ЗАРОЗУМІ́ЛІСТЬ (надмірно висока думка про себе - і в зв’язку з цим зневажливе ставлення до інших), ГО́РДОЩІмн., ГОРДОВИ́ТІСТЬ, ГО́РДІСТЬ, БУНДЮ́ЧНІСТЬпідсил., ПИХА́підсил., ПИХА́ТІСТЬпідсил., ЧВА́НСТВОпідсил., ЧВАНЛИ́ВІСТЬпідсил., ГОРДИ́НЯрозм., ГО́НОРрозм., ГОНОРОВИ́ТІСТЬрозм., ЧВАНЬКУВА́ТІСТЬ[ЧВАНЬКОВИ́ТІСТЬ]підсил. розм., ЧВАНЬпідсил. розм., ФАНАБЕ́РІЯпідсил. розм., ФАНАБЕ́РСТВОпідсил. розм., ГОНО́РСТВОзаст., ВИСОКОДУ́МСТВОрідко, МАРНОЛЮ́БСТВОрідко, МАРНОСЛА́ВСТВОрідко, ПИ́НДАпідсил. рідко, ПРИ́НДАпідсил. рідко, СПЕСИ́ВІСТЬпідсил. рідко, БУТА́діал., ГОРДО́ТАдіал., ФУДУ́ЛІЯдіал., ФУДУ́ЛЬНІСТЬдіал.; ЗАЗНА́ЙСТВО (поведінка, вдача зазнайкуватої людини); ЗВЕ́РХНІСТЬ, ПОГО́РДА (зарозуміле, зневажливе ставлення до когось). - Гордощі вас заїли, от що. Зарозумілість, незгодливість! (О. Довженко); Горда та пишна оця дочка славного Замойського! Але ця гордовитість мені подобається.., - подумав Єремія (І. Нечуй-Левицький); Він захлинався від радості, маючи, нарешті, змогу потішитись над бундючністю своячки (Н. Рибак); Хто його зна, де та дітвора такої пихи набирається. Аби тільки в четвертий клас перейшов, то наче не той хлопець стане: задере носа, що куди! (А. Свидницький); Євпраксія полоснула його своїм сіро-сталевим поглядом, з неприхованою погордою до його нікчемної пихатості (П. Загребельний); - Вони мені аж обридли своїм чванством, своєю брехнею про послів і за свою небувалу аристократичну рідню (І. Нечуй-Левицький); Гординя - це гріх, а скромність - найкраща окраса для молодої дівчини (Ірина Вільде); Молодий Жменяк не міг наймитувати, бо йому заважав ґаздівський гонор (М. Томчаній); Захоплений успіхами свого виховання, старший лейтенант не помічав або просто не надавав значення проявам зазнайства і чванькуватості, що останнім часом стали розвиватися в характері Маслюка (І. Багмут); - Хіба ж ти не бачиш, що син молодий, набрався трохи фанаберії од тих дворянських дітей у школі (І. Нечуй-Левицький); З усього того панського брикання, того високодумства, гордощів для вас користі, як з цапа молока (І. Нечуй-Левицький); І вигуки жваві: - Нєх жиє! Віват! - Лоскочуть гордоту сліпу королят (М. Старицький); Діденко ставився до нього з прихованим почуттям зверхності (А. Головко).