падати 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив па́дати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   па́даймо
2 особа па́дай па́дайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа па́датиму па́датимемо, па́датимем
2 особа па́датимеш па́датимете
3 особа па́датиме па́датимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа па́даю па́даємо, па́даєм
2 особа па́даєш па́даєте
3 особа па́дає па́дають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
па́даючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. па́дав па́дали
жін. р. па́дала
сер. р. па́дало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
па́давши

Словник синонімів

ВИПАДА́ТИ (про волосся, пір’я, шерсть, зуби - внаслідок ослаблення, захворювання й т. ін. не триматися), ПА́ДАТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ЛІ́ЗТИ (про волосся, шерсть); ОБЛА́ЗИТИ, ОБЛІЗА́ТИрідше (по всій поверхні - про волосся, шерсть, пір’я). - Док.: ви́пасти, ви́лізти, облі́зти. Один зуб навіть випав у мене (М. Коцюбинський); - Як будеш рвати [зілля падиволос], то буде тобі волосся випадати (Н. Кобринська); [Кіндрат:] Рудий, рудий, як був. Скільки років пройшло, у людей вилазить, а в мене тримається (О. Корнійчук); Василині чомусь здалося, що то стояла на задніх лапах миша, на котрій облізла шерсть (І. Нечуй-Левицький).
ЗАГИ́НУТИ (померти, звичайно передчасно - в бою, від нещасного випадку і т. ін.), ЗГИ́НУТИ[ІЗГИ́НУТИрідко], ПОГИ́НУТИ, ПОГИ́БНУТИ, ПРОПА́СТИ, ЗАНАПАСТИ́ТИСЯ, УГРО́БИТИСЯ[ВГРО́БИТИСЯ]розм., НАКРИ́ТИСЯфам., ЗГИ́БНУТИдіал., ЗАГИ́БНУТИрідко; ПОЛЯГТИ́, ЛЯГТИ́, УПА́СТИ[ВПА́СТИ], ПА́СТИ (у бою); ВИ́ГИНУТИ (про всіх або багатьох). - Недок.: ги́нути, загиба́ти, погиба́ти, пропада́ти, накрива́тися, згиба́ти, ги́бнути, ляга́ти, па́дати, вигиба́ти. Загинув у бою командир їхнього загону.., авони оце лише чудом врятувалися в морі (О. Гончар); Краще згинути на полі, Ніж конати у неволі (дума); Так загинь же, дух фашистської орди, Ізгинь і не плямуй людини совість (П. Тичина); Не знаю, як я опинивсь у холодній.. і там трохи не пропав, не ївши, не пивши (Г. Квітка-Основ’яненко); - Молю Бога, коли буде хлоп’ятко, то щоб на його [панича] було схоже. Не дасть же він занапаститись своїй дитині?.. (Панас Мирний); Ми як форсували Дунай взимку по тонкій кризі, то доводилось за руки братися.. А якби поодинці рушили, ..то багато хто з нас накрився б... (О. Гончар); Загиб [Михайло] через утрату крові (О. Кобилянська); Часто мені сняться бої, де полягли друзі мої (Д. Луценко); Людей немало в тій війні лягло (М. Рильський). - Пор. уме́рти.
ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила - спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИрозм. - Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).
ЗВИСА́ТИ (про предмети - висіти, тримаючись на чому-небудь одним чи кількома кінцями), ВИ́СНУТИ, ПОВИСА́ТИ, ЗВІ́ШУВАТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ПА́ДАТИ (про одяг, волосся, гілки і т. ін.); ВІДВИСА́ТИ (відхилившись від чогось). - Док.: зви́снути, пови́снути, зві́ситися, спусти́тися, опусти́тися, спа́сти, опа́сти, відви́снути. Юрко дуже зручно прилаштував собі електричну лампочку - вона звисала низько над столом (О. Донченко); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тонкі кінчики винограду були жовто-зелені й звішувались з сірих скель (І. Нечуй-Левицький); Посередині юрти спускалися зверху шнури й китиці, призначення яких важко було одразу відгадати (З. Тулуб); Лазар побачив низеньку людину, наче не злу, на якій все - вуси, волосся, старий мундир - звисало і опадало (М. Коцюбинський); Тонке полотно хвилями лежало на її колінах, спускалось долу, падало на поміст (І. Нечуй-Левицький); Його довгі незграбні руки як би відвисали від плечей (Н. Кобринська). - Пор. 1. ви́сі́ти.
ІТИ́[ЙТИ] (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИрозм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИрозм. (про дощ - безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм.,ДРОБИ́ТИрідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИрозм. (про великий, густий сніг). - Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); - Може б ми взагалі рушили звідси, - сказав Нестор, - дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)
ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
ЛЯГА́ТИ (про людей та деяких тварин - приймати горизонтальне положення), ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, ЗЛЯГА́ТИрозм.,КЛА́СТИСЯрозм.,ОБЛЯГА́ТИСЯрозм. рідше; РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗВА́ЛЮВАТИСЯрозм. (лягати вільно, невимушено, розкинувшись); ЗАЛЯГА́ТИ (лягати надовго); РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (лягати пластом); ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ, РОЗТЯГА́ТИСЯ, РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ (витягнувшись на весь зріст). - Док.: лягти́, припа́сти, опусти́тися, злягти́, покла́стися, положи́тися, облягти́ся, розлягти́ся, розвали́тися, залягти́, розпласта́тися, розплата́тися, простягти́ся, простягну́тися, протягти́ся, протягну́тися, розтягти́ся, розтягну́тися, улаштува́тися[влаштува́тися]. Яків лягає на ліжко (М. Стельмах); Довгим, вузьким коридором він іде під охороною до своєї камери і падає на полотняні нари (М. Стельмах); Раз у раз спиняючись, перечікуючи і припадаючи до землі, проповзла вона метрів із п’ятнадцять (Ю. Смолич); Але Василина вже безвільно, без жодного крику опускалася на сніг (М. Стельмах); Батько був сухий, худий, заморений; прийде було додому - та й зляже (Панас Мирний); Сьогодні вона наготовилася оце кластися вдруге, щоб поспати перед вечірнім чаєм (А. Кримський); Лазар замовк, поклався на ліжко, заплющив очі і став чекати (М. Коцюбинський); Хочуть [діти] його відпровадити додому, а він не хоче: положився на лавці, просить, що вже не буде ні стогнати, ні йойкати (С. Ковалів); Колгосп не хотів спати увечері, долаючи стару сільську традицію облягатися із заходом сонця (Б. Харчук); Кіно.. літом крутили прямо надворі, в садку. Глядачі розлягалися прямісінько на траві (Григорій Тютюнник); Досить-таки атлетичного складу хлопчина не тільки не злякався суворого голосу, а більше того - демонстративно розвалився на ліжку (Ю. Збанацький); Батько, пообідавши, заліг спати (Ю. Смолич); Він безсило, як підстрелений птах,розпластується на килимі (Д. Ткач); Прискочив [Василь] до Йвася, що розплатавшись на траві проти сонця, спав, як убитий (Панас Мирний); Потомлені бійці з насолодою простяглися на теплій землі (П. Панч); Хлопчик розтягся на сухому торішньому листі, стомлений (О. Іваненко); По обіді обсядуться всі гуртом під хатою, як кому вигідніш - хто в холодку на призьбі, хто на сонці, спину гріючи, на спориші розтягнеться (А. Головко).
ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. - розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ[ВСТЕЛЯ́ТИСЯ], УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ[ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯрозм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. - охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯрідше (про дим і т. ін. - стелитися низько над землею). - Док.: лягти́, устели́тися[встели́тися], простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він [сніг] лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає [художник] по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); - Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м’яко розплатувався над землею (М. Стельмах). - Пор. 1. стели́тися.
ЛЯГА́ТИ (поширюватися на кого-небудь; стосуватися когось), ПА́ДАТИ. - Док.: лягти́, упа́сти. - Хай всі почесті і всі відповідальності лягають на одного чоловіка (М. Стельмах); [Старшина:] У мене коні на тій неділі покрадені, скажи, що на його пада підозреніє [підозра] (І. Карпенко-Карий).
I. ОПАДА́ТИ[ОБПАДА́ТИ] (про листя, пелюстки, плоди тощо - відриваючись, летіти вниз), ПА́ДАТИ, ОБЛІТА́ТИ, СПАДА́ТИ, ОБСИПА́ТИСЯ[ОСИПА́ТИСЯ], СИ́ПАТИСЯ, ОББИВА́ТИСЯ (під дією ударів); ОБВІВА́ТИСЯрідше (про листя, пелюстки). - Док.: опа́сти, обпа́сти, облеті́ти, спа́сти, обси́патися[оси́патися], обби́тися, обві́ятися. Літечко минає, листя опадає (П. Куліш); Дерева посхилялись під вагою плодів, і плоди падали на землю (О. Довженко); Облітає пух з тополі І лягає тихо долі (М. Рильський); Наступили ті осінні тихі та смутні дні,.. коли спадає з дерева останнє пожовкле листя (С. Васильченко); Білі пелюстки [квіток черешні] обсипались на землю, як сніг (О. Донченко); Осипалось листя, пішли дощі, холоди (А. Головко); Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину (І. Нечуй-Левицький).
ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИрозм.,ХЛЯ́ТИрозм., рідко;ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається - переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів - переміщатися вниз повільно, плавно). - Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти[впа́сти], припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем’ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм - і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав [баркас].., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений [чирок] спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).
ОПУСТИ́ТИСЯ (втратити колишню працездатність, енергію, охайність, моральні якості тощо), УПА́СТИ[ВПА́СТИ], СКОТИ́ТИСЯ, ПРОПА́СТИ, ПОХНЮПИТИСЯрозм. - Недок.: опуска́тися, па́дати, ско́чуватися, пропада́ти, хля́нути, хля́ти. Філька опускався і все частіш випивав у товаристві вигнанців з комуни (О. Кундзич); Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту? О, краще б ти навіки занімів,.. ніж так упасти!.. (Леся Українка); - Пропав чоловік!.. Ніколи ж такого не було, а це на тобі. - Де він так набрався? (Григорій Тютюнник); Хлопи дуже похнюпились, а шляхтичі немов на дріжджах росли (І. Франко); Свідомість меркла, хляла воля, мозок терп (Ю. Смолич).
СИ́ПАТИСЯ (про щось сипке, дрібне - переміщатися вниз), ТРУСИ́ТИСЯ, ПА́ДАТИ, ВИСИПА́ТИСЯ, ВИПАДА́ТИ (сипатися звідкись); СІ́ЯТИСЯ (падати дрібними часточками згори; про борошно, насіння, зерно тощо - падати крізь отвори); ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ (крізь отвори); РОЗСІВА́ТИСЯ, РОЗСІ́ЮВАТИСЯ (на якомусь просторі); ТЕКТИ́, СТІКА́ТИ (безперервним потоком); ЦІДИ́ТИСЯ (тонким струменем). Велетень у шинелі рушив ходом сполучення.. і пісок сипався за чоботи і шинелю (Григорій Тютюнник); Сніг трусився з стріхи, наче сухий пісок (І. Нечуй-Левицький); Жито достигло враз, воно аж дзвеніло і вже почало висипатись (О. Донченко); Щось у мене дома діється: На решето мука сіється, А на сито підсівається, Сама діжа учиняється (пісня); В млині поскрипує немудра снасть й мука тече (М. Стельмах); З коша блідим струмком стікає борошно (І. Кириленко); Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою (Я. Качура).
СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯрозм., УСІДА́ТИ[ВСІДА́ТИ]діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯрідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ[ВСА́ДЖУВАТИСЯ], УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯрозм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). - Док.: сі́сти, усі́сти[всі́сти], опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися[всадови́тися], усі́стися[всі́стися], присі́сти, осі́сти, упа́сти[впа́сти], плю́хнутися, підсі́сти. - Сідайте ж! - показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); [Прохор:] Милості просимо садовитися. [Сільський староста:] Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); - Доня не зрозуміла батька.. - сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).
СМІЯ́ТИСЯбез додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯрозм., ЗУБОСКА́ЛИТИрозм. рідше, КИ́ХКАТИрозм. рідше; ГИГИ́КАТИрозм.,ХИХИ́КАТИрозм.,ХІХІ́КАТИрозм.,ХЕХЕ́КАТИрозм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИрозм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯрозм.,ВИРЕГО́ЧУВАТИпідсил. розм.,ГИГОТА́ТИрозм.,ГИГОТІ́ТИрозм.,ГОГОТА́ТИрозм., ГОГОТІ́ТИрозм.,ХИХОТА́ТИрозм., ХИХОТІ́ТИрозм.,ІРЖА́ТИ[РЖА́ТИрідше]зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯбез додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯрозм.,ЛЯГА́ТИрозм.,ПА́ДАТИрозм.,УМИРА́ТИ[ВМИРА́ТИ]розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу - сміятися до нестями). - Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти[заржа́ти], зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів’я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); - Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! - обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона [Катруся] якраз відхилялась, а він [Федько] потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). - Пор. пи́рскати.
СПАДА́ТИ (про воду - знижувати свій рівень, зменшуватися за обсягом), ОПАДА́ТИ, УБУВА́ТИ, ПА́ДАТИ, ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ПОНИ́ЖУВАТИСЯ (про рівень води). - Док.: спа́сти, опа́сти, убу́ти, упа́сти[впа́сти], зни́зитися, пони́зитися. За Таманню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води (Григорій Тютюнник); Вода буде - та й убуде: аби мерщій сніг з землі (Панас Мирний).
I. УПА́СТИ[ВПА́СТИ] (втративши рівновагу, опору), ПА́СТИ, ПОВАЛИ́ТИСЯ, ЗВАЛИ́ТИСЯ, ПЕРЕКИ́НУТИСЯ, ПОКОТИ́ТИСЯ, БЕРКИ́ЦНУТИ[БЕРКИ́ЦЬНУТИ]розм., БЕРКИ́ЦНУТИСЯ[БЕРКИ́ЦЬНУТИСЯ]розм.,ПОЛЕТІ́ТИрозм.,ПОСУ́НУТИСЯрозм.,ЗАГУДІ́ТИ[ЗАГУСТИ́]розм.,ЛЯ́ПНУТИСЯрозм.,ХРЬО́ПНУТИрозм., ХРЬО́ПНУТИСЯрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИСЯрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИСЯрозм.,ГУ́ЦНУТИрозм.,ГУ́ЦНУТИСЯрозм.,БРИ́КНУТИдіал., РУ́НУТИ діал.; ПРОСТЯГТИ́СЯ, ПРОСТЯГНУ́ТИСЯ, РОЗТЯГТИ́СЯ, РОЗТЯГНУ́ТИСЯ (на весь зріст); ШУБО́ВСНУТИ, ШУБО́ВСНУТИСЯ (перев. у воду). - Недок.: па́дати, вали́тися, перекида́тися, коти́тися, леті́ти, су́нутися, хрьопати, хряпати, хряскати, розтяга́тися, шубо́встати, шубо́встатися. Тимко упав у сніг (Григорій Тютюнник); - Витягли мене, і я відразу повалився на землю, мов неживий (І. Франко); Добалакались до того, що Карпо під стіл звалився (М. Коцюбинський); Галатин зупинився на кручі, ще крок ступити - й беркицьнешся вниз (Є. Гуцало); Вони.. ляпнулись у зелене баговиння рову (Ю. Смолич); Хлопці одразу замовкли, і хто де стояв - весело гуцнули на коліна (С. Васильченко); Утерся після оселедця Петро, гуцнувся на піл (А. Тесленко); Коні й корови ще здужають іти, а вівцям усе гірше. Іде, іде вівця і раптом захиталася, брикнула і край (В. Кучер); На сходах так простягся [Миша], що не одразу встав (Леся Українка); Розтягтися на льоду; З розбігу Сахно шубовснула у самісіньку гущу колючого чагаря (Ю. Смолич); Ненадійний пристрій не витримав ваги тілистого запорожця, і він каменем шубовснувся в воду (С. Добровольський). - Пор. I. бу́хнутися.
УМЕ́РТИ[ВМЕ́РТИ] (про людину - перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́заст.,ПЕРЕСТА́ВИТИСЯзаст.,ВИ́ТЯГТИСЯрозм.,КІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКАПУ́СТИТИСЯрозм.,СКАПУ́ТИТИСЯрозм.,ДІЙТИ́розм.,ОДУБІ́ТИзневажл.,ОДУБИ́ТИСЯзневажл.,ОДУ́БНУТИзневажл.,ОДУ́БТИзневажл. рідко,ҐИ́ҐНУТИвульг.,ВІДУМЕ́РТИдіал.,ЛУ́НУТИдіал.,СКАПА́РИТИСЯдіал.;ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИрозм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). - Недок.: умира́ти[вмира́ти], помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти[догора́ти], згоряти[згорати], до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла [мати] неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); - Ти ще скапустишся у мене! - Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п’яний і одубів (Г. Квітка-Основ’яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); - Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); - Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів’яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); [Семен:] Я думав, що тебе... [Микита:] Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); - Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).

Словник фразеологізмів

[аж] ми́ло па́дає ([клубка́ми] ко́титься, лети́ть і т. ін.) з кого. Хтось дуже стомився, заморився від важкої роботи, великого напруження і т. ін. — Куди така робота годиться? Поглянь: з тебе он уже мило падає. Ні, хлопці, так далі не піде (Д. Ткач); [Кирило:] Як почну хвайдою маніжити [відьму], аж мило з неї клубками котиться!.. (М. Кропивницький). аж ми́ло вста́ло на кому. Він одно поганяв свого Гнідка, на котрому аж мило устало (Панас Мирний).

дух па́дає (занепада́є) / упа́в (занепа́в) чий, у кого і без додатка. Хто-небудь втрачає бадьорість, віру в себе, в свої сили. Бив грім, натискала буря, валилося десь поблизу двадцять п’ять смерек відразу — і падав дух чоловіка в навалі вічностей .. і всесильностей сил (Г. Хоткевич); Його [Наполеона] дуже хвилювало останній час, що армія поволі танула, що великі втрати живою силою, занепадав дух (П. Кочура).

ма́нна з не́ба (з небе́с) па́дає, перев. з запереч., жарт. Що-небудь дістається дуже легко, без особливих зусиль. — Ви повинні нам допомагати: тепер манна з неба не падає (Є. Куртяк). не па́дає з небе́с соло́дка ма́нна. Не падала з небес солодка манна.— Я подолав десятки тисяч миль в розбурханих морях і океанах (Д. Луценко).

ма́нна з не́ба (з небе́с) па́дає, перев. з запереч., жарт. Що-небудь дістається дуже легко, без особливих зусиль. — Ви повинні нам допомагати: тепер манна з неба не падає (Є. Куртяк). не па́дає з небе́с соло́дка ма́нна. Не падала з небес солодка манна.— Я подолав десятки тисяч миль в розбурханих морях і океанах (Д. Луценко).

[аж] ми́ло па́дає ([клубка́ми] ко́титься, лети́ть і т. ін.) з кого. Хтось дуже стомився, заморився від важкої роботи, великого напруження і т. ін. — Куди така робота годиться? Поглянь: з тебе он уже мило падає. Ні, хлопці, так далі не піде (Д. Ткач); [Кирило:] Як почну хвайдою маніжити [відьму], аж мило з неї клубками котиться!.. (М. Кропивницький). аж ми́ло вста́ло на кому. Він одно поганяв свого Гнідка, на котрому аж мило устало (Панас Мирний).

ма́нна з не́ба (з небе́с) па́дає, перев. з запереч., жарт. Що-небудь дістається дуже легко, без особливих зусиль. — Ви повинні нам допомагати: тепер манна з неба не падає (Є. Куртяк). не па́дає з небе́с соло́дка ма́нна. Не падала з небес солодка манна.— Я подолав десятки тисяч миль в розбурханих морях і океанах (Д. Луценко).

се́рце па́дає (обрива́ється) / впа́ло (обірва́лося) у кого, чиє і без додатка. Хто-небудь завмирає від раптового переляку, тривоги і т. ін. Я прислухавсь. Найменший шелест або стук — і моє серце падає (М. Коцюбинський); Павло побачив .. пробоїну і серце його впало (І. Багмут); Він не пам’ятає, як відчинив двері .. Назустріч холодне, незнайоме обличчя чужої жінки. .. Серце обірвалося (О. Донченко); Тимкові почулося, ніби його хтось покликав. Оглянувся і побачив Солов’я. Серце обірвалося: “Ну, так і є — до командира!” (Ю. Збанацький).

тінь па́дає (ляга́є) / упа́ла (лягла́). 1. на кого. Кого-небудь підозрюють у чомусь. — Зараз ніяк не можу .. Тільки завтра .. Ніяка тінь не впаде на мене (М. Стельмах).

2. тільки док. між ким. З’явилося непорозуміння. Так уперше в житті між сином і матір’ю впала тінь (Є. Кравченко).

[як (мов, на́че і т. ін.)] тяга́р упа́в (звали́вся) / па́дає (зва́люється) з плече́й кого, чиїх, рідше кому. Хто-небудь відчув полегкість, бо позбувся чогось обтяжливого. Навік минуло врем’я люте, З плечей упав тягар століть (М. Рильський); Свирид Яковлевич полегшено зітхнув і мало не посміхнувся: з його плечей звалився великий тягар (М. Стельмах); Йшла — й наче якийсь тягар звалювався їй із плечей, наче вона в цій дражливо білій та чистій кімнаті залишила якусь свою біду, принизливу й жалюгідну (Є. Гуцало).

хай (хоч) камі́ння з не́ба [па́дає]. За будь-яких умов, обставин, незважаючи ні на що. Макар Онисимович [Посмітний] спокійно сказав: — Хай каміння з неба падає, а в колгоспі врожай буде! (Остап Вишня); На неділю, хоч каміння з неба, а хлопці його мусять бути в Гуляйполі (О. Гончар).

хай (хоч) камі́ння з не́ба [па́дає]. За будь-яких умов, обставин, незважаючи ні на що. Макар Онисимович [Посмітний] спокійно сказав: — Хай каміння з неба падає, а в колгоспі врожай буде! (Остап Вишня); На неділю, хоч каміння з неба, а хлопці його мусять бути в Гуляйполі (О. Гончар).

[як (мов, на́че і т. ін.)] тяга́р упа́в (звали́вся) / па́дає (зва́люється) з плече́й кого, чиїх, рідше кому. Хто-небудь відчув полегкість, бо позбувся чогось обтяжливого. Навік минуло врем’я люте, З плечей упав тягар століть (М. Рильський); Свирид Яковлевич полегшено зітхнув і мало не посміхнувся: з його плечей звалився великий тягар (М. Стельмах); Йшла — й наче якийсь тягар звалювався їй із плечей, наче вона в цій дражливо білій та чистій кімнаті залишила якусь свою біду, принизливу й жалюгідну (Є. Гуцало).