ЗГА́РИЩЕ (місце, де була пожежа; те, що лишилося після пожежі), ПОЖАРИ́ЩЕ, ПОПЕЛИ́ЩЕ, ПОЖАРИ́НА, ПО́ГАР, ЗГАР, СПАЛЕНИ́ЩЕдіал.,СПАЛЬдіал.,ПОЖЕ́ЖИЩЕзаст.; ПАЛЕНИ́ЩЕдіал.,ПАЛЕНИ́НАдіал. (перев. у степу, в лісі). Тривожна пам’ять викресала перед очима далекі і страшні видіння незабутніх згарищ та руїн (Н. Рибак); Нема села, лиш пожарище Скрипить зубами чорними в полях (М. Стельмах); Руїни самі... Та шпаківні усюди - сліди наших мирних колишніх осель... Та на попелищах вітрів карусель... (І. Нехода); Деякі будови.. розруйновані до підмурівку і лежать звалищем, де-не-де чорніють пожарини (Леся Українка); Із погару звела [Україна] будови в тучі І підняла міста свої могучі (Л. Забашта); Кіз і ялових овець пасли у вигорілих лісах ("згарах") (збірник "Гуцульщина"); Пасіка під зиму згорить, ..а з весною бойко вже безпечно корчує пеньки і сіє на спаленищу своє збіжжя (І. Франко); Їду я через те пожежище, а в мене й у душі похололо. Мабуть, погоріли й мої хати (І. Нечуй-Левицький).