-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | обіця́ти |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | обіця́ймо |
| 2 особа | обіця́й | обіця́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | обіця́тиму | обіця́тимемо, обіця́тимем |
| 2 особа | обіця́тимеш | обіця́тимете |
| 3 особа | обіця́тиме | обіця́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | обіця́ю | обіця́ємо, обіця́єм |
| 2 особа | обіця́єш | обіця́єте |
| 3 особа | обіця́є | обіця́ють |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| обіця́ючи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | обіця́в | обіця́ли |
| жін. р. | обіця́ла |
| сер. р. | обіця́ло |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| обі́цяний |
| Безособова форма |
| обі́цяно |
| Дієприслівник |
| обіця́вши |
Словник синонімів
ОБІЦЯ́ТИ (зобов’язуватися зробити щось, діяти певним чином), ОБІЦЯ́ТИСЯ розм.; НАХВАЛЯ́ТИСЯ розм. (хвастовито); ОБІЩА́ТИ розм., ОБІЩА́ТИСЯ заст., розм., ОБРІКА́ТИ заст., ОБІЦЮВАТИ діал., ПРИРІКА́ТИ діал., ПРИОБІ́ЦЮВАТИ діал. - Док.: пообіця́ти, пообіця́тися, пообіща́ти, пообіща́тися, обректи́, пообі́цювати, приобіця́ти діал. приректи́, поміни́ти діал. поміни́тися діал. Тонув - сокиру обіцяв, а витягли - і топорища шкода (прислів’я); Обіцявся чорнобривий, Коли не загине, Обіцявся вернутися (Т. Шевченко); - Е, і погуляємо ж, молодиці, на тому весіллі! - нахвалялася Настя Гірчак, гупаючи ногами об землю (І. Цюпа); Орися обіцяла написати тітці скоро (Леся Українка); [Олена:] Сьогодні обіщався надійти з Брусової на вулицю Олекса з скрипкою (С. Васильченко); На заручинах обрікають молодятам подарунки (Словник Б. Грінченка); І обіцював, що справить йому пушку [рушницю] і топорець купить (Марко Черемшина); Робітники, раді так несподіваній щедрості Германа і його обіцянкам, кланялися і прирікали мовчати (І. Франко); Він обіцяв присадкуватому клинчик на отаву, а старенькому тихцем помінив дати п’ятку (Лесь Мартович); Ніхто нічого не сказав.. Один тільки рудий Герасим помінився дещо розказати (Б. Грінченко).
ПРОВІЩА́ТИ [ПРОВІ́ЩУВАТИ рідше] (своєю появою, проявами, поведінкою, словами тощо вказувати на якісь зміни, події та ін., що мають настати), ПЕРЕДВІЩА́ТИ, ЗВІЩА́ТИ, ВІЩУВА́ТИ, ОБІЦЯ́ТИ, ПРОРОКУВА́ТИ книжн., поет., ПРОРО́ЧИТИ книжн., поет., ПРОРІКА́ТИ заст., поет., ПРИРІКА́ТИ заст., поет. - Док.: провісти́ти, провіщува́ти, передвісти́ти, звісти́ти, напророкува́ти, напроро́чити, проректи́, приректи́. Потемніле від глибоко прихованої скорботи, дідове обличчя не провіщало нічого радісного (Я. Гримайло); Постріл провістив, що для диких плес скінчилась ера мирного життя (Ю. Мушкетик); Починають шуміти дерева, передвіщаючи грозу (А. Шиян); На Вітоші світає, Палає хмарка біло-золота, Звіщаючи, що швидко день настане (П. Воронько); Ті рідкі випадки, коли їх очі стрічались, були пам’ятні Лазареві і віщували недобре (М. Коцюбинський); На деякий час запала мовчанка, що обіцяла ще більшу сварку (Григорій Тютюнник); Та й сни були, як і життя - страшні та неодрадні.. Що вони віщують, що пророкують? (Панас Мирний); Птахи пророчили весну (В. Швець); Як меч, він [Т. Шевченко] слово піднімав, і в сонце правди й волі вірив, і світлу долю прорікав (І. Гончаренко).