КОРІННИ́Й (про населення певної місцевості, представників якогось середовища тощо), КРО́ВНИЙрозм., СПОКОНВІ́ЧНИЙ, ОДВІ́ЧНИЙ, СПАДКО́ВИЙрідше.Які б тут не були стовпотворіння, хто б звідки не накочував сюди, а люд був корінний тут, бо коріння в такому ґрунті глибоко сидить (Л. Костенко); Максим Бортняк, кровний хлібороб.., встає до роботи вдосвіта (В. Бабляк); Бойко - споконвічний мешканець Карпат (Мирослав Ірчан); Я бачу, горді велетні, твої синове, - Одвічне плем’я - повстають з безодні (Леся Українка); - І ви киянка? - З діда-прадіда, спадкова.. (Н. Рибак).

СПОКОНВІ́ЧНИЙ (який існує з найдавніших часів), ОДВІ́ЧНИЙ[ВІДВІ́ЧНИЙ], ПРАДА́ВНІЙ, ПРАВІ́ЧНИЙ, ВІКОВІ́ЧНИЙ, ВІКОВИ́Й, БАГАТОВІКОВИ́Й, ВІКОДА́ВНІЙ, ПРАСТАРИ́Й, ПРЕДВІ́ЧНИЙ, ДОВІ́ЧНИЙ, ПРЕДКОВІ́ЧНИЙуроч., ПЕРЕДВІ́ЧНИЙзаст.; ПЕРВІ́СНИЙ, ПЕРВОЗДА́ННИЙкнижн. (який існує з самого початку). В присмерковій пісні колисковій, В оповіді сивій про походи.. Він дзвенів не раз, переливався Споконвічний голубий Дунай (М. Рильський); Щось епічне й святкове почувалось у полі, одвічний перебіг часу й величний спокій (О. Довженко); Відвічний ліс шумів над ним тужливо (І. Франко); Суха, тогорічна ковила, трава прадавніх степів, тріпотіла на вітрі (А. Хорунжий); О село Ясиня, верховинське село, .. Ти на горах-горбах, на крутинах лягло, Мов дитя віковічних Карпат (Л. Забашта); Поцокували солдатські підкови по віковім камінню, на яке ще досі ніхто не ступав (О. Гончар); На Запоріжжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні.. не замовкали (П. Куліш); Потім ліс... Передвічний, непроходимий (Г. Хоткевич). - Пор. 1. да́вній.