ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМрозм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМрозм., ТИ́ШКОМрозм., ЗНИ́ШКАрозм., ТИХЦЕ́Мрозм. (без розмов, не порушуючи тиші); СТИ́ХА, ПОТИ́ХО[ПОТИ́ХУ]розм., СТИ́ХУрозм., ВПІВГО́ЛОСА[УПІВГО́ЛОСА], НАПІВГО́ЛОСНО[ПІВГО́ЛОСНОрідше], НАПІВГО́ЛОСОМ[ПІВГО́ЛОСОМрідше], НАПІВГО́ЛОСА[ПІВГО́ЛОСАрідше], ПОТИХЕ́НЬКО[ПОТИХЕ́НЬКУ]розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУрозм., ПРИТИ́ШЕНО (не на повний голос, стишеним голосом). Тихо, наче од вітру, скрипнула хвіртка (М. Стельмах); [Прісцілла (слабо)]: Гаразд (Леся Українка); Капітан Землянцов неголосно вигукнув знайомі короткі слова команди (Л. Первомайський); У вікно знадвору хтось постукав. Спочатку негучно, за хвилинку - гучніше, тривожно (Ю. Смолич); - Чого ж вони хотять від нас, ті доктори? - глухо спитав Замфір (М. Коцюбинський); Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (М. Рильський); Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годі (Марко Вовчок); Зупинися нишком-тишком Над рум’яним білим личком (С. Руданський); І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся (І. Нечуй-Левицький); Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С. Васильченко); Ти засни на моїй долоні, Я тихцем заспіваю тобі (Д. Павличко); Там стиха шепочуть зеленії віти (Леся Українка); - Еге-ге! - каже потиху сотник Костомара (П. Куліш); - Оченятка мої милі, - Шепче донці мати стиху (П. Грабовський); - Ех, товариш Гавриш! - промовив упівголоса Осика (Г. Косинка); Козаки розмовляли напівголосно (П. Панч); Хор заспівав тихо, півголосом (І. Нечуй-Левицький); Ходили вони з Тіною й на колодки до лісництва, де дівчата співали сумних пісень і тільки напівголосом (Ю. Мушкетик); І вірші хтось читав про вічний бій Півголосно, та повною душею (Л. Первомайський); Через кілька хвилин він з’явився і повів Ївгу до літака. Щось напівголоса сказав льотчику, познайомив його з Ївгою (Н. Рибак); - Афанасію Єгоровичу, вам світло не заважатиме? - притишено запитав Вітрук (О. Лупій). - Пор. 1. ти́хий.