ТИ́ХИЙ (який звучить слабо, несильно), СЛАБКИ́Й, СЛАБИ́Й, НЕГОЛОСНИ́Й, НЕГУЧНИ́Й (не дуже гучний); ГЛУХИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПІВГОЛОСНИ́Й (який нечітко чується). Іззаду ще тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Головко); - Що він каже, тітко Оришко? - почувся слабкий привітний голос з-за бабусі (Панас Мирний); Галас на березі покривав його слабий, пискливий голос... (М. Коцюбинський); Постріл відбився неголосною луною (М. Трублаїні); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка); В хаті чути приглушений плач (І. Волошин); - Добрий вечір, - сказав [Олесь] зворушеним, півголосним звуком (О. Кобилянська). - Пор. 1. беззву́чний.