як (мов, ні́би і т. ін.) на поже́жу (на пожа́р), зі сл. поспіша́ти, бі́гти, пробі́гти і т. ін. 1. Дуже швидко. Початок тропаря він добре знав, що ж до кінця, то був трохи невпевнений, що скаже вірно, тому й поспішав мов на пожежу, щоб не дати очуматись законовчителю (О. Добровольський); — Голуб жінку б’є! — дзвоне [дзвонить] чутка від хати до хати, і люди біжать немов на пожежу (Панас Мирний); Замполіт послав ординарця покликати сюди Сперанського. Ад’ютант пробіг як на пожар, важко брязкаючи блискучими трофейними шпорами (О. Гончар).
2. зі сл. крича́ти, склика́ти, ударя́ти і т. ін. Дуже голосно. Обертався [Мемет] на всі сторони і скликав як на пожежу: — Усеїн! .. Места-фа-а-а!.. (М. Коцюбинський); Ось стоїть він [Петро Синичка] напідпитку На порозі гуртожитку І кричить мов на пожар: “Я вибійник! Я шахтар!” (С. Олійник).