ОГЛЯДА́ТИ[ОБГЛЯДА́ТИ] (робити огляд чого-небудь, знайомитися з чимось), РОЗГЛЯДА́ТИ, ОБДИВЛЯ́ТИСЯ, ДИВИ́ТИСЯ, ОЗИРА́ТИ[ОБЗИРАТИрідше]. - Док.: огля́нути[обгля́нути], погля́нути, огле́діти[обгле́діти], оглядіти[обглядітирідше], розгля́нути, обдиви́тися, подиви́тися, озирну́ти[обзирну́ти]. Другого дня вранці Клин Хаврусь устав і пішов оглядать свою оселю (І. Нечуй-Левицький); Пан піде завод обглядати, щоб усяк був при свойому місці (Г. Квітка-Основ’яненко); Чоловік розглядав хату (А. Шиян); Покинувши свої речі на станції, я пішов обдивлятися місто (В. Самійленко); Іде чернець у Вишгород На Київ дивитись (Т. Шевченко); Сьогодні по обіді погуляю трохи, подивлюсь Колізей і старовину (М. Коцюбинський); Вражений пишнотою, Теодосій озирав собор і нишком прицмокував (А. Хижняк). - Пор. 1. огля́нути.

ОГЛЯ́НУТИ[ОБГЛЯ́НУТИ] (подивитися на кого-, що-небудь, послідовно переводячи погляд з одного на іншого, з однієї частини на іншу), ОБДИВИ́ТИСЯ, ОБГЛЕ́ДІТИ[ОГЛЕ́ДІТИрідше], ОЗИРНУ́ТИ[ОБЗИРНУ́ТИрідше], ОКИ́НУТИ, ПРОВЕСТИ́, ПРОБІ́ГТИ, ПРОЙТИ́СЯ, ПОГЛЯ́НУТИперев. із сл. оком, очима, зором, поглядом, ОГЛЯ́ДІТИ[ОБГЛЯ́ДІТИ]рідше; ОБРЕВІЗУВА́ТИ (надто уважно). - Недок.: огляда́ти[обгляда́ти], обдивля́тися, озира́ти[обзира́ти], окида́ти, прово́дити, пробіга́ти, прохо́дитися, прохо́джуватися, проходжа́тисярозм.Орлюк оглянув своїх гостей (О. Довженко); Замовк він, а очима пильно обглянув дівча з ніг до голови (А. Головко); - Хіба ти голодна чи холодна? Он як тебе наряджено. - Вона пильно обдивилася свій одяг (Панас Мирний); Микола Чубак озирнув похмурий натовп мужиків (Г. Епік); Знайомлячись, скульптор окинув дівчину гострим поглядом (О. Гончар); Єремія оглядів її [Тодозю] гострим оком в одну мить (І. Нечуй-Левицький); Зустрівши на платформі матроса.., Большаков обревізував його з напису на кашкеті до калош на босих ногах (Ю. Яновський). - Пор. 1. огляда́ти.