ЗВАЖА́ТИна кого-що і без додатка (брати до уваги кого-, що-небудь, надавати значення чомусь),УВАЖА́ТИ[ВВАЖА́ТИ]на кого-що, РАХУВА́ТИщо і без додатка,УРАХО́ВУВАТИ[ВРАХО́ВУВАТИ]що і без додатка,РАХУВА́ТИСЯз ким-чим і без додатка,ПОТУРА́ТИна кого-що і без додатка, перев. з запереченням н е, ВА́ЖИТИрідко,ЧИ́СЛИТИСЯз ким-чим, діал.,ТУРА́ТИна кого-що, діал.;ПРИСЛУХА́ТИСЯдо чого і без додатка,ОГЛЯДА́ТИСЯна кого-що (враховувати чиюсь точку зору на кого-, що-небудь). - Док.: зва́жити, ува́жити[вва́жити], урахува́ти[врахува́ти], порахува́тися, прислу́хатися. - І в мене потреби дедалі ростуть і ростимуть, союзники мусять зважати на це (О. Гончар); [Лизогуб:] Нам потрібен такий гетьман, що об’єднує увесь народ, щоб на нас вважали у Варшаві (О. Корнійчук); - В дійсності Кузь, може, хоч і не злодій, але й не такий, щоб рахуватися з його думкою (Григорій Тютюнник); Далі - взялися за мене. Не порахувалися навіть, що каліка (В. Логвиненко); Важимо на ваші літа й присуд той відкладемо (І. Ле); Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матір.. не любити (О. Кобилянська); Поки що моє діло робити, ні на кого не оглядаючись, окрім Вас (Леся Українка).

НАДІ́ЯТИСЯна що, з інфін., із спол. що (вважати ймовірним здійснення чогось бажаного, мати надію на що-небудь),ГАДА́ТИз інфін., із спол. що, часто при запереченні з інфін.,ДУ́МАТИз інфін., із спол. що, часто при запереченні з інфін.,ДУ́МАТИ Й ГАДА́ТИперев. при запереченні, розм.;СПОДІВА́ТИСЯ, СПОДІВА́ТИ заст. (з більшою певністю і на бажаніші результати);УПОВА́ТИ[ВПОВА́ТИ] на що, із спол. що, заст., уроч. (твердо надіятися);РОЗРАХО́ВУВАТИ на кого-що,РАХУВА́ТИ на що, розм.,БИ́ТИна кого-що, розм. (на основі яких-небудь міркувань); ВА́ЖИТИна кого - що (сподіваючись мати своїм). Ні на що вже надіятись! Попропадало усе і на полі і по вгородам [городах] (Г. Квітка-Основ’яненко); Сайгор даремно гадав заснути - не міг (М. Хвильовий); Не думав і не гадав зустріти тут приятеля; Він сподівався дістати од тіток двоє сіл після їх смерті (І. Нечуй-Левицький); - Недобре чинити таке, гетьмане, - з докором проказав Демид, - уповали на тебе, як на батька рідного... (Н. Рибак); - Хто може розраховувати на більші матеріальні блага? (Є. Гуцало); Правда, і Алі, і Фатьма.. не знали стежок і легко могли заблудитися в їх лабіринті - і на це рахувала погоня (М. Коцюбинський); - Брат старший від мене, може, бив на мої гроші, що я з полку принесу (Ганна Барвінок); Мотря важить на іншого... на того Гайдученка (Марко Вовчок).

РАХУВА́ННЯ, ЛІК, ЛІЧБА́, ЛІЧЕННЯ[ЛІЧІ́ННЯ], ЧИ́СЛЕННЯ, РАХУ́БАзаст., РАХУ́НОКрозм.Береза здригнувся, ніби застали його за рахуванням крадених грошей (М. Томчаній); Я не літописом холодним Холодний лік веду вікам (М. Рильський); За ці вечори в нього від лічби опухли очі (М. Стельмах); І тут він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення (І. Франко); [Кармелюк:] Перебили тобі рахубу, Мошко, ну, та нічого - за спину не ллє, починай знову (С. Васильченко); "Дядькові" доводилось ще раз вести рахунок і під сміх людей признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах). - Пор. 1. рахува́ти.

РАХУВА́ТИ (називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму), ЛІЧИ́ТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ЗЛІ́ЧУВАТИрозм., ЧИ́СЛИТИрозм.; ПЕРЕРАХО́ВУВАТИ (встановлювати кількість когось, чогось). - Док.: порахува́ти, зрахува́тидіал.нарахува́ти, полічи́ти, ви́лічити, злічи́ти, почи́слити, перерахува́ти. Вийшли діти на узлісся, Рахувать гриби взялися (І. Нехода); Комбат став лічити на пальцях (О. Гончар); [Мохаммед:] Я злічив всі зморшки у неї на обличчі... (Леся Українка); Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася (М. Зеров); - Ой, скільки там гармат за горою - не годен перерахувати! (О. Гончар). - Пор. підрахо́вувати.