БРИ́ЗКАТИ (розлітатися дрібними часточками, розсипатися бризками, іскрами і т. ін.); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ, ПРИ́СКАТИрозм., ЧВИ́РКАТИрозм.,ЧВІ́РКАТИрідше (бризкати з силою, під тиском чогось). - Док.: бри́знути, пи́рснути, по́рснути, при́снути, чви́ркнути, чві́ркнути. Іскри бризкають з ковадла (Ю. Яновський); Пирснули з очей сльози... (С. Васильченко); Саїд здригнувся від звуку ненароком зачепленої струни. Туманом порснула пилюга з тієї струни (І. Ле); Дзвінко прискає і дзюрчить запашне запінене молоко у дерев’яні та алюмінієві цеберка... (Ю. Смолич); У повітрі вогко, аж мокро, а під ногами чвиркало багнище (Г. Епік).

БРИ́ЗКАТИчим і без додатка (розкидати, розсипати бризки рідини, іскри, дрібні часточки чогось); ПО́РСКАТИ, ПРИ́СКАТИрозм., ПИ́РСКАТИчим, рідше (з силою). - Док.: бри́знути, по́рснути, при́снути, пи́рснути. Тепер уже кричав [п’яний] так, мовби йому платили. На дзвінкіших словах натужувався весь, червонів і бризкав слиною (Г. Хоткевич); Порскають ясними вогниками мовчазні свічки (П. Козланюк); Огонь жваво захоплював полінця, гудів і прискав малими вугликами (Н. Кобринська); В міцних, вузлуватих пальцях [Павла] сірники пирскали іскрами й ламались (А. Хорунжий).

БРИ́ЗКАТИкого-що, чим і без додатка (обдавати, покривати бризками), ШПУВА́ТИдіал.;ПО́РСКАТИчим і без додатка,ПИ́РСКАТИчим і без додатка,ПРИ́СКАТИрозм. (з силою, зокрема випускаючи воду з шумом через рот); КРОПИ́ТИ, ОКРОПЛЯ́ТИ[ОКРО́ПЛЮВАТИ], СПРИ́СКУВАТИ, СПО́РСКУВАТИ (кого-що, чим - дрібними бризками); ЗБРИ́ЗКУВАТИ, СКРО́ПЛЮВАТИ[СКРОПЛЯ́ТИ] (злегка). - Док.: бри́знути, побри́зкати, шпуйну́ти, по́рснути, пи́рснути, при́снути, покропи́ти, окропи́ти, спри́снути, спо́рснути, збри́знути, скропи́ти. Почали жінки бризкати їй в обличчя водою, аж поки вона очутилась (Б. Грінченко); Тимчасом дід Оникій нарвав пучок зілля, вмочив у відро, бризкав на бджоли, прискав водою з рота й заганяв до улика (І. Нечуй-Левицький); Порснувши водою на штани, він так сильно натиснув прасом, що стіл затріщав (О. Бойченко); Павло, голий до пояса, стояв над великою емальованою мискою і пирскав на всі бокиводою (В. Кучер); Бризки від хвиль.. рясно кропилипалубу (О. Донченко); Другого дня в рожевім надвечірку Краплистий дощ отави окропив (А. Малишко); Ніч панянки просиділи над прасуванням. Для Орисі й води не треба було: слізьми сприскувала, аж їй очі почервоніли (А. Свидницький); Дід Яків п’є з кварти воду і спорскує ротом на підлогу (П. Козланюк); Галя зробила з головою Кирила все, що їй хотілося, навіть одеколоном збризнула (В. Собко); Схаменулась травонька, як скропила її небесна росочка; піднялись стебелинки, розпускались цвіточки (Г. Квітка-Основ’яненко). - Пор. забри́зкати, 3. хлю́пати.

ПИ́РСКАТИ (вибухати раніше стримуваним сміхом), ПИ́РХАТИ, ПРИ́СКАТИрозм.;ПО́РСКАТИ (перев. із сл. сміх, регіт);ЧМИ́ХАТИрозм., ФИ́РКАТИ розм. (стиха, потай). - Док.: пи́рснути, пи́рхнути, при́снути, порсну́ти, чми́хнути, фи́ркнути. Він кавкає, пирскає, проте вдержати реготу, що пре з його, як вода через пліт, не може (С. Васильченко); Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна (М. Олійник); Всі люди, що прийшли до двору, сміялись з пана у ту пору! Старенькі бабусі глухі І ті аж прискали: - Хи-хи! (І. Нехода); Дівки.. вже не могли втриматися, і як тільки стара їмость виходила, порскали сміхом у рукави (Г. Хоткевич); Пищимуха на всю хату зареготався. Узяли і мене смішки. Дивлюся,.. становий, здержуючись від реготу, тілько чмиха (Панас Мирний); Степанида зирк на батька, та як фиркне - трохи кавуном не подавилася (Л. Яновська). - Пор. 1. смія́тися.

ПИ́РХАТИ (видавати глухі звуки, шумно випускаючи повітря через ніс), ПИ́РСКАТИ, ЧМИ́ХАТИ, ПО́РСКАТИрозм.,ПРИ́СКАТИрозм.,ПРИ́ХАТИрозм.; ПРИ́ХКАТИрозм.; ФО́РКАТИ, ФИ́РКАТИ, ХО́РКАТИ, ФУ́РКАТИрозм., ФУ́КАТИдіал. (перев. про коней). - Док.: пи́рхнути, пи́рснути, чми́хнути, порснути, при́снути, при́хнути, фо́ркнути, фи́ркнути, хо́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Котяться вівці, пирхають на бігу, кривлять старечі губи (М. Коцюбинський); Конячка.. бадьоро пирскала білими від паморозі ніздрями (П. Панч); Собаки поволі верталися до лісу, чмихаючи і потріпуючи ушима (С. Васильченко); Гнідко.. плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Панас Мирний); Біля ґанку прискали осідлані коні (З. Тулуб); За кожним ударом грому кінь здригався і тривожно форкав (В. Гжицький); Фиркали коні, тупотіли на місці копитами (Н. Рибак); З коней падала біла піна, вони втомлено хоркали (А. Хижняк); Розпалював вогнище Корон, лігши на сніг. Він дув з усіх сил, ніби під щоки заклав по яблуку, дув, фуркаючи (П. Автомонов); Рикає [худоба], фукає і оглядається неспокійними очима, коли чує десь смерть коло себе (Г. Косинка).

ПИ́РХАТИрозм. (сердитим голосом, звуками виражати своє незадоволення), ПИ́РСКАТИрозм.,ПО́РСКАТИрозм.,ПРИ́СКАТИрозм.,ПРИ́ХАТИрозм.,ЧМИ́ХАТИрозм.,ФИ́РКАТИрозм., ФУ́РКАТИрозм., ФУ́КАТИдіал. - Док.: пи́рхнути, пи́рснути, порсну́ти, при́снути, при́хнути, чми́хнути, фи́ркнути, фу́ркнути, фу́кнути. Коли траплялося Яші одержати добре, Нюра пирхала: - А в мене завжди відмінно! (О. Донченко); Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито; о. Василь сердився, пирскав, червонів (М. Коцюбинський); [Данило:] Я почав з нею розмову, так вона порскає... і зараз з хати втекла (М. Кропивницький); Ротмістр усе ще стрибав і прискав перед Веригою, обсипаючи його лайкою (П. Панч); - Понаїздять, попсують дошки, а тоді швендяйся за ними, - всю дорогу невдоволено чмихав він (Ю. Збанацький); - Потрібна мені ваша Окунівка, мов зайцеві бубон! - презирливо фиркнув Левко (М. Стельмах); Бігла [Катерина], як від пожежі, а баби фуркали услід (Г. Хоткевич); - Ромка, куди ти дивишся! - фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якого молодого чоловіка (І. Франко).

СМІЯ́ТИСЯбез додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯрозм., ЗУБОСКА́ЛИТИрозм. рідше, КИ́ХКАТИрозм. рідше; ГИГИ́КАТИрозм.,ХИХИ́КАТИрозм.,ХІХІ́КАТИрозм.,ХЕХЕ́КАТИрозм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИрозм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯрозм.,ВИРЕГО́ЧУВАТИпідсил. розм.,ГИГОТА́ТИрозм.,ГИГОТІ́ТИрозм.,ГОГОТА́ТИрозм., ГОГОТІ́ТИрозм.,ХИХОТА́ТИрозм., ХИХОТІ́ТИрозм.,ІРЖА́ТИ[РЖА́ТИрідше]зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯбез додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯрозм.,ЛЯГА́ТИрозм.,ПА́ДАТИрозм.,УМИРА́ТИ[ВМИРА́ТИ]розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу - сміятися до нестями). - Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти[заржа́ти], зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів’я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); - Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! - обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона [Катруся] якраз відхилялась, а він [Федько] потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). - Пор. пи́рскати.