ГОРБ (невелике округле підвищення земної поверхні), ПА́ГОРОК, ПА́ГОРБ, ПРИ́ГІР, ПРИ́ГІРОК[ПРИ́ГО́РОК], ЗГІ́РОК, ПРИ́ГОРА, СУ́ГОРБ, КУЧУГУ́РА, ШПИЛЬ, ГОРБО́ВИНА, ГОРБИ́НАрідше,ПЕРЕ́ГІРОКрідше,БУГО́Ррозм. рідше;КУРГА́Н (високий земляний насип); МОГИ́ЛА (перев. зі стародавнім похованням). Чорні жупани та свити, чорні шапки, кінські голови наче вкрили горби, сугорби й долини й переярки. Пригорки й долини ворушились, неначе живі (І. Нечуй-Левицький); Вівса і ячмені вкрили пологі пагорби (В. Кучер); На пригорі стоїть собі, Неначе дівчина, Хатина (Т. Шевченко); З пригірка від Пилип’юкової хати ще раз застогнала трембіта і затихла (І. Франко); Як білочка на деревину в лісі, так вона збігла прудко на згірок (Панас Мирний); Чомусь я тепер не можу злізти навіть на невелику пригору без задишки (Леся Українка); Правий [берег] - гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий - мілини, пісок, верболози (Ю. Смолич); Одразу ж за шпилем, де Дніпро, прийнявши деснянські води, повертав праворуч, вітер затих (С. Скляренко); На Заваллю, де горби чергувалися з видолинками, трудно перезимувала озимина: від лугу вимокла, на горбовині, ошмалена вітром, вимерзла (В. Бабляк); Синів ліс по горах та перегірках (А. Свидницький); Всі степи, бугри з гаями Снігом замело (П. Грабовський); Ми на кургані Високого Замку. Велична панорама розкривається перед очима (Л. Дмитерко); Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах (Т. Шевченко).