ГНА́ТИ (змушувати рухатися в певному напрямку), ГОНИ́ТИ, ТУ́РИТИрозм., ТУРЛЯ́ТИрозм., ТУРЛИ́ТИдіал.,ТУРЯ́ТИдіал., ПОТРУ́ЧУВАТИдіал., ПОТРУЧА́ТИдіал., ПУ́ДИТИдіал.; ГАНЯ́ТИ (туди й назад або багато разів). - Док.: погна́ти, потури́ти, турну́ти, потурли́ти, потру́ти́ти, потру́чити, попу́дити. Озброєні до зубів бандити йшли на штурм барикад, женучи поперед себе заложників (О. Гончар); Чабан гонив отару до води (С. Голованівський); Нагоничі йшли в облогу, здіймали галас, колошкали вовка, підводили його з лігвища, турили на мисливців (П. Загребельний); Вона, як сказилася, почала турляти мене на роботу в поле (В. Кучер); Лаяла [Варка] свекруху за те, що їй дихати не дає, що туряє її: то до хвельшера [фельдшера], то в двір (Грицько Григоренко); Ой крикнув козак на свою дружину: Подайте мені ще довгу тичину, Най потручу на Дунай дівчину (П. Чубинський); Між козацтвом Голка Мов по пущі блудить, І коника вороного Під собою пудить (П. Куліш); [Подайкін:] Добунтуєшся! Відправлять тебе туди, куди Макар телят не ганяв (П. Автомонов). - Пор. 1. підганя́ти.

КИ́НУТИкого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИрозм.,ЖБУРНУ́ТИрозм.,ЖБУ́РИТИрозм.,ШВИРГНУ́ТИрозм.,ШВИРГОНУ́ТИпідсил.розм.,ШВА́РКНУТИрозм.,ШВАРКОНУ́ТИпідсил.розм.,ХРО́ПНУТИрозм.,БРИ́ЗНУТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.,ПОШПУ́РИТИрозм.,ПОШПУРНУ́ТИрозм.,ШПУ́РИТИдіал.,ПОПЕ́РТИфам.,ПОТИ́РИТИфам.,ПОТУ́РИТИдіал.,ПОПУ́ДИТИдіал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИрозм.,УТИ́РИТИ[ВТИ́РИТИ]розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ[ВЕ́РГТИ]розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИрозм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИрозм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИрозм.,ШУБО́ВСНУТИрозм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ[ВКИ́НУТИ], УВЕ́РГНУТИ[ВВЕ́РГНУТИ]розм.,УВЕ́РГТИ[ВВЕ́РГТИ]розм. (всередину чогось). - Недок.: ки́дати, ки́датисячиммета́ти, шпурля́ти, шпурля́тисячимжбурля́ти, жбурля́тисячимшвирга́ти, швирга́тисячимшпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти[вкида́ти], вверга́ти[уверга́ти]. Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне [писар] шапку об землю (Г. Квітка-Основ’яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, - шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку [дерев’яну кульку] на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). - Пор. бу́хнути.