-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив обійня́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   обіймі́мо, обіймі́м
2 особа обійми́ обіймі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа обійму́ обі́ймемо, обі́ймем
2 особа обі́ймеш обі́ймете
3 особа обі́йме обі́ймуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. обійня́в обійняли́
жін.р. обійняла́
сер.р. обійняло́
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
обійня́вши

Словник синонімів

МІСТИ́ТИ (мати в собі, в своєму складі), ВКЛЮЧА́ТИ, ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ОХО́ПЛЮВАТИ, ХОВА́ТИ (щось зовні непомітне). - Док.: вмісти́ти[умісти́ти], включи́ти, обійня́ти, обня́ти, охопи́ти. Тут була хороша руда, яка містила в собі багато заліза (Д. Ткач); Знову серед козаків пішли чутки, що буде складатися реєстр. Хто оповідав, що число реєстровців обійматиме шістдесят тисяч, а хто твердив, що всього двадцять тисяч (Н. Рибак); Мальовниче прекрасне Поділля.. охоплює собою дві області - Вінницьку і Хмельницьку (І. Цюпа); Достеменно відомо, що морське дно ховає величезні поклади корисних копалин (з журналу).
ОБЛЯГА́ТИ (про одяг, взуття - щільно прилягати до тіла з усіх боків), ОБТЯГУВАТИ, ОБТЯГА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ОБІЙМА́ТИ, ОБПИНА́ТИ, ОБЛИПА́ТИ, ОБЛІ́ПЛЮВАТИ, ПРИСТАВА́ТИ, ОБХВА́ЧУВАТИрозм.; ОБТИСКА́ТИ, ОБТИ́СКУВАТИ, ОБЖИМА́ТИ (перев. про взуття); ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ] (перев. про одяг - доладно, вишукано). - Док.: облягти́, обтягти́, обтягну́ти, обхопи́ти[охопи́ти], обійня́ти, обіп’ясти, обіпну́ти, обли́пнути, обліпи́ти, приста́ти, обхвати́ти, обти́снути, обжа́ти, обви́ти, опови́ти, пови́ти, обгорну́ти[огорну́ти]. Одягла [Зоня] свій парадний чорний костюм - фрак, що облягав її фігуру, наче лаковий листок (Ірина Вільде); Халяви чобіт щільно облягають литки; Витканий матір’ю червоний пояс туго обхоплював її стрункий стан (І. Цюпа); Чорне коротеньке пальто міцно охоплювало його добре виковану, ворухливу постать (О. Копиленко); Синя, золотом ткана туніка обіймала чудові форми молодого, наче з рожевого мармуру витесаного тіла (Юліан Опільський); Плаття було тепер тісне на неї, обпинало її (І. Сенченко); Обігнали згорбленого чоловіка в білому плащі, який облипав навколо його незграбного тіла (Є. Гуцало); Піднялася [Аглая Феліцітас]. Висока, в чорнім зимовім костюмі, що тісно пристав до тіла (О. Кобилянська); Чорна сукня міцно обхвачувала її повні плечі (І. Нечуй-Левицький); Черевички на високих каблучках тісно обжимають вузеньку ступню (Григорій Тютюнник); Гнучкий стан [Дзвінки] обвивали дорогі запаски (В. Гжицький); Довга та чорна шата, мов хмара, його обгортала (Леся Українка); Чорна кашемірова сукня огортала її стан (А. Шиян).
ОБВИ́ТИ (про рослини, коріння і т. ін. - повившись навколо чого-небудь, по чому-небудь, покрити собою якийсь предмет, поверхню), ОБПЛЕСТИ́[ОПЛЕСТИ́], ПЕРЕПЛЕСТИ́, ОБСОТА́ТИ[ОСОТА́ТИрідше], ОПОВИ́ТИ[ОБПОВИ́ТИрозм. рідше], ЗАПЛЕСТИ́, ПОВИ́ТИ, УВИ́ТИ[ВВИ́ТИ], ПЕРЕВИ́ТИ, ОБМОТА́ТИ, ОБКРУТИ́ТИ[ОКРУТИ́ТИрозм.], ОБІЙНЯ́ТИрідше, ОБПЛУ́ТАТИ, ОБСНУВА́ТИ[ОСНУВА́ТИ], ЗАПЛУ́ТАТИ (закрити собою густо й безладно). - Недок.: обвива́ти, обпліта́ти[опліта́ти], перепліта́ти, обсо́тувати[осо́тувати], обповива́ти[оповива́ти], запліта́ти, повива́ти, увива́ти[ввива́ти], перевива́ти, обмо́тувати, обкру́чувати[окру́чувати], обійма́ти, обплу́тувати, обсно́вувати[осно́вувати], заплу́тувати. Буйний хміль доверху обвивав Не стару, та вже зів’ялу грушу (П. Воронько); Тут [в альтанці] було тихо, пахло живицею і жасмином, що густо обплів знизу стіни (В. Гжицький); Краплини роси блищали на листках хмелю, що оповивав веранду (М. Трублаїні); Дивлюсь, аж приятель [Хміль] за гілку зачепився, А трохи згодом глядь - всю Рожу обповив (Є. Гребінка); Ґанок маленького дімка на дві квартири.. заплели витка троянда й сині дзвіночки (М. Рудь); Окрасою мазанки були тільки кручені паничі, які повивали передню стінку (Ю. Смолич); Блиснула в повітрі нагайка і знов окрутила голі ноги старого (І. Франко); Він [плющ] обіймає, Боронить від негоди стіну голу (Леся Українка); А кушир ще дужче обплутує мене, ніби я потрапив у густу сітку [Д. Ткач].
ОБІЙМА́ТИ (обхоплювати руками чи рукою кого-небудь, виражаючи любов, ніжність, приязнь і т. ін.), ОБНІМА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТАТИ], ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ПРИГОРТА́ТИ (особливо ніжно, ласкаво); ПРИТУЛЯ́ТИ, ПРИТУЛЮВАТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТИСКА́ТИ (міцно) зі сл. до себе, серця, грудей і т. ін.;СТИСКА́ТИ[СТИ́СКУВАТИ], ДУШИ́ТИзі сл. обійми, підсил. - Док.: обійня́ти, обня́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обви́ти, опови́ти, пови́ти, обхопи́ти[охопи́ти], обла́питирозм.пригорну́ти, притули́ти, прихили́ти, прити́снути, сти́снути, здуши́ти. Він мене обіймав одною рукою, а другою гладив по лиці (Лесь Мартович); А з Петрусем В гаю [Мар’яна], в лузі Щовечора святого - Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла (Т. Шевченко); Балабуха не примітив, що одна рука Бонковського обгортала Олесин стан (І. Нечуй-Левицький); Дві теплі руки огорнули шию Семена Петровича (з журналу); Заголосила Марія.. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову падала на стіл (Мирослав Ірчан); Їй хотілося кинутись батькові на груди, оповити руками його міцні плечі і щось сказати (О. Іваненко); Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками (І. Кочерга); Він охоплює її, притуляється до неї і забуває сказати свої слова (М. Стельмах); Якусь мить Боженко дивився на Ростислава.. Потім не витримав, незграбно облапив його (Ю. Смолич); Усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура); Я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (І. Муратов); Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав [Доря] одразу, що се його день (М. Коцюбинський). - Пор. 1. обхо́плювати.
ОТО́ЧУВАТИ (про ліс, дерева, будівлі і т. ін. - міститися навколо чого-небудь), ОПЕРІ́ЗУВАТИ[ОБПЕРІ́ЗУВАТИрідше], ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ОБСТУПА́ТИ[ОСТУПА́ТИрозм.], ОСЯГА́ТИ, ОБСТАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ОБВО́ДИТИ, ОБІЙМА́ТИ, ОТОЧА́ТИрідше; ОБГИНА́ТИ[ОГИНА́ТИ] (перев. півколом); ОБНИ́ЗУВАТИ (бути розміщеним навколо чогось рядками); ОПОЯ́СУВАТИрідше (у вигляді смуги); ОГОРО́ДЖУВАТИрідше, ОБДАВА́ТИдіал. - Док.: оточи́ти, опереза́ти[обпереза́ти], обхопи́ти[охопи́ти], обступи́ти[оступи́ти], осягну́ти[осягти́], обста́ти, опови́ти, облягти́, обви́ти, обве́сти, обійня́ти, обігну́ти, обниза́ти, опоясати, огороди́ти, обда́ти. Старі дуби оточували галявину (О. Донченко); Москву оперізують світлі житлові масиви, кожний з яких - сучасне місто середньої величини (з газети); Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Б. Грінченко); Сам [Чохов] пішов шукати воду. Він знайшов її у тихій заводі, яку зі всіх боків обступали комиші (Григорій Тютюнник); Маленьку хату оступили кругом високі ясени (С. Васильченко); Їдем лісом, нас ліс Мов наметом осяга (П. Грабовський); Тече струмок в своїм багнистім ложі.Його обстали берестки малі (М. Бажан); Ліс темними крилами своїми озеро оповив (І. Волошин); Сумні млини облягли широкий майдан (Панас Мирний); Висока кам’яна стіна обвивала сад; Фруктовий садок обіймав палац з півночі (Ю. Смолич); Від ріки, що широким луком обгинала місто з двох боків, тягло вогким холодом (І. Франко); Обнизали вони [хатки] кругом низкою глибоку долину (І. Нечуй-Левицький); Сотні тисяч москвичів [захищаючи Москву від фашистських загарбників] цілодобово працювали на будівництві оборонних рубежів, що опоясували столицю (з журналу); Пробігла [Люба] біля верб, що живою рамкою огороджували лісове подвір’я (М. Стельмах); Високо.. випинається Рарив. Його обдає темно-зелений ліс (О. Кобилянська).
ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХОПЛЮВАТИ]що (обводити руками, рукою навколо чого-небудь), ОБІЙМА́ТИ, ОБНІМА́ТИ, ОБСЯГА́ТИрозм., ОБХВА́ЧУВАТИрозм. - Док.: обхопи́ти[охопи́ти], обійня́ти, обня́ти, обсягти́, обхвати́ти. Ось дуб - могутній велетень.. Ми втрьох його обхопимо, та кола не зімкнем! (Н. Забіла); Юра.. охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору (Ю. Смолич); Червоноармійці сиділи на ґанку, обійнявши гвинтівки (С. Журахович); Він знову не міг заснути і лежав, обнявши подушку (І. Сенченко); [Лісовик:] Вже німці міряли його [дуба], навколо втрьох постававши, обсягли руками (Леся Українка); Сів на лаві й голову важку, що як не розвалиться од думок та од болю, обхватив руками, як обручами (А. Головко). - Пор. 1. обійма́ти.
ОПОВИВА́ТИ (про дим, туман, хмари, пил і т. ін. - поширюючись, укривати з усіх боків), ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ], ОБВОЛІКА́ТИ, ЗАВОЛІКА́ТИ, ЗАТЯГА́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], КРИ́ТИ, ЗАСТИЛА́ТИ, ЗАСТЕЛЯ́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОТО́ЧУВАТИ, ЗАСНО́ВУВАТИ, ОБСНО́ВУВАТИ[ОСНО́ВУВАТИ], ОБСТУПА́ТИ[ОСТУПА́ТИрозм.], ОБКЛАДА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ], ВПОВИВА́ТИ[УПОВИВА́ТИ], ОБСО́ТУВАТИ, ЗАСО́ТУВАТИ, ПОЙМА́ТИ, ОКРИВА́ТИрідко; ОБЛИ́ЗУВАТИ (перев. про полум’я); ПРИТУМА́НЮВАТИ (трохи, не цілком). - Док.: опови́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обволокти́, заволокти́, затягти́, затягну́ти, облягти́, пови́ти, обви́ти, покри́ти, вкри́ти[укри́ти], застели́ти, засла́ти, охопи́ти[обхопи́ти], обійня́ти[обня́ти], обку́тати[оку́тати], оточи́ти, заснува́ти, обснува́ти[оснува́ти], обступи́ти[оступи́ти], обкла́сти[обікла́сти], вгорну́ти[угорну́ти], впови́ти[упови́ти], обсота́ти, засота́ти, пойня́ти, окри́ти, затка́ти, притума́нити. Місто оповив густий туман (Ю. Шовкопляс); З-за гори хмарою суне сірий туман і.. обгорта він кожну деревину (Панас Мирний); Холодний морок огортає колону зі всіх боків (О. Гончар); Дим із присадкуватих хат сповзає по мокрих стріхах і обволікає сірим туманом голі кущі (П. Панч); З Ташані валувала пара, заволікаючи придорожні верби (Григорій Тютюнник); На заході росла густа дощова хмара, затягаючи щораз більші простори неба (В. Гжицький); Облягають небо хмари, Піднялося все живе (П. Грабовський); Тихий час надвечірній, .. Як ти млою повиваєш Те, що грало пишноцвітно В кольоровості незмірній (М. Рильський); Він, міцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком (А. Головко); За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину (Т. Шевченко); Все небо вкрила Білява мла (П. Грабовський); Сизо-жовтий туман жита криє (Г. Косинка); Дим застилає вулиці, далеко виповзає у море (В. Кучер); Машину повністю охоплює полум’я (Ю. Яновський); Приємно обхопило його чисте повітря (Г. Хоткевич); Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо (М. Коцюбинський); Як вони підводили Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь (Б. Грінченко); Біла імла.. обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (І. Нечуй-Левицький); З-під каблуків.. б’є курява, хмарою окутуючи танцюристів (О. Гончар); Білі хмарки щільним кільцем оточували машину (Л. Первомайський); Заснував [Аркадій Петрович] хату димом сигари (М. Коцюбинський); Обснувала [осінь] димами гори (І. Франко); Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Яновський); Холодні тумани обкладали землю (М. Чабанівський); Вгорнула ліс волога мла (Л. Первомайський); Туман встає по долині, Село вповиває (С. Руданський); Язички вогню обсотували березові полінця (Н. Рибак); Білу хату засотує мла (Т. Масенко); Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза мла (З. Тулуб); Туман химерно окрива Серпанком чорним гори (П. Грабовський); Синій димок.. послався по землі, облизуючи з обох боків чорну могилу (Григорій Тютюнник).
ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо - поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ[ОБГОРТА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ]рідше,СПОВИВА́ТИрідше; ОПУСКА́ТИСЯна що (окутувати собою що-небудь). - Док.: опови́ти, огорну́ти[обгорну́ти], обку́тати[оку́тати], обійня́ти[обня́ти], покри́ти, вкри́ти[укри́ти], пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти[обхопи́ти], облягти́, окри́ти, вгорну́ти[угорну́ти], спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). - Пор. 2. напо́внити.
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

Словник фразеологізмів

обійма́ти (обніма́ти) / обійня́ти (обня́ти) по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.) кого, рідше що, перев. яким (якими). 1. Оглядати кого-, що-небудь, дивитися на когось, на щось, виявляючи почуття симпатії, любові, ніжності і т. ін. І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (О. Гончар); Прокіп обіймав оком Гафійку (М. Коцюбинський); Тепер, коли йому, хай навіть жартома, було заборонено дивитись на неї [Марію], він просто обняв її поглядом (Ю. Бедзик); І обняла щасливим оком сіру фігурку сина (М. Коцюбинський).

2. Оглядаючи або згадуючи щось, одночасно бачити його на широкому просторі. Ліна й зараз звідси, зі степу, мовби обіймає поглядом всю ту недавню подорож, де все повите чарами (О. Гончар).

обійма́ти (обніма́ти) / обійня́ти (обня́ти) по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.) кого, рідше що, перев. яким (якими). 1. Оглядати кого-, що-небудь, дивитися на когось, на щось, виявляючи почуття симпатії, любові, ніжності і т. ін. І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (О. Гончар); Прокіп обіймав оком Гафійку (М. Коцюбинський); Тепер, коли йому, хай навіть жартома, було заборонено дивитись на неї [Марію], він просто обняв її поглядом (Ю. Бедзик); І обняла щасливим оком сіру фігурку сина (М. Коцюбинський).

2. Оглядаючи або згадуючи щось, одночасно бачити його на широкому просторі. Ліна й зараз звідси, зі степу, мовби обіймає поглядом всю ту недавню подорож, де все повите чарами (О. Гончар).

обійма́ти (обніма́ти) / обійня́ти (обня́ти) по́глядом (о́ком, очи́ма і т. ін.) кого, рідше що, перев. яким (якими). 1. Оглядати кого-, що-небудь, дивитися на когось, на щось, виявляючи почуття симпатії, любові, ніжності і т. ін. І кожного [бійця] обіймає [Воронцов] теплим поглядом, і кожним гордиться (О. Гончар); Прокіп обіймав оком Гафійку (М. Коцюбинський); Тепер, коли йому, хай навіть жартома, було заборонено дивитись на неї [Марію], він просто обняв її поглядом (Ю. Бедзик); І обняла щасливим оком сіру фігурку сина (М. Коцюбинський).

2. Оглядаючи або згадуючи щось, одночасно бачити його на широкому просторі. Ліна й зараз звідси, зі степу, мовби обіймає поглядом всю ту недавню подорож, де все повите чарами (О. Гончар).

о́страх бере́ (обійма́є, охо́плює і т. ін.) / узя́в (обійня́в, охопи́в і т. ін.) кого. Стає неспокійно, страшно і т. ін. комусь. — Поки Сомко був Сомком, я ставав на його [на нього] сміливо, а тепер мене якийсь острах бере… (П. Куліш); Михайлик так і занімів. Острах обняв його такий, що він і слова не міг вимовити (Б. Грінченко); [Харько:] Сумно в хаті .. Острах обійняв мене, і я швидш [швидше] з хати драла (М. Кропивницький).