-1-
іменник жіночого роду
[вульг.]

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний пе́лька пе́льки
родовий пе́льки пе́льок
давальний пе́льці пе́лькам
знахідний пе́льку пе́льки
орудний пе́лькою пе́льками
місцевий на/у пе́льці на/у пе́льках
кличний пе́лько* пе́льки*

Словник синонімів

ГЛО́ТКА (верхня частина травного каналу), ПЕ́ЛЬКАвульг., ХА́ВКАзневажл., діал.Упіймали плотку, що не лізе й в глотку (прислів’я); [Горпина:] Давай лиш, сестро, чарку горілки, або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од біганини (І. Нечуй-Левицький); -Се я її хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, - насміхалася Ганка (І. Франко).
РОТ (порожнина між верхньою й нижньою щелепами з отвором у нижній частині обличчя; обрис і розріз губ), УСТА́мн.,ПА́ЩАзневажл.,ПАЩЕ́КАзневажл.,ПЕ́ЛЬКАвульг.,ВЕ́РШАзневажл.,ХА́ВКАзневажл. діал.,ПИ́СОКзневажл. діал.,ҐА́ВРАдіал.Походжає [отаман] вздовж байдака. Гасне люлька в роті (Т. Шевченко); Розкривши бородату пащу, реве [дід] з такою силою, що в його здоровенних грудях гуде, як у дзвоні (Григорій Тютюнник); [Степан:] Оксано, Оксано! Я помстився за тебе! Оцими власними руками я роздер пащеку Теклі (М. Кропивницький); А суддя, як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати (Г. Квітка-Основ’яненко); Глянула на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (І. Нечуй-Левицький); - Се я її хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, - насміхалася Ганка (І. Франко); [Кармелюк:] Ану, закрий свій писок, проклята відьмо..! (С. Васильченко).

Словник фразеологізмів

де́рти ро́та (пе́льку), зневажл. Голосно, надривно кричати, горланити. — Справді, хто б то був, чий то міг бути голос? — Чого це ти згадала..? — запитав Данько.— Просто хтось із хутірських рота дер (О. Гончар); // Голосно, з великим напруженням співати. — Гниють вони [невільники] заживо від ран та голоду, а ви тут пиячите та пельки дерете (З. Тулуб).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

лі́зти в па́щу (в па́зурі, в пе́льку і т. ін.) [до] кого, [до] чого, кому, чому і без додатка. Наражати себе на велику неприємність, смертельну небезпеку. —Я не проти поїздки.., але лізти в пащу, в пазурі Третього відділення… Даруй, не бачу ніякого глузду (М. Олійник); — На біса було лізти в пельку?! Нехай би собі тікали [шведи], скільки влізе (Ю. Яновський).

набива́ти (напиха́ти) / наби́ти (напха́ти) пе́льку (ке́ндюх, че́рево і т. ін.), вульг. 1. чим і без додатка. Їсти що-небудь; наїдатися. Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки .. через велику силу набивали ним пельку (І. Нечуй-Левицький); — Ти тільки їж, набивай кендюх… (О. Гончар); Поки він та у панській їдальні набивав собі черево румунським “гратаром”, ми на стайні готували коней напоказ (І. Муратов). напха́ти ки́шку. — Я, пане обер-лейтенант, не вибагливий, мені аби чимось кишку напхати, щоб не кавкала (Переклад С. Масляка).

2. чию. Працювати на когось; своєю працею створювати матеріальні блага для інших. — Таке собаче життя маємо. Таж то висотали з мене всі жили .. Цілий вік свій напихав я чужу пельку (М. Коцюбинський).

набива́ти (напиха́ти) / наби́ти (напха́ти) пе́льку (ке́ндюх, че́рево і т. ін.), вульг. 1. чим і без додатка. Їсти що-небудь; наїдатися. Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки .. через велику силу набивали ним пельку (І. Нечуй-Левицький); — Ти тільки їж, набивай кендюх… (О. Гончар); Поки він та у панській їдальні набивав собі черево румунським “гратаром”, ми на стайні готували коней напоказ (І. Муратов). напха́ти ки́шку. — Я, пане обер-лейтенант, не вибагливий, мені аби чимось кишку напхати, щоб не кавкала (Переклад С. Масляка).

2. чию. Працювати на когось; своєю працею створювати матеріальні блага для інших. — Таке собаче життя маємо. Таж то висотали з мене всі жили .. Цілий вік свій напихав я чужу пельку (М. Коцюбинський).

на всю пе́льку, вульг. 1. зі сл. крича́ти, репетува́ти і под. Дуже голосно, щосили. Вдома вона кричала й репетувала на всю пельку: там вона забувала, що вона свята та божа… (І. Нечуй-Левицький); З полум’я… несподівано схопився вихор, неначе клуня роззявила рота, позіхнула й засопла на всю пельку (І. Нечуй-Левицький).

2. зі сл. пи́ти. Дуже багато. Медосолодким вином одурманений ти. Воно шкодить Кожному, хто його п’є на всю пельку, не знаючи міри (Переклад Бориса Тена).

набива́ти (напиха́ти) / наби́ти (напха́ти) пе́льку (ке́ндюх, че́рево і т. ін.), вульг. 1. чим і без додатка. Їсти що-небудь; наїдатися. Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки .. через велику силу набивали ним пельку (І. Нечуй-Левицький); — Ти тільки їж, набивай кендюх… (О. Гончар); Поки він та у панській їдальні набивав собі черево румунським “гратаром”, ми на стайні готували коней напоказ (І. Муратов). напха́ти ки́шку. — Я, пане обер-лейтенант, не вибагливий, мені аби чимось кишку напхати, щоб не кавкала (Переклад С. Масляка).

2. чию. Працювати на когось; своєю працею створювати матеріальні блага для інших. — Таке собаче життя маємо. Таж то висотали з мене всі жили .. Цілий вік свій напихав я чужу пельку (М. Коцюбинський).

набива́ти (напиха́ти) / наби́ти (напха́ти) пе́льку (ке́ндюх, че́рево і т. ін.), вульг. 1. чим і без додатка. Їсти що-небудь; наїдатися. Той борщ був такий смачний, що вербівські бурлаки .. через велику силу набивали ним пельку (І. Нечуй-Левицький); — Ти тільки їж, набивай кендюх… (О. Гончар); Поки він та у панській їдальні набивав собі черево румунським “гратаром”, ми на стайні готували коней напоказ (І. Муратов). напха́ти ки́шку. — Я, пане обер-лейтенант, не вибагливий, мені аби чимось кишку напхати, щоб не кавкала (Переклад С. Масляка).

2. чию. Працювати на когось; своєю працею створювати матеріальні блага для інших. — Таке собаче життя маємо. Таж то висотали з мене всі жили .. Цілий вік свій напихав я чужу пельку (М. Коцюбинський).

не лі́зе (не йде) в рот (у го́рло, грубо в пе́льку) кому і без додатка. 1. У когось зовсім немає апетиту, хтось не хоче їсти, кому-небудь не хочеться їсти, не їсться. [Микола:] Ходи й ти обідати. Мені якось самому страва в рот не лізе (І. Франко); Принесли їй і хліба, і паляниці, і якої то страви не понаносили! Так нічого їй і в рот не йде! (Г. Квітка-Основ’яненко); Винесла нехитру вечерю, заходилася спроквола їсти. А воно чомусь і надворі їй не лізло в горло (Є. Гуцало); Маруся .. мовчки вертала кулешу Юрчикові.. — Не можу, голубчику. В горло не йде (Г. Хоткевич); Чим я тебе маю годувати, коли тобі навіть мій рис не лізе в пельку? (Ю. Збанацький); Черствий хліб не йшов йому в пельку (І. Нечуй-Левицький). не йде до го́рла. Обід не йде [Іванові] до горла (М. Коцюбинський). не полі́зе в го́рло. І сон не прийде, і хліба шматок не полізе в горло, коли чекаєш, що ось-ось на тебе впаде град куль і свинцю (Ю. Збанацький).

2. У когось дуже багато чого-небудь. Такий багатир, що й свої [гроші] в пельку йому не лізуть (В. Самійленко).

не лі́зе (не йде) в рот (у го́рло, грубо в пе́льку) кому і без додатка. 1. У когось зовсім немає апетиту, хтось не хоче їсти, кому-небудь не хочеться їсти, не їсться. [Микола:] Ходи й ти обідати. Мені якось самому страва в рот не лізе (І. Франко); Принесли їй і хліба, і паляниці, і якої то страви не понаносили! Так нічого їй і в рот не йде! (Г. Квітка-Основ’яненко); Винесла нехитру вечерю, заходилася спроквола їсти. А воно чомусь і надворі їй не лізло в горло (Є. Гуцало); Маруся .. мовчки вертала кулешу Юрчикові.. — Не можу, голубчику. В горло не йде (Г. Хоткевич); Чим я тебе маю годувати, коли тобі навіть мій рис не лізе в пельку? (Ю. Збанацький); Черствий хліб не йшов йому в пельку (І. Нечуй-Левицький). не йде до го́рла. Обід не йде [Іванові] до горла (М. Коцюбинський). не полі́зе в го́рло. І сон не прийде, і хліба шматок не полізе в горло, коли чекаєш, що ось-ось на тебе впаде град куль і свинцю (Ю. Збанацький).

2. У когось дуже багато чого-небудь. Такий багатир, що й свої [гроші] в пельку йому не лізуть (В. Самійленко).

роззявля́ти / роззя́вити паще́ку (пе́льку) на кого і без додатка, вульг. Кричати, лаючи кого-небудь, скаржачись на когось і т. ін. [Русаловський:] Чого ти так пащеку роззявив? Та нехай тобі заціпить! (І. Карпенко-Карий). пороззявля́ли пе́льки (про всіх або багатьох). — Коли б я не ходив у походи і не бачив турків.., ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють (З. Тулуб).

роззявля́ти / роззя́вити паще́ку (пе́льку) на кого і без додатка, вульг. Кричати, лаючи кого-небудь, скаржачись на когось і т. ін. [Русаловський:] Чого ти так пащеку роззявив? Та нехай тобі заціпить! (І. Карпенко-Карий). пороззявля́ли пе́льки (про всіх або багатьох). — Коли б я не ходив у походи і не бачив турків.., ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють (З. Тулуб).

роззявля́ти / роззя́вити паще́ку (пе́льку) на кого і без додатка, вульг. Кричати, лаючи кого-небудь, скаржачись на когось і т. ін. [Русаловський:] Чого ти так пащеку роззявив? Та нехай тобі заціпить! (І. Карпенко-Карий). пороззявля́ли пе́льки (про всіх або багатьох). — Коли б я не ходив у походи і не бачив турків.., ніколи не був би я гетьманом, і наша січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б, вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які щороку розподіляють (З. Тулуб).