-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив обхо́плювати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   обхо́плюймо
2 особа обхо́плюй обхо́плюйте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа обхо́плюватиму обхо́плюватимемо, обхо́плюватимем
2 особа обхо́плюватимеш обхо́плюватимете
3 особа обхо́плюватиме обхо́плюватимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа обхо́плюю обхо́плюємо, обхо́плюєм
2 особа обхо́плюєш обхо́плюєте
3 особа обхо́плює обхо́плюють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
обхо́плюючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. обхо́плював обхо́плювали
жін. р. обхо́плювала
сер. р. обхо́плювало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
обхо́плюваний
Безособова форма
обхо́плювано
Дієприслівник
обхо́плювавши

Словник синонімів

ОБЛЯГА́ТИ (про одяг, взуття - щільно прилягати до тіла з усіх боків), ОБТЯГУВАТИ, ОБТЯГА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ОБІЙМА́ТИ, ОБПИНА́ТИ, ОБЛИПА́ТИ, ОБЛІ́ПЛЮВАТИ, ПРИСТАВА́ТИ, ОБХВА́ЧУВАТИрозм.; ОБТИСКА́ТИ, ОБТИ́СКУВАТИ, ОБЖИМА́ТИ (перев. про взуття); ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ] (перев. про одяг - доладно, вишукано). - Док.: облягти́, обтягти́, обтягну́ти, обхопи́ти[охопи́ти], обійня́ти, обіп’ясти, обіпну́ти, обли́пнути, обліпи́ти, приста́ти, обхвати́ти, обти́снути, обжа́ти, обви́ти, опови́ти, пови́ти, обгорну́ти[огорну́ти]. Одягла [Зоня] свій парадний чорний костюм - фрак, що облягав її фігуру, наче лаковий листок (Ірина Вільде); Халяви чобіт щільно облягають литки; Витканий матір’ю червоний пояс туго обхоплював її стрункий стан (І. Цюпа); Чорне коротеньке пальто міцно охоплювало його добре виковану, ворухливу постать (О. Копиленко); Синя, золотом ткана туніка обіймала чудові форми молодого, наче з рожевого мармуру витесаного тіла (Юліан Опільський); Плаття було тепер тісне на неї, обпинало її (І. Сенченко); Обігнали згорбленого чоловіка в білому плащі, який облипав навколо його незграбного тіла (Є. Гуцало); Піднялася [Аглая Феліцітас]. Висока, в чорнім зимовім костюмі, що тісно пристав до тіла (О. Кобилянська); Чорна сукня міцно обхвачувала її повні плечі (І. Нечуй-Левицький); Черевички на високих каблучках тісно обжимають вузеньку ступню (Григорій Тютюнник); Гнучкий стан [Дзвінки] обвивали дорогі запаски (В. Гжицький); Довга та чорна шата, мов хмара, його обгортала (Леся Українка); Чорна кашемірова сукня огортала її стан (А. Шиян).
ОБЛЯМО́ВУВАТИ (оточувати щонебудь у вигляді смуги, облямівки), ОБРАМЛЯ́ТИ, ОБРАМЛЮВАТИ, ОБРАМО́ВУВАТИ, ОКАНТО́ВУВАТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ОТОРО́ЧУВАТИ. - Док.: облямува́ти, обрами́ти, окантува́ти, обхопи́ти[охопи́ти], оторочи́ти. Кучеряве русяве волосся і бакенбарди рамкою облямовували жовте лице (О. Іваненко); Червоні пасма ліщини обрамляли велику площу води з усіх боків (М. Чабанівський); Ажурний чепець трояндами обрамовує її голову (Г. Косинка); Із-під білого імператорського чільця добувалося сиваве уже волосся, яке рамою обхоплювало виразні риси (Юліан Опільський); Там, де починалась шапочка, ніжку гриба охоплював білий комірець (О. Донченко); Внизу різноколірними світлячками, рівно оторочуючи посадочну смугу, горять вогні алма-атинського аеропорту (з газети).
ОБІЙМА́ТИ (обхоплювати руками чи рукою кого-небудь, виражаючи любов, ніжність, приязнь і т. ін.), ОБНІМА́ТИ, ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТАТИ], ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ПРИГОРТА́ТИ (особливо ніжно, ласкаво); ПРИТУЛЯ́ТИ, ПРИТУЛЮВАТИ, ПРИХИЛЯ́ТИ, ПРИТИСКА́ТИ (міцно) зі сл. до себе, серця, грудей і т. ін.;СТИСКА́ТИ[СТИ́СКУВАТИ], ДУШИ́ТИзі сл. обійми, підсил. - Док.: обійня́ти, обня́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обви́ти, опови́ти, пови́ти, обхопи́ти[охопи́ти], обла́питирозм.пригорну́ти, притули́ти, прихили́ти, прити́снути, сти́снути, здуши́ти. Він мене обіймав одною рукою, а другою гладив по лиці (Лесь Мартович); А з Петрусем В гаю [Мар’яна], в лузі Щовечора святого - Розмовляла, Жартувала, Обнімала, мліла (Т. Шевченко); Балабуха не примітив, що одна рука Бонковського обгортала Олесин стан (І. Нечуй-Левицький); Дві теплі руки огорнули шию Семена Петровича (з журналу); Заголосила Марія.. Припала до Матвія і не тямила, що робить. Обвивала його шию руками, то знову падала на стіл (Мирослав Ірчан); Їй хотілося кинутись батькові на груди, оповити руками його міцні плечі і щось сказати (О. Іваненко); Любуша, схлипуючи, повиває його шию руками (І. Кочерга); Він охоплює її, притуляється до неї і забуває сказати свої слова (М. Стельмах); Якусь мить Боженко дивився на Ростислава.. Потім не витримав, незграбно облапив його (Ю. Смолич); Усміхнувся Олекса, рукою пригортаючи дружину, що ця бліда і слабенька зараз жіночка принесла в його оселю стільки світла і радості (П. Кочура); Я поспішав назустріч Марії, притуляв її до себе, навіть не питаючи, чом вона запізнилася (І. Муратов); Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав [Доря] одразу, що се його день (М. Коцюбинський). - Пор. 1. обхо́плювати.
ОТОЧИ́ТИ (розташуватися навколо кого-, чого-небудь, щоб захопити когось, щось, напасти на кого-, що-небудь), ОБЛОЖИ́ТИ, ОБІЙТИ́, ОХОПИ́ТИ[ОБХОПИ́ТИ], БЛОКУВА́ТИ, СТИ́СНУТИ, ОБГОРНУ́ТИ[ОГОРНУ́ТИ], ОБЛЯГТИ́, ОБСТУПИ́ТИ[ОСТУПИ́ТИ]розм., ОБСНУВА́ТИрозм., ОПА́СТИ[ОБПА́СТИ]рідше, ОБСАДИ́ТИдіал.; ОБСКАКА́ТИрозм. (верхи); ОБСКО́ЧИТИрозм. (несподівано, швидко). - Недок.: ото́чувати, оточа́тирідшеобхо́дити, охо́плювати[обхо́плювати], блокува́ти, стиска́ти, сти́скувати, обгорта́ти[огорта́ти], обляга́ти, обступа́ти[оступа́ти], обсновувати, опада́ти[обпада́ти], обса́джувати, обска́кувати. Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків, але козаки самі оточили султанський флот, розбили його (З. Тулуб); Він [Богдан Хмельницький] розбив ущент польське військо під Жовтими Водами й Корсунем, а потім, після кількох битв, завдав йому нищівної поразки під Пилявцями і обложив Львів і Замостя (О. Довженко); Маневр той показував ясно, що монголи хотіли зі всіх боків обійти.. дім відразу (І. Франко); Вже й не тікають від Данила татари, а крилом його обхоплюють (А. Хижняк); Хмельницький почав стягувати війська до Києва, щоб блокувати тут литовську армію (з науково-популярної літератури); Загальновійськові з’єднання при хорошому сприянні артилерії та авіації завдавали ударів, щоб розгромити угруповання ворога і поступово стискали його (з газети); Кривоносові козаки обгорнули місто (І. Нечуй-Левицький); Але тут, за горбом, у селі, Ціла зграя турецька була, З трьох боків наш загін облягла (П. Воронько); Як та хмара, гайдамаки Умань обступили (Т. Шевченко); [Економ:] У ліс його [У. Кармелюка] не пустять, село теж москалі обснували, по шляхах - сторожа (С. Васильченко); Опали вас вороги І хочуть позбавити щасливого існування (В. Стус); Частина відділу [червоних] обсадила всі виходи довкола двору, а друга чекала біля воріт (Мирослав Ірчан); Набігши хутір чи містечко, татари обскакували їх з усіх боків.. й починали грабувати (П. Панч); Кінна сторожа враз обскочила вершників з усіх боків (П. Загребельний).
ОТО́ЧУВАТИ (про ліс, дерева, будівлі і т. ін. - міститися навколо чого-небудь), ОПЕРІ́ЗУВАТИ[ОБПЕРІ́ЗУВАТИрідше], ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХО́ПЛЮВАТИ], ОБСТУПА́ТИ[ОСТУПА́ТИрозм.], ОСЯГА́ТИ, ОБСТАВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ОБВО́ДИТИ, ОБІЙМА́ТИ, ОТОЧА́ТИрідше; ОБГИНА́ТИ[ОГИНА́ТИ] (перев. півколом); ОБНИ́ЗУВАТИ (бути розміщеним навколо чогось рядками); ОПОЯ́СУВАТИрідше (у вигляді смуги); ОГОРО́ДЖУВАТИрідше, ОБДАВА́ТИдіал. - Док.: оточи́ти, опереза́ти[обпереза́ти], обхопи́ти[охопи́ти], обступи́ти[оступи́ти], осягну́ти[осягти́], обста́ти, опови́ти, облягти́, обви́ти, обве́сти, обійня́ти, обігну́ти, обниза́ти, опоясати, огороди́ти, обда́ти. Старі дуби оточували галявину (О. Донченко); Москву оперізують світлі житлові масиви, кожний з яких - сучасне місто середньої величини (з газети); Вузьку стягу мужицької землі з трьох боків обхоплювала панська (Б. Грінченко); Сам [Чохов] пішов шукати воду. Він знайшов її у тихій заводі, яку зі всіх боків обступали комиші (Григорій Тютюнник); Маленьку хату оступили кругом високі ясени (С. Васильченко); Їдем лісом, нас ліс Мов наметом осяга (П. Грабовський); Тече струмок в своїм багнистім ложі.Його обстали берестки малі (М. Бажан); Ліс темними крилами своїми озеро оповив (І. Волошин); Сумні млини облягли широкий майдан (Панас Мирний); Висока кам’яна стіна обвивала сад; Фруктовий садок обіймав палац з півночі (Ю. Смолич); Від ріки, що широким луком обгинала місто з двох боків, тягло вогким холодом (І. Франко); Обнизали вони [хатки] кругом низкою глибоку долину (І. Нечуй-Левицький); Сотні тисяч москвичів [захищаючи Москву від фашистських загарбників] цілодобово працювали на будівництві оборонних рубежів, що опоясували столицю (з журналу); Пробігла [Люба] біля верб, що живою рамкою огороджували лісове подвір’я (М. Стельмах); Високо.. випинається Рарив. Його обдає темно-зелений ліс (О. Кобилянська).
ОБХО́ПЛЮВАТИ[ОХОПЛЮВАТИ]що (обводити руками, рукою навколо чого-небудь), ОБІЙМА́ТИ, ОБНІМА́ТИ, ОБСЯГА́ТИрозм., ОБХВА́ЧУВАТИрозм. - Док.: обхопи́ти[охопи́ти], обійня́ти, обня́ти, обсягти́, обхвати́ти. Ось дуб - могутній велетень.. Ми втрьох його обхопимо, та кола не зімкнем! (Н. Забіла); Юра.. охоплює товстезне дерево ногами і руками і тихенько повзе вгору (Ю. Смолич); Червоноармійці сиділи на ґанку, обійнявши гвинтівки (С. Журахович); Він знову не міг заснути і лежав, обнявши подушку (І. Сенченко); [Лісовик:] Вже німці міряли його [дуба], навколо втрьох постававши, обсягли руками (Леся Українка); Сів на лаві й голову важку, що як не розвалиться од думок та од болю, обхватив руками, як обручами (А. Головко). - Пор. 1. обійма́ти.
ОПОВИВА́ТИ (про дим, туман, хмари, пил і т. ін. - поширюючись, укривати з усіх боків), ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ], ОБВОЛІКА́ТИ, ЗАВОЛІКА́ТИ, ЗАТЯГА́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], КРИ́ТИ, ЗАСТИЛА́ТИ, ЗАСТЕЛЯ́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОТО́ЧУВАТИ, ЗАСНО́ВУВАТИ, ОБСНО́ВУВАТИ[ОСНО́ВУВАТИ], ОБСТУПА́ТИ[ОСТУПА́ТИрозм.], ОБКЛАДА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ], ВПОВИВА́ТИ[УПОВИВА́ТИ], ОБСО́ТУВАТИ, ЗАСО́ТУВАТИ, ПОЙМА́ТИ, ОКРИВА́ТИрідко; ОБЛИ́ЗУВАТИ (перев. про полум’я); ПРИТУМА́НЮВАТИ (трохи, не цілком). - Док.: опови́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обволокти́, заволокти́, затягти́, затягну́ти, облягти́, пови́ти, обви́ти, покри́ти, вкри́ти[укри́ти], застели́ти, засла́ти, охопи́ти[обхопи́ти], обійня́ти[обня́ти], обку́тати[оку́тати], оточи́ти, заснува́ти, обснува́ти[оснува́ти], обступи́ти[оступи́ти], обкла́сти[обікла́сти], вгорну́ти[угорну́ти], впови́ти[упови́ти], обсота́ти, засота́ти, пойня́ти, окри́ти, затка́ти, притума́нити. Місто оповив густий туман (Ю. Шовкопляс); З-за гори хмарою суне сірий туман і.. обгорта він кожну деревину (Панас Мирний); Холодний морок огортає колону зі всіх боків (О. Гончар); Дим із присадкуватих хат сповзає по мокрих стріхах і обволікає сірим туманом голі кущі (П. Панч); З Ташані валувала пара, заволікаючи придорожні верби (Григорій Тютюнник); На заході росла густа дощова хмара, затягаючи щораз більші простори неба (В. Гжицький); Облягають небо хмари, Піднялося все живе (П. Грабовський); Тихий час надвечірній, .. Як ти млою повиваєш Те, що грало пишноцвітно В кольоровості незмірній (М. Рильський); Він, міцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком (А. Головко); За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину (Т. Шевченко); Все небо вкрила Білява мла (П. Грабовський); Сизо-жовтий туман жита криє (Г. Косинка); Дим застилає вулиці, далеко виповзає у море (В. Кучер); Машину повністю охоплює полум’я (Ю. Яновський); Приємно обхопило його чисте повітря (Г. Хоткевич); Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо (М. Коцюбинський); Як вони підводили Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь (Б. Грінченко); Біла імла.. обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (І. Нечуй-Левицький); З-під каблуків.. б’є курява, хмарою окутуючи танцюристів (О. Гончар); Білі хмарки щільним кільцем оточували машину (Л. Первомайський); Заснував [Аркадій Петрович] хату димом сигари (М. Коцюбинський); Обснувала [осінь] димами гори (І. Франко); Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Яновський); Холодні тумани обкладали землю (М. Чабанівський); Вгорнула ліс волога мла (Л. Первомайський); Туман встає по долині, Село вповиває (С. Руданський); Язички вогню обсотували березові полінця (Н. Рибак); Білу хату засотує мла (Т. Масенко); Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза мла (З. Тулуб); Туман химерно окрива Серпанком чорним гори (П. Грабовський); Синій димок.. послався по землі, облизуючи з обох боків чорну могилу (Григорій Тютюнник).
ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо - поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ[ОБГОРТА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ]рідше,СПОВИВА́ТИрідше; ОПУСКА́ТИСЯна що (окутувати собою що-небудь). - Док.: опови́ти, огорну́ти[обгорну́ти], обку́тати[оку́тати], обійня́ти[обня́ти], покри́ти, вкри́ти[укри́ти], пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти[обхопи́ти], облягти́, окри́ти, вгорну́ти[угорну́ти], спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). - Пор. 2. напо́внити.
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

Словник фразеологізмів

скі́льки сяга́є (ба́чить, обхо́плює, захо́пить і т. ін.) о́ко. На всьому видимому просторі; скрізь, до самого обрію. За садком в бережині слалися зелені луки, блищали плеса мочарів, зеленіла осока та високі очерети, скільки сягало око (І. Нечуй-Левицький); Хліб! Скільки сягає око, хвилями перекочується, гойдається важке колосся (Д. Ткач); Внизу, скільки бачить око, виднілися освітлені сонцем просторі луги (Ю. Мокрієв); Скільки око обхоплювало — всюди рівний, трохи вже припечений сонцем жовтий простір (Г. Хоткевич); Перед нами, скільки брало око, простирався [простягався] степ (Н. Тихий); Скільки око сягне, розкинулось біле безмежжя донецького степу (З газети); Земля лежить, скільки око сягне, розмерзла й чорна (В. Козаченко); Скільки око осягне — біліє Гречка переливом сніговим (О. Мисик); Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (І. Нечуй-Левицький). скі́льки о́ко моє́ сяга́ло. Далеко внизу був берег, а далі — скільки око моє сягало — вилискувало синє море (Ю. Яновський). скі́льки мо́жна було́ осягти́ о́ком. Понад потоком зеленіли густі очерети, скільки можна було осягти оком (І. Нечуй-Левицький); скі́льки зір сягне́. Ковилі, ковилі, ковилі… За сонцем сталево-тьмяні, а там, під сонцем,— скільки зір сягне,— сяючі, молочні, як шумовиння (О. Гончар). до́ки о́ко вхо́пить. Хіба вже не віриш [у прикмети]? — Не в тім річ. Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу (О. Гончар). скі́льки й о́ку. — Ото, скільки й оку, усе-усе ваше! Допоки рів (В. Дрозд). скі́льки о́ка. Скільки ока — Дніпро перед нами лелів і байдуже котив свої хвилі (М. Старицький).