пашіти 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив паші́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   паші́мо, паші́м
2 особа паши́ паші́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа паші́тиму паші́тимемо, паші́тимем
2 особа паші́тимеш паші́тимете
3 особа паші́тиме паші́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа пашу́ паши́мо, паши́м
2 особа паши́ш паши́те
3 особа паши́ть паша́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
паша́чи*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. паші́в паші́ли
жін. р. паші́ла
сер. р. паші́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
паші́вши

Словник синонімів

ГОРІ́ТИ (бути в жару - перев. від хвороби), ПАЛА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИрозм. (про тіло, обличчя й т. ін.). У неї не тільки лице, шия, руки горіли, - вся вона пашіла, очі так і світили, так і сипали жаром (Панас Мирний); В гарячці я палав, і рани Були гарячі, як вогонь (Л. Дмитерко); Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталася (З. Тудор); Кров дужче пульсувала в жилах,.. вступала в руки, і вони жахтіли, наче після купання в холодній воді (В. Кучер).
ПА́ХНУТИ (видавати запах перев. приємний), ПАХТІ́ТИрозм.,ПАХКОТІ́ТИпідсил. розм., ДУШІ́ТИрозм.; ДУХМЯНІ́ТИ, ПАШІ́ТИрозм. (дуже сильний); ВІ́ЯТИ (обдавати запахом); ПОВІВА́ТИ (злегка або час від часу обдавати запахом). Букети нагідок, красолі, чорнобривців стояли в кухликах на розчинених вікнах. Вони духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (П. Панч); Ти чуєш, як пахтить земля!.. (В. Сосюра); Дурманно пахкотить полин (В. Козаченко); Оце заслухалась солов’їв да любисточку ввірвала - у голови положу, щоб душіло (Ганна Барвінок); Отрутою пашать нічні квітки (М. Старицький); Тихе озеро незриме Віє духом трав’яним (М. Рильський); З дворища, обнесеного високим парканом, повівало гострим, гнилим запахом жому (Григорій Тютюнник). - Пор. I. відго́нити, I. смерді́ти.
ПАШІ́ТИ (виділяти багато жару, тепла), ЖАХТІ́ТИ, САХТІ́ТИдіал.; ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИпоет., ПЛОМЕНІ́ТИСЯ[ПЛОМЕНИ́ТИСЯ]поет. (перев. з полум’ям). Над степом пашить сонце (І. Цюпа); Далина небесная далека Пашить як піч, бо сонце там страшне жахтить огнем (Б. Грінченко); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніла земля від жари, Повівали гарячі вітри (М. Шпак).
ЧЕРВОНІ́ТИ (ставати червоним, червонішим), ЧЕРВОНІ́ТИСЯрозм.; ЧЕРВОНІ́ШАТИ (ставати червонішим); ЧЕРВОНИ́ТИСЯ (ставати червоним); КРОВ’ЯНІ́ТИрозм., КРИВА́ВИТИСЯрозм.; МАЛИНОВІ́ТИрозм.; МАКОВІ́ТИрозм.; ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ[ПОЛУМЕНІ́ТИ], ПАЛЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИСЯ, ПЛОМЕНІ́ТИрозм., ПОЛОМЕНІ́ТИрозм., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]розм., ПАЛІ́ТИдіал.; ПАШІ́ТИрозм. (про тіло, обличчя); РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ, РОЖЕВІ́ТИ, РУМ’Я́НИТИСЯ, РУМ’Я́НІТИ, ЗАРУМ’Я́НЮВАТИСЯ, ЗАГОРЯ́ТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ. - Док.: почервоні́ти, почервоні́тися, розчервоні́тися, почервоні́шати, сполум’яні́ти, запалені́ти, запалені́тися, запаші́ти, розже́врітися, заже́врітися, порожеві́ти, порум’яні́ти, зарум’яні́ти, зарум’я́нитися, порум’я́нитися. Край неба викотилась, ніби з моря випливла, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (І. Нечуй-Левицький); У них червонішали знову щоки, блиском бралися очі (Остап Вишня); Шелестіть, чоботи, шелестіть! .. Ви червонились, як мідь, на румунських суглинках (О. Гончар); Заходило сонце. Багровіло небо, кривавились поля (Ю. Збанацький); Сонце клало жовті смуги на різнотрав’я. Випростувалась парость, малиновіли стрункі тіла сосон (А. Крижанівський); Полум’янів захід. Красиво заходило сонце (Я. Гримайло); Трава жовтіє, паленіє (І. Франко); Починала пломеніти лісова груша (О. Донченко); Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум’янцем (А. Шиян); За вікном розжеврюється ранок (Я. Мамонтов); Марійка побачила, як бинт на лобі в хлопця почав повільно рожевіти (О. Донченко); На сковороді апетитно шкварчало сало, рум’янилась порізана кружальцями картопля (С. Добровольський); Земля усміхається, радо приймає ту ласку [сонця] і вся рум’яніє в західному сяйві (Дніпрова Чайка); Зарум’янився Дніпро, злегка повитий свіжим серпанковим туманцем: сходило сонце (О. Гончар); Тільки побачив титан, що земля починає шаріти І що ріжки у щербатого місяця зблідлі щезають, Бистрим наказує Горам, Щоб коней вони запрягали (М. Зеров); Мінилася рання зоря, мов рубін, Шарілося море від сонця вітання (Леся Українка). - Пор. багряні́ти, 1. черво́ний.

Словник фразеологізмів

[аж] паші́ти вогне́м (по́лум’ям). Бути дуже розгарячілим, рум’яним і т. ін. через сильне збудження, хвилювання тощо. Сьогодні бачив я в церкві три дами, — почав Леонід Семенович, — вони усі три чогось були червоні, аж пашіли огнем (І. Нечуй-Левицький); Припухлі гарячі губи, дотик яких ще кілька хвилин тому Юрко відчував на своїх щоках, пашіли вогнем, чутливі ніздрі нервово здригались, а в глибоких темних очах — і радість якась, і туга (І. Цюпа); Схилився [Чіпка] біля неї трохи на лікоть та скоса поглядав на її личко, що від такої несподіваної тривоги зашарілось .. — пашіло полум’ям (Панас Мирний).

лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть) чиє, у кого, від чого і без додатка. Хтось почервонів, дуже червоний з якоїсь причини. У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився.— Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний); Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський); Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров — аж пашить лице (А. Головко); // чим. Чийсь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо. Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар); То говорив Грицько… Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний); Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко).

лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть) чиє, у кого, від чого і без додатка. Хтось почервонів, дуже червоний з якоїсь причини. У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився.— Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний); Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський); Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров — аж пашить лице (А. Головко); // чим. Чийсь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо. Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар); То говорив Грицько… Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний); Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко).

лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть) чиє, у кого, від чого і без додатка. Хтось почервонів, дуже червоний з якоїсь причини. У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився.— Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний); Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський); Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров — аж пашить лице (А. Головко); // чим. Чийсь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо. Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар); То говорив Грицько… Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний); Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко).

лице́ (обли́ччя) гори́ть ([аж] паши́ть) чиє, у кого, від чого і без додатка. Хтось почервонів, дуже червоний з якоїсь причини. У Галі лице горіло.. Василь, прижмурившись, прикро подивився.— Де це ти так розпалилася? (Панас Мирний); Хоч лице її горіло від сорому, серце радісно тріпало в грудях (М. Коцюбинський); Зачує кроки Юхимові.., тоді кинеться враз, лице її заливає кров — аж пашить лице (А. Головко); // чим. Чийсь вигляд виражає якісь почуття, переживання тощо. Лице її горітиме іншими хвилюваннями: тут! Все сталося тут (О. Гончар); То говорив Грицько… Очі в нього грали, лице радістю пашіло (Панас Мирний); Від співу дівчина зашарілася, обличчя її пашіло пристрастю, вогнем (В. Минко).

[аж] паші́ти вогне́м (по́лум’ям). Бути дуже розгарячілим, рум’яним і т. ін. через сильне збудження, хвилювання тощо. Сьогодні бачив я в церкві три дами, — почав Леонід Семенович, — вони усі три чогось були червоні, аж пашіли огнем (І. Нечуй-Левицький); Припухлі гарячі губи, дотик яких ще кілька хвилин тому Юрко відчував на своїх щоках, пашіли вогнем, чутливі ніздрі нервово здригались, а в глибоких темних очах — і радість якась, і туга (І. Цюпа); Схилився [Чіпка] біля неї трохи на лікоть та скоса поглядав на її личко, що від такої несподіваної тривоги зашарілось .. — пашіло полум’ям (Панас Мирний).