перебра́ти / перебира́ти че́рез мі́ру (че́рез край). 1. Перевищити усталену норму, прийняті правила чого-небудь; перебільшити що-небудь. Коли питали про білок або горностаїв чи лисиць,— у Міке була одна відповідь: — Мало, мало стало звіра. Спитав [хлопець] Міке.., чи вистачає води в Охотському морі. Міке .. відповів: Мало, мало стало води. Регіт орочів з рибальської артілі, які чули цю розмову, ясно показав Міке, що він перебрав через край (І. Багмут). перебра́ти мі́ру (мі́рку). Коли найстарший син Ростислав склав атестат зрілості, Орест Білинський схаменувся, що перебрав міру, націливши синів на надто однобічні інтереси (І. Вільде); — Дорога моя, зважайте — публіка на вас розгнівана: ви перебрали міру, примусивши її стільки чекати (Л. Смілянський); Гердлічиха стоїть на порозі, сопе й тягне: — Та вдар ти його, ради Бога .. Але Гердлічка .. пам’ятав, що розв’язаного гуцула бити не вільно. Чув, що і так уже перебрав якусь мірку, пора була уже відступати (Г. Хоткевич); Базьо і сам побачив, що трохи перебрав мірку (В. Стефаник).
2. Випити зайву кількість хмільного. Раз тільки, перебравши через міру, .. завів [піп] про те [легковажність попаді] розмову з нею, прохав, аж плакав, кинути таке життя (Панас Мирний); Дехто з шляхетства, що бенкетували, порозходились, а другі, перебравши через край, поснули під лавками (О. Стороженко).