ОБІЦЯ́ТИ (зобов’язуватися зробити щось, діяти певним чином), ОБІЦЯ́ТИСЯрозм.; НАХВАЛЯ́ТИСЯрозм. (хвастовито); ОБІЩА́ТИрозм., ОБІЩА́ТИСЯзаст., розм., ОБРІКА́ТИзаст., ОБІЦЮВАТИдіал., ПРИРІКА́ТИдіал., ПРИОБІ́ЦЮВАТИдіал. - Док.: пообіця́ти, пообіця́тися, пообіща́ти, пообіща́тися, обректи́, пообі́цювати, приобіця́тидіал.приректи́, поміни́ти діал.поміни́тисядіал.Тонув - сокиру обіцяв, а витягли - і топорища шкода (прислів’я); Обіцявся чорнобривий, Коли не загине, Обіцявся вернутися (Т. Шевченко); - Е, і погуляємо ж, молодиці, на тому весіллі! - нахвалялася Настя Гірчак, гупаючи ногами об землю (І. Цюпа); Орися обіцяла написати тітці скоро (Леся Українка); [Олена:] Сьогодні обіщався надійти з Брусової на вулицю Олекса з скрипкою (С. Васильченко); На заручинах обрікають молодятам подарунки (Словник Б. Грінченка); І обіцював, що справить йому пушку [рушницю] і топорець купить (Марко Черемшина); Робітники, раді так несподіваній щедрості Германа і його обіцянкам, кланялися і прирікали мовчати (І. Франко); Він обіцяв присадкуватому клинчик на отаву, а старенькому тихцем помінив дати п’ятку (Лесь Мартович); Ніхто нічого не сказав.. Один тільки рудий Герасим помінився дещо розказати (Б. Грінченко).