КРАСУВА́ТИСЯ (вабити зір, виділятися красою), ВИКРАША́ТИСЯрозм.,КРАСУВА́ТИрозм., КРАСІ́ТИрозм.; ПИША́ТИСЯ, ПИША́ТИзаст.,ПИШНІ́ТИдіал.,ПИШНІ́ТИСЯдіал. (мати надзвичайно привабливий вигляд). - Док.: закрасува́тися, запиша́тися. Мовчки красується квітка лілеї (А. Кримський); Вийдемо надвечір з Марією в поле, станемо на стежині посеред шумної пшениці, посеред кукурудзи: викрашається наша нивка (І. Муратов); Так сядемо, любко, з тобою, Де пальми красують ставні (Леся Українка); Тобі на втіху - так, тобі самому, - Воркують горлиці в гаю старому, Коли надвечір сунеш у луги, Що сонячно красіють навкруги Твоєї обімшілої держави (В. Мисик); Пишається проти сонця гай (С. Васильченко).

ПИША́ТИСЯким, чим, з кого-чого (відчувати гордість за себе або когось, щось), ГОРДИ́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ПИША́ТИ заст., ГОНОРИ́ТИСЯдіал.; ЛЮБУВА́ТИСЯ (собою, своєю зовнішністю). Учитель... Професія, якою можна пишатись! (О. Копиленко); Стьопа Шемшура міг пишатися з своєї колишньої учениці (О. Донченко); Батько без міри гордився обдарованим сином (І. Волошин); Чим розумний стидається, тим дурний величається (прислів’я); [Хома:] Я гордий, бо є чим гордувать. Яким вродився, таким і вмру, нікого не боюся (І. Карпенко-Карий); Ними ж Босна вся пишає, Бо то - месники, герої (П. Грабовський); - Лук’яниха ще гонориться, що таку полетущу доньку має (Н. Кобринська); Любується сам собою, як чорт писанкою (прислів’я).