вітер, стугонить у трубі (С. Васильченко); Грубі сосни нагиналися верхами й стукали одна об одну. Дудніли й гуділи, неначе дзвонили глухо великі дзвони (Лесь Мартович); Метіль У комині ревіла (М. Бажан); Неначе велетенський джміль, фурчить веретено (М. Стельмах); Фуркочуть коловороти, крутячи мотуззя (І. Франко). - Пор. 1. гуркота́ти.
КАНА́ВА (довга заглибина, викопана в землі); ОКІ́П[ОКО́П], ЗАКІ́Пдіал. (така заглибина з насипом, валом); РІВ, ФО́САдіал. (глибока, перев. розмита водою або викопана в землі); РІВЧА́К (не дуже глибокий і широкий рів). Весь сад обкопаний канавою, що поросла жостером, бузиною і бур’яном (Ю. Мушкетик); Кладовище було обкопане глибоким ровом. На окопі росла густа дереза. З одного боку по окопі росли високі верби (І. Нечуй-Левицький); Садки кінчилися великим закопом, порослим колючим терном (П. Панч); Ой у лісі під горіхом викопана фоса (пісня); За вікнами дощ, чути було, як у рівчаках хлюпоче вода (Н. Рибак).
ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИрозм.,РЮ́МСАТИрозм.,СЛИ́НИТИзневажл.,НЮ́НИТИзневажл.,НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл.,СКВИ́РИТИдіал.,СКВИ́РИТИСЯдіал.;РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИрозм.,РЕВТИ́розм.,ВИ́ТИрозм.,РОЗЛИВА́ТИСЯрозм.,ЖЕЛІПА́ТИдіал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИрозм.,СКІ́МЛИТИрозм.,СКАВУЧА́ТИрозм.,СКАВУЛІ́ТИрозм.,СКИ́ГЛИТИрозм.,КВИ́СНУТИдіал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИрозм.,ВІДХЛИ́ПУВАТИрозм. (з хлипанням);КУВА́КАТИрозм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); - Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... - То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); - Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш - жіночі сльози! (Ю. Збанацький); - Нюниш, - ніби радісно констатував дідок, - за мамою скучив (Н. Рибак); [Галька (крізь сльози):] Я не хочужити у панів! (Плаче). [Савка:] Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); - А мені? - сквирив Петрик. - Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить [дитина], як лазить, а як на руки, - і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, - хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, - ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало [немовля], а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла [Фатьма] в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); - Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози - схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп’ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). - Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.
РЕВІ́ТИ[РЕВТИ́] (видавати гучні протяжні звуки), РУСТИ́діал.; БУТІ́ТИдіал. (глухо); РИ́КАТИ (про тварин взагалі - сильно; перев. про хижаків - видавати уривчасті загрозливі звуки); РИЧА́ТИ (про тварин - видавати протяжливі звуки, що нагадують звук "р-р-р"); МУ́КАТИ (про велику рогату худобу - видавати звуки "му-му"). - Док.: ревну́ти, ревону́типідсил.прореві́ти[проревти́], ри́кнути, му́кнути, прому́кати. - Воно було б зовсім не диво, Коли б він їв собі м’ясиво, - Ведмідь сердито став ревіть. - А то він сіно їв! (Є. Гребінка); Щосекунди ревуть і плачуть сирени (М. Коцюбинський); Маріка починає русти. - А не перестанеш, мой! - ревнув на неї Тимофій, але так ревнув, що Маріка відразу вмовкла (Г. Хоткевич); Бик став бутіти (О. Гончар); Ведмідь гатив лапами по воді. Замість риби попадалося каміння. Він відкидав його злісно вбік і люто рикав (А. Турчинська); Серед ночі лев страшно ричав (П. Грабовський); Корови чекали вже на неї, а побачивши свою звичайну вечерю, зачали ричати з радості (І. Франко); Високе вже прокинулось. Галасували півні, ревіли корови, мукали скривджені телята (Ю. Збанацький).