-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | ра́дити |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | ра́дьмо |
| 2 особа | радь | ра́дьте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | ра́дитиму | ра́дитимемо, ра́дитимем |
| 2 особа | ра́дитимеш | ра́дитимете |
| 3 особа | ра́дитиме | ра́дитимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | ра́джу | ра́димо, ра́дим |
| 2 особа | ра́диш | ра́дите |
| 3 особа | ра́дить | ра́дять |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| ра́дячи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | ра́див | ра́дили |
| жін. р. | ра́дила |
| сер. р. | ра́дило |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| |
| Безособова форма |
| |
| Дієприслівник |
| ра́дивши |
Словник синонімів
II. НАСТАВЛЯ́ТИ кого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИ рідше, НАПУ́ЧУВАТИ [НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ [НАУЧА́ТИ рідко], НАКА́ЗУВАТИ кому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИ заст.; ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ [ВЧИ́ТИ] розм., УКА́ЗУВАТИ [ВКА́ЗУВАТИ] кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИ розм., УРОЗУМЛЯ́ТИ [ВРОЗУМЛЯ́ТИ] розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти [научи́ти], наусти́ти, указа́ти [вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити [врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.
РА́ДИТИ (давати пораду, пропозицію, вказівку тощо), РА́ЯТИ [РА́ЇТИ] розм., НАРА́ДЖУВАТИ розм., ДОРА́ДЖУВАТИ розм.; КОНСУЛЬТУВА́ТИ (давати консультацію з якогось питання); ПРОПОНУВА́ТИ, ПІДКА́ЗУВАТИ (рекомендувати комусь, як діяти, застерігаючи кого-небудь від чогось). - Док.: пора́дити, пора́яти [пора́їти], нара́яти, нара́дити, дора́дити, проконсультува́ти, запропонува́ти, підказа́ти. Кожний радив, як треба зробити, щоб спіймати бугая, і, як водиться, ті, що радили, самі боялися його ловити (Григорій Тютюнник); Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці (І. Нечуй-Левицький); Сава нараджує Маркові гнати корів долом (К. Гордієнко); - Як вам буде тяжко, то спродайте молоді бички! - дораджував Михайло батькові (О. Кобилянська); Марат Нилович охоче консультував хлопців, радив, що і як робити (Ю. Збанацький); - Пропоную нашій веселій Оксанці завжди дбати про те, щоб ніхто не сумував і щоб всі всміхалися (О. Іваненко). - Пор. II. наставля́ти.