КУДЛА́Йрозм. (кудлата тварина, перев. собака), КУДЛА́НЬрозм.,КУДЛА́Чрозм.,КУЙО́ВДАрозм.,ПАТЛА́Чрозм.,ПАТЛА́НЬрозм.Гарчать на коней кудлаї (Л. Первомайський); - З-під повітки кидається до мене кудлань (М. Олійник); Надходить ведмідь: одчини! - Утікай, пане кудлач, бо вже пана Козловського їмо (Словник Б. Грінченка); - Діду, - каже Мелася, - у нас ведмідь був... - А щоб ти не діждав вже довіку меду й покуштувати, лихий патлачу! - проклинав дід (Марко Вовчок).

ПАТЛА́Чрозм. (людина з довгим скуйовдженим волоссям), ПАТЛА́НЬрозм., КУДЛА́Йрозм.,КУДЛА́НЬрозм., КУДЛА́Чрозм.,КУЙО́ВДАрозм., ПЕ́ЛЕХрозм.;НЕЧО́САрозм. (з нечесаним волоссям). - Якби мій Денис був такий патлач, як оце ти, то й я б перестала його любити (І. Нечуй-Левицький); Попереду.. крокував патлатий, в підтиканій рясі здоровань. Багато з тих, що стояли натовпами по тротуарах, впізнавали підтиканого патланя (О. Гончар); [Подорожній (стиха до шинкаря):] Чи можна того кудлая пивом почастувати? (Леся Українка); - Був чоловік як чоловік, а тепер звівся на якогось кудланя. Гидко на тебе й глянути (І. Нечуй-Левицький); - Сам ти косматий пелех! (А. Кримський).