УЧИТИ[ВЧИТИ]кого (передавати комусь знання, навички і т. ін.), НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ], ОСВІ́ЧУВАТИрідше, ОБУЧА́ТИдіал.; ПІДКО́ВУВАТИрозм. (додатково, посилено навчати або давати спеціальну підготовку); ШКО́ЛИТИрозм. (суворо вчити). - Док.: навчи́ти[научи́ти], обучи́ти, освітити, підкува́ти, ви́школити. З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (С. Скляренко); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (О. Гончар); Ну, вчителює це він. Чого б кращого? Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового (А. Тесленко); - Тобі, чоловіче, і нічим, і нігде тому її обучити, чому я думаю (І. Квітка-Основ’яненко); Підкувати учня з алгебри; - Ніколи не була я в школі, - згадує Олена Семенівна. - Саме життя школило мене (з журналу).