ОБЛИ́ЧЧЯ (передня частина голови людини), ЛИЦЕ́, ВИД, О́БРАЗрозм., ФІЗІОНО́МІЯрозм., ФІ́ЗІЯрозм., ЛИКпоет., заст., ПАРСУ́НАзаст., МО́РДАвульг., РИ́ЛОвульг., ПИ́КА вульг., ПИ́СОКвульг., БУ́ДКАвульг., МАРМИ́ЗАвульг., МАРМУ́ЗАвульг., ТВАРч. і ж., заст., вульг.- Їсти хочеш, і сім’я теж. Я нагодую! - Повернувся обличчям до гурту і звелів: - Мішок пшениці! (В. Барка); Параскіца зашарілась вся. Сором гарячою хвилею залляв її лице (М. Коцюбинський); На широкім дядечковім виду промайнуло щось подібне до співчуття (М. Стельмах); В його думках серед того крику і стогону.. знову виникав пишний образ з червоними калиновими устами, з палкими чорними очима (І. Нечуй-Левицький); При кожному слові він підскакував на стільці - і хутко повертав на всі боки голову з маленькою мавп’ячою фізіономією (Ю. Бедзик); Ілько Дзюнька має, на жаль, фізію таку, що ні людям показать, ні самому подивитись (Є. Гуцало); Як солодко було б, моя Психеє, лик Ясний твій созерцать (П. Куліш); Навіть зовнішньо Мостовики не різнилися поміж собою. Становище передавало в спадок і кров, і норов, і парсуну (П. Загребельний); Вигукнув [Прудивус] ще одне слово.. і дав різвому зальотникові в морду (О. Ільченко); Всякому своє рило мило (прислів’я); Він [економ] іде спокійненько, і його товста пика червоніє на сонці (Ю. Яновський); Жменяк старий дав синові два рази по писку, а той стояв перед ним, .. як закопаний у землю (М. Томчаній); Веселощі змилися з мармизи поліцая і вона затвердла, мов луб (М. Стельмах); - Ах ти цуценя погане! Що це ти написав? - накинувся й я тоді на Матвія. - За вухо його! - По мармузі! (Л. Яновська); - Я згоден, - заявив Макар Волосюта, виблискуючи повнокровною широкою твар’ю (І. Микитенко); Ой любив я дівчиноньку білявого твару (пісня).

ПОРТРЕ́Т (мальоване, скульптурне або фотографічне зображення обличчя людини, рідше групи людей), О́БРАЗ, ПОЛИ́ЧЧЯрозм., ПАРСУ́НАзаст.В їдальні поруч з портретом батька урочисто пристроїли і мамин образ (В. Собко); Стою я у мріях непевних, Дивлюсь на поличчя твоє, І любе обличчя неначе Живе на малюнку стає (переклад Лесі Українки); У роті з Олексієм був якийсь недопечений маляр. Виманив він у Олексія багацько материних грошей і почав мальовати його парсуну (П. Куліш).