БЛИЩА́ТИчим і без додатка (про очі, погляд - світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИрідко,ГОРІ́ТИпідсил.,ПАЛА́ТИпідсил.,ПАЛАХКОТІ́ТИ[ПАЛАХКОТА́ТИ]підсил.; СВІТИ́ТИСЯпідсил., СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил., СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ІСКРИ́ТИСЯпідсил.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил., ЗОРІ́ТИпідсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИбез додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).

ГОРІ́ТИ (піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем; також про вогонь); ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИпоет., ЖАХТІ́ТИ, ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПОЛИХА́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИСЯ[ПЛОМЕНИ́ТИСЯ]поет. рідше,ФАХКОТІ́ТИдіал. (з яскравим полум’ям);ТЛІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, Я́ТРИ́ТИСЯ (повільно, без полум’я); ДИМИ́ТИ, ДИМІ́ТИ (виділяючи дим); ЗГОРЯ́ТИ[ЗГОРА́ТИ], ВИГОРЯ́ТИ[ВИГОРА́ТИ], ЗОТЛІВА́ТИ[ЗІТЛІВА́ТИ] (до кінця); ПАЛИ́ТИСЯ (також із метою опалення, освітлення). Горів хутір. В пусте небо звивався дим і прах пожежі (О. Довженко); Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (І. Котляревський); Хата палахкотіла, мов купа сухого хмизу (В. Петльований); Вже горять листи брехливі, Клятви розсипаються в золі, Поцілунки палахтять жагливі... Що було дорожче на землі? (переклад М. Лукаша); Гаряче море хліба навкруги наче паленіє (Грицько Григоренко); Вогонь полум’яніє зеленими язиками листків, пишними султанами суцвіть, дорідними янтарево-золотими качанами (І. Волошин); Поля пломеніли в диму (С. Голованівський); Курява й вогонь жахтить (В. Кучер); Поломеніють сосни (М. Рильський); У боїв буруні полихає край... (В. Сосюра); На комині маленьким жовтим язичком кліпає і фахкотить каганчик (М. Стельмах); Червоними загравали запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (С. Чорнобривець); Вона кинулась до хати, але там жаріли лише головешки та стрибало де-не-де полум’я (М. Коцюбинський); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (А. Хорунжий); Ворожі літаки Димлять-горять в смертельному вогні (М. Гірник); Як та купина, що горить - не згора, Живе [Україна] у стежках, у дібровах (В. Сосюра); Ні лезо, ні куля не брали його, і навіть мотузки на ньому згоряли (Ю. Смолич); Дивись-но: вигоряє світ шарами. Ця чорнота попереду - в зірках. О скільки їх, забутих сонць, довкола старого сяйва, стільки надовкруг, що треба мати хист, щоб не згоріти (В. Стус); Добро палиться, та нічого не вариться (М. Номис); Палилося декілька ламп і свічок (І. Франко). - Пор. 1. згорі́ти.

ГОРІ́ТИ (бути в жару - перев. від хвороби), ПАЛА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПАШІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИрозм. (про тіло, обличчя й т. ін.). У неї не тільки лице, шия, руки горіли, - вся вона пашіла, очі так і світили, так і сипали жаром (Панас Мирний); В гарячці я палав, і рани Були гарячі, як вогонь (Л. Дмитерко); Спала Марія неспокійно. Паленіла крізь сон, поверталася (З. Тудор); Кров дужче пульсувала в жилах,.. вступала в руки, і вони жахтіли, наче після купання в холодній воді (В. Кучер).

ГОРІ́ТИ (виділятися яскравим, перев. червоним, кольором), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИпоет.,ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ЯРІ́ТИ, ЯРІ́ТИСЯ, ЖАРІ́ТИ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ, ВОГНІ́ТИпоет.,ВИГРАВА́ТИ, БРИНІ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИСЯ[ПЛОМЕНИ́ТИСЯ]поет. рідше.На білих рукавах горіли повишивані червоні та сині квіти (І. Нечуй-Левицький); Якраз тоді маки цвіли, розквітали - На схилах жаріли, у долах палали (М. Нагнибіда); Квітник палахкотів червоними, рожевими, синіми, жовтогарячими пелюстками (І. Цюпа); Під дубом паленіють кольорові килими (М. Терещенко); В кожної в руках пломенів букетик осінніх квітів (В. Козаченко); У зеленім, ярім листі Золоті плоди жахтять (перекл. М. Лукаша); Василь Йосипович їхав полем, що все ярилося зеленню (П. Оровецький); Не стели мені доріг шовками - Рясно квітом Постели.. Щоб яріла полуниця красно На зелено висланій Землі (М. Стельмах); Між стеблами жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Скляренко); На плечах у неї, мов шматок полум’я, червона косинка жевріється на сонці (О. Гончар); Прапори вогніють над перонами, День шляхи промінням устеля (І. Муратов); Рум’янець від зимового вітру вигравав на його щоках (А. Турчинська); Аби почала перша маківочка бриніти, вже й угледить [Горпина] (Марко Вовчок); Корогви як мак леліють (І. Франко); На простій солдатській гімнастерці.. далеко пломеніється яскрава червона цятка (О. Гончар); Обоє тихо розходяться понад озерами, що, наче соняшники в цвіту, пломеняться вечірніми барвами (М. Стельмах).

ГОРІ́ТИчим, від чого і без додатка (пройматися сильним почуттям), ПАЛА́ТИ, ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИ, ПАЛАХТІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПЛОМЕНІ́ТИпоет.,ЖАХТІ́ТИ, ЯРИ́ТИСЯ, ПОЛОМЕНІ́ТИрідше. Його мозок горів прагненням величного, світлого далекого (О. Досвітній); Шевченко.. накидав на папері тендітну постать Кульжан,.. насолоджуючись шаленим темпом роботи й весь палаючи творчою радістю (З. Тулуб); Люба просто палахкотіла від радості і захвату (М. Чабанівський); Палахкотало гнівом сите заросле щетиною лице (К. Гордієнко); Петро.. шепнув, паленіючи від гніву: - Ти чуєш, Іване? (Д. Бедзик); Нива шепче думу колискову, Як ти жив, страждав, полум’янів (А. Малишко); Любові й світла не сховаєш, і парубок палав, жахтів огнем, ярився, пломенів (О. Ільченко); Доперва вирвавшись на волю з кайданів, Жагою до життя горівполоменівв [пан Тадеуш] (переклад М. Рильського).

ЗБУ́ДЖУВАТИСЯ (приходити в стан нервового піднесення, напруження), ХВИЛЮВА́ТИСЯ, РОЗПА́ЛЮВАТИСЯпідсил.,РОЗПАЛЯ́ТИСЯпідсил.,ЗАПА́ЛЮВАТИСЯпідсил.,РОЗГАРЯЧА́ТИСЯпідсил.,РОЗГАРЯ́ЧУВАТИСЯпідсил.,РОЗІГРІВА́ТИСЯпідсил.рідше,НАЕЛЕКТРИЗО́ВУВАТИСЯпідсил.,П’ЯНІ́ТИпідсил.,ХМЕЛІ́ТИпідсил.; ГАРЯЧИ́ТИСЯ, ГАРЯЧКУВА́ТИ, КИП’ЯТИ́ТИСЯ, КИПІ́ТИ, ПАЛА́ТИпідсил.,ПАЛЕНІ́ТИпідсил.,ПАЛИ́ТИСЯпідсил. рідше (перебувати в стані збудження). - Док.: збуди́тися, схвилюва́тися, розхвилюва́тися, розпали́тися, запали́тися, розгарячи́тися, розігрі́тися, наелектризува́тися, оп’яні́ти, сп’яні́ти, захмелі́ти, охмелі́ти, розпалені́ти. Вони стали радитися, збуджуючись і запалюючись одне від одного (О. Гончар); Очі, здавалося, проникали Прохорові в саму душу, примушуючи його теж хвилюватися від незвіданого, але привабливого почуття (А. Шиян); Пустили наголоси: вибрали Чіпку. Далі, розгарячившись, вибрали Саєнка в губернські гласні (Панас Мирний); П’яніли дівчата, на нього глянувши, хоч він і не дивився на них (О. Ільченко); Енергійна русява Ніна Іванова гарячкувала, промовляла з запалом, намагаючись переконати своїх співбесідників (В. Собко); - Ваш Вовченко вважає, що кожна заплавна річка - болото. Він убиває наші річки, - паленів Бачура (М. Чабанівський). - Пор. нервува́тися, 1. хвилюва́тися.

СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИ поет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів’я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

СВІТИ́ТИСЯ (про обличчя, зовнішній вигляд людини - виражати якесь сильне почуття, перев. радість, щастя, захоплення), СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПАЛА́ТИ, СЯ́ТИзаст.Його зустріла Люба. Вона вся світилася радістю (В. Собко); Смагляве личко сяяло від щастя (М. Рильський); Щастям і радістю сяло її лице, коли вона дивилася на нього, свого Дмитрика (Г. Хоткевич).

ЧЕРВОНІ́ТИ (виділятися, виднітися червоним кольором), ЧЕРВОНІ́ТИСЯ, КРОВ’ЯНІ́ТИрозм., КРИВА́ВИТИСЯрозм., МАКОВІ́ТИрозм.; ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИ, ЖАРІ́ТИ, ПАЛА́ТИрозм., ПЛОМЕНІ́ТИрозм.; РОЖЕВІ́ТИ, РУМ’ЯНІ́ТИ, РУМ’Я́НИТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ, ЖЕ́ВРІТИ, ЖЕ́ВРІТИСЯ (бути покритим легким рум’янцем). Червоніє по пустині Червона глина та печина (Т. Шевченко); Небавом у склянці червонівся чай (О. Маковей); Північне сяйво кров’яніє і висне, Немов ведмедя вбитого нутро (Л. Дмитерко); На високій білій шиї кривавилося намисто з великих рубінів (П. Загребельний); З-під квітчастих хусток маковіють обличчя на сонячному морозі (А. Головко); На сході полум’яніло небо (П. Кочура); Під вікнами чепурних будиночків паленіють жоржини (П. Інгульський); Якраз тоді маки цвіли, розквітали - На схилах жаріли, палали (М. Нагнибіда); На рову ясно пломенів кущ шипшини (М. Стельмах); Рожевіють віти в сонячнім промінні (В. Сосюра); Далеко на пляжах - тисячі людей, золотяться тіла червоно, з відстані наче суцільні пшениці рум’яніють (О. Гончар); Стіл накритий білим обрусом, на ньому рум’яниться пахуча бабка (П. Козланюк); Поміж ними, між темних лопухів, шаріли червоні маки (І. Микитенко); Кров на шатах препишно шаріється, Оксамит і парчу залива (Леся Українка); Між стеблами [трав] жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани (С. Воскрекасенко); Перед ним Кривавим блиском жеврілося небо (І. Франко). - Пор. багряні́ти, 1. виділя́тися, 1. черво́ний.