СВЯЩЕ́НИК (служитель культу православної та греко-католицької церкви). ПІПрозм.,ПАНОТЕ́ЦЬрозм., БА́ТЮШКАрозм., ІЄРЕ́Йцерк.,ПРОТОІЄРЕ́Йцерк.,ПРОТОЄРЕ́Йрозм.,ПРОТОПІПцерк.,ПРЕСВІ́ТЕРцерк.,ПА́СТИРзаст. книжн.; ДУХІВНИ́К (священик, у якого хто-небудь постійно сповідається), СПОВІДА́ЛЬНИК, СПОВІ́ДНИК, СПОВІДА́Чрідше; ПРО́БОЩ церк.,ПА́РОХ діал. (парафіяльний священик); КСЬО́НДЗ, КАНО́НІК (католицький); ПА́СТОР (протестантський); МУЛЛА́ (ісламський). Священик одчинив царські врата, почав кадити по церкві (І. Нечуй-Левицький); Вже кілька днів попи у великодніх золотистих ризах правлять молебні над криничкою (М. Стельмах); Князь і княгиня, верховні духовні ієреї церкви, мужі київські старші й молодші стали на заборолі (П. Загребельний); Панотець уважно вислухав його (М. Коцюбинський); Сказала [Маруся] о. Василеві; гадала, що він, як пастир духовний, прийме цю вість близько до серця (Г. Хоткевич); Тринадцять років [П. Тичини] пройшли за похмурими монастирськими стінами під суворим наглядом духівників (з журналу); Коли парафіяни довідались, якого дістали пароха, то зачали відказувати (Лесь Мартович).