ГРАБІ́ЖНИК (той, хто займається грабежем; також лайливо), ДРАПІ́ЖНИК[ДРЯПІ́ЖНИК]розм.,РАБІВНИ́Кдіал.,ТАТЬзаст.Не грабіжників з великого шляху, а дозорців панських стереглися проїжджі (І. Ле); Якийсь не то циган, не то волошин привів коні. Терентій зразу зачинив їх у стайні, пошептався з отим крадієм чи драпіжником (М. Стельмах); [Годвінсон:] Слухай, Сіонська дочко! Ось летять на тебе драпіжники з обличчям мідяним... Нема тобі порятунку... (Леся Українка); - Що ж то за доля мені судилася? З опришками верхами та скалами блудькати.. З розбійниками, з рабівниками... (Г. Хоткевич); - А Судислав чим дише? Як в’юн, викручується.. В очі ж не скажеш, бо тоді тать, коли за руку впійманий (А. Хижняк). - Пор. 1. банди́т, зло́дій, 1. розбі́йник.