ЗВИ́КНУТИдо кого-чого і з інфін. (повністю пристосуватися до кого-, чого-небудь, вважати щось звичайним, звичним), ЗВИ́КТИ, ЗВИ́КНУТИСЯз ким, рідше до кого-чого,ЗВИ́КТИСЯ з ким-чим, рідше до кого-чого,ПРИЗВИЧА́ЇТИСЯдо кого-чого і без додатка,АКЛІМАТИЗУВА́ТИСЯдо чого і без додатка,ОСВО́ЇТИСЯ з ким-чим і без додатка,ОБВИ́КНУТИдо кого-чого і без додатка,ОБВИ́КТИдо кого-чого і без додатка,ОБВИ́КНУТИСЯз ким-чим і без додатка,ОБВИ́КТИСЯз ким-чим і без додатка,ВТЯГНУ́ТИСЯ[УТЯГНУ́ТИСЯ]у що і без додатка,ВТЯГТИ́СЯ[УТЯГТИ́СЯ]у що і без додатка,ОБІЗНА́ТИСЯз ким-чим і без додатка,ПРИВИ́КНУТИрозм.,ПРИВИ́КТИрозм.,ПРИСВО́ЇТИСЯрозм.,ОБЖИ́ТИСЯрозм.,ОББУ́ТИСЯз чим і без додатка,розм.,ОЗВИЧА́ЇТИСЯрозм.,ОГО́ВТАТИСЯ[ОБГО́ВТАТИСЯ]перев. без додатка,розм.,ОБІМ’Я́ТИСЯрозм.,ОБТЕ́РТИСЯрозм.,ОГЛЕ́ДІТИСЯ[ОГЛЯ́ДІТИСЯ]розм.,ПРИГЛЯ́ДІТИСЯ[ПРИГЛЕ́ДІТИСЯ]розм.,ОБХОДИ́ТИСЯрозм.,ОБСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ОЖИ́ТИСЯдіал.,ПРИНАТУ́РИТИСЯдіал.; ПРИСТОСУВА́ТИСЯ, ПРИТЕ́РТИСЯ, ПРИТЕРПІ́ТИСЯрозм. (перев. до неприємного). - Недок.: звика́ти, звика́тися, призвича́юватися, акліматизува́тися, осво́юватися, обвика́ти, обвика́тися, втя́гуватися[утя́гуватися], втяга́тися[утяга́тися], обізнава́тися, привика́ти, присво́юватися, обжива́тися, оббува́тися, озвича́юватися, ого́втуватися[обго́втуватися], обсві́дчуватися, ожива́тися, принату́рюватися, пристосо́вуватися, притира́тися, прите́рплюватися. Поступовоочі звикали до темряви (О. Гончар); Треба було.. звикатися з новою школою, з дітьми (С. Васильченко); Коли очі мої призвичаюються до темряви, я починаю примічати людей (П. Колесник); - Дмитре Івановичу!.. Ну як, голубе, обжився на новому місці? Додому не тягне? - Цілком акліматизувався (Ю. Збанацький); Тамара освоюється з поганим світлом і раптом бачить Женю і Галю (А. Хижняк); Піп обвикав до темнуватого приміщення, шукав очима, де б зручніше сісти (І. Ле); Були й такі [загони], що довгенько збиралися, згукувалися, обвикалися з лісом і небезпекою (А. Хорунжий); Дмитро трудно привикав до людей, а з Туром зійшовся легко, без внутрішньої напруги і незручності (М. Стельмах); Після.. ясного сонця вони довго не могли оббутись з темрявою й нічого не бачили в темній крамниці (І. Нечуй-Левицький); - Це нічого, - думав він, - що я сплохував трохи на перший раз: привикну, придивлюсь, озвичаюсь... (С. Васильченко); Мешканці сорок дев’ятого номера поволі оговтувались. За кілька хвилин уже можна було розібрати, що в приміщенні є ліжко, невеличкий столик, два скалічені стільці (С. Добровольський); - Заждіть-бо, які ж скорі! Нехай він трохи обсвідчиться в нас (Марко Вовчок); Подібно до інших, уже принатурилась [Ліда] до того, щоб жити в стані напнутих нервів, постійної настороги (О. Гончар).

ОПАМ’ЯТА́ТИСЯ (повернутися до стану душевної рівноваги, набути здатності спокійно думати, діяти тощо), ОТЯ́МИТИСЯ, СТЯ́МИТИСЯ, СХАМЕНУ́ТИСЯ, ОПРИТО́МНІТИ, СПАМ’ЯТА́ТИСЯ, СПОМ’ЯНУ́ТИСЯ, ПРОКИ́НУТИСЯ, ОПАМ’ЯТУВА́ТИСЯ, ПРОБУДИ́ТИСЯрідше, ОТВЕРЕ́ЗІТИрідше, ПРОТВЕРЕ́ЗІТИрідше,ОДУ́МАТИСЯрозм.,ОГО́ВТАТИСЯрозм., ВІДІЙТИ́розм.,РОЗБУДИ́ТИСЯрозм.,РОЗБУ́РКАТИСЯрозм.,ОЧУ́НЯТИрозм.,ОЧУ́НЯТИСЯрозм.,ПРОЧУ́НЯТИрозм.,ПРОЧУ́НЯТИСЯрозм.,ОЧУ́МАТИСЯрозм., ПРОЧУ́МАТИСЯрозм., ПРОЧНУ́ТИСЯрозм.,ОЧУ́ХАТИСЯфам., ПРОЧУ́ХАТИСЯфам., ОЧУ́ТИ́ТИСЯрозм. рідко,ОЧУТІ́ТИрозм. рідко,ОХАМЕНУ́ТИСЯдіал. - Недок.: опам’ято́вуватися, отя́млюватися, оприто́мнювати, спам’ято́вуватися, спомина́тися, прокида́тися, пробу́джуватися, ого́втуватися, відхо́дити, розбу́джуватися, розбу́ркуватися, очу́нювати, прочу́нювати, прочу́муватися, прочина́тися. Вона не могла позбирати своїх думок, звести їх докупи і опам’ятатись (І. Нечуй-Левицький); Староміська дивилася на се все і з диву не могла отямитись (І. Франко); З-за рогу просто на неї вибіг гурт людей.. Поки Сахно стямилася, люди були вже за двадцять кроків позаду (Ю. Смолич); Помітивши погляд Данила та його ніяковість, Андрій схаменувся (О. Копиленко); Юрко йшов, як сновида, і тільки через кілька хвилин опритомнів (І. Багмут); Всі разом одностайно сплять так твердо, що при кінці засідання треба кождого порядно потермосити, заки спам’ятається (Лесь Мартович); - Знову припав до чогось, наче замовлений. Та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки зараз усе полетить у піч! (М. Стельмах); Помітивши бійця, старий мовби прокинувся з глибокої задуми, що скувала його всього (О. Гончар); Як трошки опам’ятувались, козак і пита сотниківну: - Як же ти втекла од твого нелюба? (О. Стороженко); Почувши про воду, моряки пробудилися з задуми (В. Кучер); Відколи ми розлучились, я міг десять разів отверезіти і прозріти, а проте я.. залишаюся при своєму (Ірина Вільде); - Ох, якби ж і послухав оце панич, що його прикажчик замишляє!.. - Ти, Насте, гляди, - якось одразу протверезів Савка. - Що чула, те забула! Ясно? (О. Гончар); Не вспіли піщани одуматись, як приїздить сам вельможний у Піски (Панас Мирний); Лице пополотніло. Здорові сиві очі з жахом дивилися в жито. За хвилину Харитя трохи відійшла (М. Коцюбинський); - А.. небагато буде? - спитав німець, беручись за пляшку. - Кий там біс багато! Що ж ми тільки по чарці і випили! - розбуркуючись мовив Яків (Панас Мирний); - Ну, Катре, ходімо, - нарешті впоралася Докія Петрівна з своєю валізкою. Катря тіпнулась і очуняла з хвилинного забуття (А. Головко); Кудрявий хоче віч-на-віч.. поговорити з Латишем, щоб той очунявся від нещастя й таки взяв себе в руки (П. Автомонов); Марія прочуняла з півсну-споминів, заломила руки та й кричала. - Діти мої, сини мої, де ваші кістки білі? (В. Стефаник); Максим довго ще стояв на місці, очарований, щасливий. Вкінці прочунявся (І. Франко); Після повернення Сашка Грець трохи очумався від докучливої гризоти (С. Добровольський); Після чарки Олександра прочумалась і повеселішала (М. Коцюбинський); Якийсь Грицько Чи там Стецько Очухався од бійки (В. Самійленко); Ледве що очутилася я трохи по тяжкій утраті Вашого батька.. вже спав на мене цей новий смуток (О. Кобилянська); [Мокрина:] Охаменулася [бариня], та пізненько... (М. Кропивницький).