-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив оголя́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   оголя́ймо
2 особа оголя́й оголя́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа оголя́тиму оголя́тимемо, оголя́тимем
2 особа оголя́тимеш оголя́тимете
3 особа оголя́тиме оголя́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа оголя́ю оголя́ємо, оголя́єм
2 особа оголя́єш оголя́єте
3 особа оголя́є оголя́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
оголя́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. оголя́в оголя́ли
жін. р. оголя́ла
сер. р. оголя́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
оголя́вши

Словник синонімів

ВІДКРИВА́ТИ (знімаючи, відгортаючи якесь накриття, заслону з кого-, чого-небудь, робити його видним, доступним зорові), РОЗКРИВА́ТИ, ВІДСЛОНЯ́ТИ, ВІДСЛО́НЮВАТИ, ВІДТУЛЯ́ТИ, РОЗТУ́ЛЮВАТИ, РОЗТУЛЯ́ТИ, РОЗХИЛЯ́ТИ, ОГО́ЛЮВАТИ, ОГОЛЯ́ТИ. - Док.: відкри́ти, розкри́ти, відслони́ти, відтули́ти, розтули́ти, розхили́ти, оголи́ти. Вітаючись, він ґречно.. підняв фетровий капелюх, відкриваючи сиву лев’ячу шевелюру (О. Гончар); Накриває [Гонта] Червоною китайкою Голови козачі. Розкрив, ще раз подивився... (Т. Шевченко); Його довгим волоссям бавився вітер, відслонюючи високе чоло (В. Гжицький); Орися несміливо відтулила обличчя (Б. Грінченко); Доротті.. підійшла до вікна й розтулила важку гардину (І. Ле); Розхиляє у нього на грудях халата, а там чотири медалі й орден (І. Муратов); Конвоїри стягли з полоненого червоноармійця одяг, оголивши спину (П. Автомонов).
ОБІБРА́ТИ (хитрощами, обманом або силою привласнити чужі речі, гроші і т. ін.), ОБІКРА́СТИ, ПОГРАБУВА́ТИпідсил.розм., ОГРАБУВА́ТИпідсил. розм., ОБЧИ́СТИТИпідсил. розм., ОБДЕ́РТИпідсил. розм., ОБІДРА́ТИпідсил. розм., ОБЛУПИ́ТИпідсил. розм., ОБЛУ́ЩИТИпідсил. розм., ОБСКУБТИ́ розм., ОБСМОКТА́ТИрозм., ОКРА́СТИпоет. рідше, ОБГОЛИ́ТИ[ОГОЛИ́ТИ]розм., рідко, ОБЧУХРА́ТИ[ОЧУХРА́ТИ]розм., рідко. - Недок.: оббира́ти, обкрада́ти[обікрада́ти], грабува́ти, обчища́ти, обдира́ти, облу́плювати, облу́щувати, обску́бувати, обсмо́ктувати, окрада́ти, обго́лювати, обголя́ти[ого́лювати][оголя́ти], обчу́хрувати[очу́хрувати]. Стануть люди обживатися, то Тихон дума усіх обібрати, щоб тільки самому розбагатіти (Г. Квітка-Основ’яненко); - Збіднів би ти, пане, аби лісовики залишились на місці?Оббираєш людей, як татари оббирали (М. Стельмах); - Хто ж вони, вуйку, скажи? - Ці вороги між нами, княжичу, вони обікрали землю нашу, взяли поля й ліси, ріки й озера і це вони миряться з хозарами й греками (С. Скляренко); Ростуть квіти, радіють люди, молодь весілля справляє, а тут раптом налетять безвірні [татари] та й усе надбане людом пограбують і спустошать (збірник "Легенди та перекази"); Як я їх [панотчиків] обчистив [граючи в карти], то вдав, буцім виходжу на двір на малу хвильку, але вже.. не вернув (Лесь Мартович); Асесори, ісправники Самі себе учать, - Багатого обдирають, А бідного мучать (пісня); Еге, Охріменко дурний: Пішов прохать у повітовий, Що обідрав його наш писар волосний (Є. Гребінка); Добре знав [Гвільєльміно], чий дім тоді облущив Гвідотто (переклад М. Лукаша); За панів, за капіталістів було так, що там, де заводили машини, то справді обскубували робочого (Г. Коцюба); Нехай не гуляє [ченець].., Людей поучає, Щоб брат брата не різали, Та не окрадали (Т. Шевченко); [Петро:] Радий, що обчухрав людей!Ах ти, пройдисвіт! (І. Карпенко-Карий). - Пор. 1. обікра́сти.