-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | пиша́тися, пиша́тись |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | пиша́ймося, пиша́ймось |
2 особа | пиша́йся, пиша́йсь | пиша́йтеся, пиша́йтесь |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | пиша́тимуся, пиша́тимусь | пиша́тимемося, пиша́тимемось, пиша́тимемся |
2 особа | пиша́тимешся | пиша́тиметеся, пиша́тиметесь |
3 особа | пиша́тиметься | пиша́тимуться |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | пиша́юся, пиша́юсь | пиша́ємося, пиша́ємось, пиша́ємся |
2 особа | пиша́єшся | пиша́єтеся, пиша́єтесь |
3 особа | пиша́ється | пиша́ються |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
пиша́ючись |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | пиша́вся, пиша́всь | пиша́лися, пиша́лись |
жін. р. | пиша́лася, пиша́лась |
сер. р. | пиша́лося, пиша́лось |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
пиша́вшись |
Словник синонімів
БУНДЮ́ЧИТИСЯ (триматися, поводитися зарозуміло, намагаючись підкреслити свою зверхність, значущість), ПИНДЮ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́НДИТИСЯ розм., ІНДИ́ЧИТИСЯ розм.; ПИША́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ГОРДИ́ТИСЯ розм., ГОНОРУВА́ТИ рідше, ГОНОРИ́ТИСЯ діал., ФУДУ́ЛИТИСЯ діал., ПИША́ТИСЯ заст. (гордовито); ГОРОЇ́ЖИТИСЯ розм., КОСТРИ́ЧИТИСЯ розм., ПРИ́ЩИТИСЯ розм. рідше, ФАНАБЕ́РИТИСЯ розм. (триматися зарозуміло, з викликом); ЗАРОЗУМІВА́ТИСЯ, ЗАЗНАВА́ТИСЯ (ставати зарозумілим); НАБУНДЮ́ЧУВАТИСЯ, НАПРИ́НДЖУВАТИСЯ розм., ДУ́ТИСЯ розм., НАДУВА́ТИСЯ [НАДИМА́ТИСЯ] розм., НАПУ́ЖУВАТИСЯ розм., НАЖА́БЛЮВАТИСЯ зневажл. (набирати бундючного вигляду); ЗАНО́СИТИСЯ розм., НЕСТИ́СЯ розм., ЧВА́НИТИСЯ підсил. розм., БРИ́ШКАТИ розм. рідше, КОКО́ШИТИСЯ розм. рідше (виставляючи, підкреслюючи що-небудь); ПАНИ́ТИСЯ розм., ПАНІ́ТИ розм., ПАНО́ШИТИСЯ заст. (триматися по-панському). - Док.: набундю́читися, напиндю́читися, напри́ндитися, загордува́ти, загорди́тися, загорді́ти, нагорої́житися, зарозумі́тися, зазна́тися, наду́тися, напу́житися, нажа́битися, занести́ся, запані́ти. Він [пан].. бундючиться, величається, мов чумацька воша, супроти простих людей (О. Ільченко); Пан Демид, причепурившись, вийшов на середину дороги і, випнувши черево, почав.. надиматись, напринджуватись, набундючуватись, напужуватись, нажаблюватись (О. Ільченко); Нехай не пиндючиться, коли хоче отримувати добру платню, керуючи більшим маєтком (О. Слісаренко); Він коли не з огидою, так з великою неохотою й так почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться! (Л. Яновська); - Та бери ж, чого запишалася, - прикрикнула.. мати. - Людина дає, а воно.. ще й індичиться (Ю. Збанацький); - І чого б я, Левку, так пишалася? Шкода тобі розповісти? (М. Стельмах); - Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок); Даремно гороїжилось панство, що ми, мовляв, сильні й готові (П. Козланюк); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ’яненко); - Не заносся, моя пані! То мене так мир шанує, Через мене й ти у шані! (І. Манжура); А сусідки казали одна одній: - А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! (Б. Грінченко); - От не люблю я вже сього! - гукнула вона. - І чого вже чванитись! Вже що страшно, то страшно, нема чого хорохоритись! (Олена Пчілка); - Та ти не бришкай! - крикнув старшина. - Дивися, її як краще допитуєшся, як їй хочеться, а вона ще й бришка! (Панас Мирний); Таке воно кашливе та заслинене, що ціпа в руках не годно вдержати, та й ще воно кокошиться (В. Стефаник); Зовсім дурна баба, - думає Грицько, - а ще й паниться (С. Васильченко). - Пор. хизува́тися.
БУЯ́ТИ (звичайно про певну рослинність як збірне поняття - буйно рости, розростатися, розквітати), БУЙНІ́ТИ, БУЯНІ́ТИ рідко; ПИША́ТИСЯ, РОЗКОШУВА́ТИ (про природу, звичайно в мові художньої літератури, - виявляти себе у всій красі, силі). Село з усіх боків оточене пасмами безплідних гір, і тільки в цьому котловані буяють рясні сади, городи, виноградники (О. Гончар); Посудіть самі, як буйніє весна! ..З бугорків у лощинки, з лощинок у канавки.. іде сувора вода, бунтує, піниться, кружляє і шумить (Ю. Яновський); Цвіла дика черешня в горах. І там, де вона буяніла, гори, здавалося, були вкриті білою піною (А. Турчинська); Буйно пишається жито у полі (І. Манжура); Трава, папороть, арніка, незабудки й т. ін. Все те розкошує коло берега потоку (О. Кобилянська).
КРАСУВА́ТИСЯ (вабити зір, виділятися красою), ВИКРАША́ТИСЯ розм., КРАСУВА́ТИ розм., КРАСІ́ТИ розм.; ПИША́ТИСЯ, ПИША́ТИ заст., ПИШНІ́ТИ діал., ПИШНІ́ТИСЯ діал. (мати надзвичайно привабливий вигляд). - Док.: закрасува́тися, запиша́тися. Мовчки красується квітка лілеї (А. Кримський); Вийдемо надвечір з Марією в поле, станемо на стежині посеред шумної пшениці, посеред кукурудзи: викрашається наша нивка (І. Муратов); Так сядемо, любко, з тобою, Де пальми красують ставні (Леся Українка); Тобі на втіху - так, тобі самому, - Воркують горлиці в гаю старому, Коли надвечір сунеш у луги, Що сонячно красіють навкруги Твоєї обімшілої держави (В. Мисик); Пишається проти сонця гай (С. Васильченко).
МАНІ́РИТИСЯ (поводитися неприродно), МАНІ́ЖИТИСЯ, ПИША́ТИСЯ. Його хазяйка мила Сипучої картоплі наварила, Та дещиця і в нас у рюкзаках була, Тож, не манірячись, ми сіли до стола (М. Рильський); [Кряж:] Час потрібний... Сам знаєш, дівчина. Трохи маніжиться, трохи соромиться... (М. Зарудний); Пишається, як попівна в гостях (М. Номис).
ПИША́ТИСЯ ким, чим, з кого-чого (відчувати гордість за себе або когось, щось), ГОРДИ́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ПИША́ТИ заст., ГОНОРИ́ТИСЯ діал.; ЛЮБУВА́ТИСЯ (собою, своєю зовнішністю). Учитель... Професія, якою можна пишатись! (О. Копиленко); Стьопа Шемшура міг пишатися з своєї колишньої учениці (О. Донченко); Батько без міри гордився обдарованим сином (І. Волошин); Чим розумний стидається, тим дурний величається (прислів’я); [Хома:] Я гордий, бо є чим гордувать. Яким вродився, таким і вмру, нікого не боюся (І. Карпенко-Карий); Ними ж Босна вся пишає, Бо то - месники, герої (П. Грабовський); - Лук’яниха ще гонориться, що таку полетущу доньку має (Н. Кобринська); Любується сам собою, як чорт писанкою (прислів’я).