БРИ́ЗКАТИ (розлітатися дрібними часточками, розсипатися бризками, іскрами і т. ін.); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ, ПРИ́СКАТИрозм., ЧВИ́РКАТИрозм.,ЧВІ́РКАТИрідше (бризкати з силою, під тиском чогось). - Док.: бри́знути, пи́рснути, по́рснути, при́снути, чви́ркнути, чві́ркнути. Іскри бризкають з ковадла (Ю. Яновський); Пирснули з очей сльози... (С. Васильченко); Саїд здригнувся від звуку ненароком зачепленої струни. Туманом порснула пилюга з тієї струни (І. Ле); Дзвінко прискає і дзюрчить запашне запінене молоко у дерев’яні та алюмінієві цеберка... (Ю. Смолич); У повітрі вогко, аж мокро, а під ногами чвиркало багнище (Г. Епік).

БРИ́ЗКАТИчим і без додатка (розкидати, розсипати бризки рідини, іскри, дрібні часточки чогось); ПО́РСКАТИ, ПРИ́СКАТИрозм., ПИ́РСКАТИчим, рідше (з силою). - Док.: бри́знути, по́рснути, при́снути, пи́рснути. Тепер уже кричав [п’яний] так, мовби йому платили. На дзвінкіших словах натужувався весь, червонів і бризкав слиною (Г. Хоткевич); Порскають ясними вогниками мовчазні свічки (П. Козланюк); Огонь жваво захоплював полінця, гудів і прискав малими вугликами (Н. Кобринська); В міцних, вузлуватих пальцях [Павла] сірники пирскали іскрами й ламались (А. Хорунжий).

БРИ́ЗКАТИкого-що, чим і без додатка (обдавати, покривати бризками), ШПУВА́ТИдіал.;ПО́РСКАТИчим і без додатка,ПИ́РСКАТИчим і без додатка,ПРИ́СКАТИрозм. (з силою, зокрема випускаючи воду з шумом через рот); КРОПИ́ТИ, ОКРОПЛЯ́ТИ[ОКРО́ПЛЮВАТИ], СПРИ́СКУВАТИ, СПО́РСКУВАТИ (кого-що, чим - дрібними бризками); ЗБРИ́ЗКУВАТИ, СКРО́ПЛЮВАТИ[СКРОПЛЯ́ТИ] (злегка). - Док.: бри́знути, побри́зкати, шпуйну́ти, по́рснути, пи́рснути, при́снути, покропи́ти, окропи́ти, спри́снути, спо́рснути, збри́знути, скропи́ти. Почали жінки бризкати їй в обличчя водою, аж поки вона очутилась (Б. Грінченко); Тимчасом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика (І. Нечуй-Левицький); Порснувши водою на штани, він так сильно натиснув прасом, що стіл затріщав (О. Бойченко); Павло, голий до пояса, стояв над великою емальованою мискою і пирскав на всі бокиводою (В. Кучер); Бризки від хвиль.. рясно кропилипалубу (О. Донченко); Другого дня в рожевім надвечірку Краплистий дощ отави окропив (А. Малишко); Ніч панянки просиділи над прасуванням. Для Орисі й води не треба було: слізьми сприскувала, аж їй очі почервоніли (А. Свидницький); Дід Яків п’є з кварти воду і спорскує ротом на підлогу (П. Козланюк); Галя зробила з головою Кирила все, що їй хотілося, навіть одеколоном збризнула (В. Собко); Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; піднялись стебелинки, розпускались цвіточки (Г. Квітка-Основ’яненко). - Пор. забри́зкати, 3. хлю́пати.

ПИ́РСКАТИ (вибухати раніше стримуваним сміхом), ПИ́РХАТИ, ПРИ́СКАТИрозм.;ПО́РСКАТИ (перев. із сл. сміх, регіт);ЧМИ́ХАТИрозм., ФИ́РКАТИ розм. (стиха, потай). - Док.: пи́рснути, пи́рхнути, при́снути, порсну́ти, чми́хнути, фи́ркнути. Він кавкає, пирскає, проте вдержати реготу, що пре з його, як вода через пліт, не може (С. Васильченко); Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна (М. Олійник); Всі люди, що прийшли до двору, сміялись з пана у ту пору! Старенькі бабусі глухі І ті аж прискали: - Хи-хи! (І. Нехода); Дівки.. вже не могли втриматися, і як тільки стара їмость виходила, порскали сміхом у рукави (Г. Хоткевич); Пищимуха на всю хату зареготався. Узяли і мене смішки. Дивлюся,.. становий, здержуючись від реготу, тілько чмиха (Панас Мирний); Степанида зирк на батька, та як фиркне - трохи кавуном не подавилася (Л. Яновська). - Пор. 1. смія́тися.

ПИ́РХАТИ (видавати глухі звуки, шумно випускаючи повітря через ніс), ПИ́РСКАТИ, ЧМИ́ХАТИ, ПО́РСКАТИрозм.,ПРИ́СКАТИрозм.,ПРИ́ХАТИрозм.; ПРИ́ХКАТИрозм.; ФО́РКАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИрозм., ФУ́КАТИдіал. (перев. про коней). - Док.: пи́рхнути, пи́рснути, чми́хнути, порснути, при́снути, при́хнути, фо́ркнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Котяться вівці, пирхають на бігу, кривлять старечі губи (М. Коцюбинський); Конячка.. бадьоро пирскала білими від паморозі ніздрями (П. Панч); Собаки поволі верталися до лісу, чмихаючи і потріпуючи ушима (С. Васильченко); Гнідко.. плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Панас Мирний); Біля ґанку прискали осідлані коні (З. Тулуб); За кожним ударом грому кінь здригався і тривожно форкав (В. Гжицький); Фиркали коні, тупотіли на місці копитами (Н. Рибак); З коней падала біла піна, вони втомлено хоркали (А. Хижняк); Розпалював вогнище Корон, лігши на сніг. Він дув з усіх сил, ніби під щоки заклав по яблуку, дув, фуркаючи (П. Автомонов); Рикає [худоба], фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Г. Косинка).

ПИ́РХАТИрозм. (сердитим голосом, звуками виражати своє незадоволення), ПИ́РСКАТИрозм.,ПО́РСКАТИрозм.,ПРИ́СКАТИрозм.,ПРИ́ХАТИрозм.,ЧМИ́ХАТИрозм.,ФИ́РКАТИрозм., ФУ́РКАТИрозм., ФУ́КАТИдіал. - Док.: пи́рхнути, пи́рснути, порсну́ти, при́снути, при́хнути, чми́хнути, фи́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Коли траплялося Яші одержати добре, Нюра пирхала: - А в мене завжди відмінно! (О. Донченко); Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито; о. Василь сердився, пирскав, червонів (М. Коцюбинський); [Данило:] Я почав з нею розмову, так вона порскає... і зараз з хати втекла (М. Кропивницький); Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (П. Панч); - Понаїздять, попсують дошки, а тоді швендяйся за ними, - всю дорогу невдоволено чмихав він (Ю. Збанацький); - Потрібна мені ваша Окунівка, мов зайцеві бубон! - презирливо фиркнув Левко (М. Стельмах); Бігла [Катерина], як від пожежі, а баби фуркали услід (Г. Хоткевич); - Ромка, куди ти дивишся! - фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (І. Франко).

ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.

СМІЯ́ТИСЯбез додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯрозм., ЗУБОСКА́ЛИТИрозм. рідше, КИ́ХКАТИрозм. рідше; ГИГИ́КАТИрозм.,ХИХИ́КАТИрозм.,ХІХІ́КАТИрозм.,ХЕХЕ́КАТИрозм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИрозм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯрозм.,ВИРЕГО́ЧУВАТИпідсил. розм.,ГИГОТА́ТИрозм.,ГИГОТІ́ТИрозм.,ГОГОТА́ТИрозм., ГОГОТІ́ТИрозм.,ХИХОТА́ТИрозм., ХИХОТІ́ТИрозм.,ІРЖА́ТИ[РЖА́ТИрідше]зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯбез додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯрозм.,ЛЯГА́ТИрозм.,ПА́ДАТИрозм.,УМИРА́ТИ[ВМИРА́ТИ]розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу - сміятися до нестями). - Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти[заржа́ти], зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів’я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); - Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! - обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона [Катруся] якраз відхилялась, а він [Федько] потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). - Пор. пи́рскати.